Розгромлені та пограбовані магазини та відділення банків у центрі французької столиці. 249 пожеж на вулицях Парижа; вщент згоріло 112 автомобілів. Пошкоджена та спаплюжена Тріумфальна арка – відомий символ французької величі.

Заворушення не обмежилися столицею. Всього по країні поранення отримали 263 людини, в тому числі 81 поліцейський. 630 затриманих чекають на можливий арешт та ймовірне кримінальне покарання, з них у столиці – 380 людей.

Фінансисти, страховики та бізнесмени ще рахують збитки, та вже відомо, що вони нараховуватимуть мільярди євро.

Це все – наслідки лише одного дня безпрецедентних заворушень у Франції.

Та ще вагомішими можуть виявитися політичні наслідки.

Рушійною силою демонстрацій є так звані "жовті жилети" – стихійний і наразі позапартійний рух, що виник через... невелике підвищення акцизу на паливо. У Франції цього може бути достатньо для загальнодержавних демонстрацій із блокуванням автострад та нафтобаз.

Вимоги мітингарів дуже швидко змінилися на політичні – в тому числі про відставку Еммануеля Макрона та проведення перевиборів, а протести з "умовно мирних" перетворилися на відверто насильницькі.

Демонстранти мають одночасну підтримку партій-антагоністів, крайніх лівих та крайніх правих, яких окрім цього об’єднує хіба що одна деталь: і ті, і ті є друзями Владіміра Путіна. І хоча Росія навряд чи стоїть біля витоків цього протесту, нині вона якнайменше вижимає із нього всі можливі переваги.

Революція за 14 центів

То що ж призвело до подій цих вихідних? Причиною масових погромів, що зруйнували розмірений темп життя французів та перебрали на себе увагу провідних світових медіа, стало підвищення акцизів, що складають частину ціни на бензин та дизель.

Цей податок додав 7,6 євроцента до ціни дизеля та 3,9 – до бензину. Наступного року заплановане ще одна підвищення – на 6,5 та 2,9 євроцента відповідно. Отже, у підсумку дизельне паливо має подорожчати на 14 центів, або 10% від ціни. Бензин – вдвічі менше, на 7 центів, або на 5%.

Це подорожчання для когось, мабуть, неприємне, але точно не визначальне. То чому ж воно спричинило найбільш руйнівні протести за останні півсторіччя? У Франції вже лунає запитання про те, чи не було у протестів свого "ляльковода", та наразі доказів на користь цієї версії немає.

Схоже, що Макрон стикнувся з різким розчаруванням виборців, які мали нереальні очікування.

Рейтинг президента падає вже не перший місяць.

Опитування свідчать, що французьке суспільство вимагає реформ, але не готове поступатися своїм комфортом заради змін у країні (звична картина, чи не так?) Детальніше про це – трохи згодом, та повернемося до цін на паливо та до розтрощеного центру Парижа.

Річ у тім, що бензин та дизель вже подорожчали значно більше, ніж зазначено вище, бо на запровадження нового податку наклалося зростання ціни на нафту на світовому ринку. А кого цікавлять такі деталі? Здорожчало – значить, винен уряд!

Французьке суспільство відоме своїм тяжінням до лівих ідей та методів, у тому числі до акцій громадської непокори. Заклик у соцмережах розпочати масові протести та блокування трас із вимогою знизити ціни дуже швидко знайшов підтримку. Ба більше – цей рух, принаймні до минулих вихідних, мав чималу підтримку в суспільстві, що підживлювало радикалізм тих, хто вийшов на вулиці.

І дуже швидко у дискусіях стало звучати слово "повстання".

Як розгорявся треш

Символом протесту проти здорожчання палива стали жовті світловідбивні жилети. Протести "жовтих жилетів" активізуються вихідними, головним днем мітингів стала субота. Нинішні вихідні стали третіми поспіль.

Цікаво, що кожної наступної суботи мітингувальників ставало менше. За оцінками поліції, у першу суботу на демонстрації по всій Франції вишли 282 тисяч людей, у другу – 166 тисяч, ці вихідні зібрали "лише" 136 тисяч.

Та не варто думати, що це свідчить про втрату мітингарями підтримки. Навпаки, опитування, проведене кілька днів тому, показало, що дві третини жителів Франції позитивно ставляться до дій "жовтих жилетів", хай навіть багато хто напевно відчув незручності через перекриті дороги.

Суспільну підтримку не руйнувало навіть те, що протести від початку були не дуже мирними.

Після їх першої хвилі, що почалася 17 листопада та затягнулася навіть на робочі дні тижня, поліція звітувала про понад півтисячі постраждалих; двоє людей тоді загинули у ДТП, напряму пов’язаних із протестами.

Наступного тижня рівень насильства на вулицях пішов угору – 24 листопада сталося зіткнення між демонстрантами та поліцією на Єлисейських полях; не обійшлося без побитих вітрин.

У ці вихідні поліцейські вирішили захистити Єлисейські поля від погромів та встановили пункти контролю тих, хто йшов на мітинг – людей просили показати вміст сумок. Саме такий пункт перевірки, розташований поблизу Тріумфальної арки, став осередком заворушень.

Спершу мітингарі зруйнували металеву огорожу. Далі в хід пішла бруківка.

5 тисяч поліцейських, зібраних у центрі Парижа для охорони громадського порядку, лишилися у меншості. Сльозогінний газ, шумові та світлові гранати не допомагали. Поліцейські часом потрапляли "в оточення" мітингарів (що було реально небезпечним), та й камені, що летіли у ряди правоохоронців, були здатні серйозно травмувати.

Зрештою поліція вирішила, що не має інших варіантів, аніж відступати.

Тріумфальна арка залишилася у "жовтих жилетів" у якості трофею.

Поліції на площі вже не було, а бажання ламати в учасників протесту не вичерпалося. Тоді сталося те, чого у новітній історії Франції, здається, ще не було. Мітингарі взялися нівечити саму Тріумфальну арку, яку у Франції вважають одним із національних символів.

Вже надвечір всі ЗМІ облетіли фото та відео, зроблені у музеї. Постраждав і екстер’єр арки. При цьому не схоже, щоби хтось зупиняв колег-мітингувальників, які розмальовували стіни або розбивали скульптури – принаймні відеодоказів цього бачити не доводилося.

Нічого дивного, що після цього "мирний протест із бруківкою" не зупинився. Мітингарі йшли вулицями міста, змушуючи поліцію відступати далі й далі. Позаду них залишалися розтрощені та пограбовані магазини, спалені автомобілі та розбиті банкомати.

Демонстранти чи мародери?

Видання Les Echos нагадує: за французькими мірками демонстрації "жовтих жилетів" не є аж надто масовими. У Франції є дуже сильні ліві настрої у суспільстві, а тому ця держава має давні традиції мітингів, страйків та інших форм протесту. Суботній показник у 136 тисяч на всю країну (хай навіть велика частина з них вийшла на вулиці у столиці) – це зовсім не видатна кількість. Приміром, у 2010-му на демонстрації проти пенсійної реформи Саркозі вийшов мільйон громадян.

Блокування доріг – також не велика дивина. У 2013-му, коли президент Олланд запровадив новий податок для вантажних перевізників, ті фактично змусили всю країну зупинитися.

Та поза тим, усі без винятку французькі медіа та експерти називають нинішні події унікальними та порівнюють їх із 1968 роком, коли лівацькі студентські демонстрації переросли у загальнодержавні протести та призвели до падіння уряду Шарля де Голля. Тоді, до слова, деякі мітинги також мали наслідком сотні постраждалих і десятки спалених автомобілів.

Це звучить дико – але Франції притаманні свої політичні традиції.

Розбиті вітрини та спалені автомобілі, на жаль, не є чимось унікальним для цієї країни.

Та цього разу рівень насильства та свідомого нищення власності перейшов межу навіть за мірками Франції.

Паризьке видання Le Parisien пояснює, що у середовищі демонстрантів було кілька груп зі своїми функціями – хоча протести "жовтих жилетів" і не мають координатора, мітингарі самі поділилися на групи, що не заважали одна одній.

У сутичках із поліцією на передньому фронті йшла доволі нечисленна група радикалів, які прийшли на мітинг вже готовими до "війни". На відео всі вони – із закритими обличчями; багато хто прийшов із протигазом, тобто розраховував на те, що мітинг не буде мирним.

Друга лінія нападу – активна частина "жовтих жилетів". Ці люди допомагали радикалам, але самі переважно не брали участі у нападі на поліцію та обмежувалися образами у бік правоохоронців.

А от наступна хвиля взагалі не була дотична до сутичок. У третій лінії, за 100-200 метрів від активної частини "жовтих жилетів", йшли мародери, які трощили вітрини, грабували магазини та банківські відділення та палили автомобілі.

Як правило, вони атакували елітні авто. Було дуже схоже, що це – така собі спроба покарати багатих. Хоча класова ненависть не заважала мародерам обчищати машини перед тим, як підпалювати їх.

Були серед мітингарів і ті, хто мав на меті лише руйнувати без бажання мати з цього хоч яку вигоду. Як інакше пояснити дію тих, хто прийшов на мітинг із пилою-"болгаркою" та взявся методично зрізати стовпи освітлення?

Хоча разом із нівеченням Тріумфальної арки ці дії складаються в єдиний цілісний пазл...

До слова, ми згадали про три "хвилі" мітингарів, від радикалів до мародерів; та місцеві журналісти виділяють ще й четверту, наймасовішу. Це – пасивна частина "жовтих жилетів", а також парижани й туристи, які завзято знімали на смартфони, як інші учасники грабують магазини, палять машини та нівечать місто – не допомагаючи, але й не заважаючи цим діям.

Складні часи для Макрона

В суботу, коли у Парижі розгорталися найбуремніші події в рамках протесту, президент Франції був на іншому континенті – у Аргентині на саміті G20. До Парижа він повернувся в неділю. Французькі телеканали показали, як Макрон відвідує Тріумфальну арку, як проходить екстрене засідання уряду, але жодної заяви від нього так і не пролунало.

Видання Le Figaro зазначає, що за три дні у Аргентині президент дав кілька коротких прес-конференцій, але спромігся жодного разу не згадати словосполучення "жовті жилети", навіть коли його просили прокоментувати гарячі події вдома. "Робити заяву варто тоді, коли тобі є що сказати", – пояснює цю мовчанку джерело в Єлисейському палаці, яке цитують французькі ЗМІ.

Еммануель Макрон, який лише півтора року тому сенсаційно переміг на виборах у Франції, справді не розуміє, що йому робити.

Le Parisien цитує іншого співрозмовника з оточення президента, який визнає, що головною проблемою стала симпатія до "жовтих жилетів" серед виборців. "Цей рух здобув серйозну підтримку серед населення, і ми розуміємо, що ця підтримка ґрунтується на соціальних очікуваннях", – каже той.

Та окремою проблемою є те, що економічні вимоги мітингарів... не визначені.

Зрештою, люди лише формально вийшли на вулиці через копійчаний акциз; його скасування не вирішить нічого.

"Жовті жилети" не пов’язані із жодною політичною силою або профспілкою. Вони не мають лідерів. У руху є кілька "речників", названих раніше, та їм бракує визнання навіть серед інших активістів.

Точніше, формальні вимоги є – раніше мітингарі передали уряду перелік з 42 пунктів. Фінансове видання Les Echos проаналізувало цей список.

У ньому – і значне зниження пенсійного віку, і зростання мінімальних пенсій та зарплат, і підвищення витрат на всі державні інституції (від поліції до освіти). Серед цих вимог, приміром, є встановлення ліміту у 25 учнів на клас.

"Це – не лист до Санти", – жартують журналісти. Йдеться про зменшення бюджетних зборів і одночасно про зростання бюджетних витрат. По суті, "жилети" вимагають скасування ключових (і болючих) економічних реформ, які були проведені як за Макрона, так і перед ним і дозволили зберегти французьку економіку на плаву.

Виконати це неможливо суто економічно. Сказати "ні" – неприпустимо політично. Що робити у цій ситуації та як зупинити протести – у Макрона не знають.

Лунала ідея оголосити у Франції надзвичайний стан, що обмежує право громадян на мітинги, але наразі від неї відмовилися, адже заборона не вирішує проблему, а лише заганяє її в тінь. "Не думаю, що ми досягли тієї точки (коли цей крок неуникний). Думаю, ще є шляхи вирішити проблему без запровадження надзвичайного стану", – пояснила міністр юстиції Ніколь Беллубе.

Але є і ті, які виграли унаслідок кризи. Це – Росія та її французькі друзі.

Парадоксально, але дві сили, які підтримали протести, є антагоністами. Прибічниками "жовтих жилетів" виявилися крайні праві з "Національного об'єднання" Марін Ле Пен та крайні ліві з "Нескореної Франції" Жан-Люка Меланшона.

Наразі вони – серед основних рушіїв ідеї про дострокові вибори як шлях виходу з політичної кризи. Безлад у Франції нині допомагає їм якнайбільше.

Обидві партії відомі також своїми неприхованими симпатіями на адресу Росії. А для Росії ця криза – взагалі щастя. Не дарма Russia Today веде найповнішу пряму трансляцію протестів.

Це, звісно, не означає, що за протестами напевно стоять росіяни. Але вигоду з поточних подій вони мають вже зараз.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"