Кінець революції: як Пашинян йде до перемоги у проросійській Вірменії
Вже цієї неділі у Вірменії пройдуть позачергові парламентські вибори.
Вибори, що мають остаточно завершити повну зміну влади у країні. Адже за всіма розкладами блок прем’єра Нікола Пашиняна "Наш крок" отримає більш ніж 60%. На перший погляд, єдина інтрига, що залишилася у цих виборах – отримає лідер вірменської революції просту чи конституційну більшість у парламенті (за Конституцією Вірменії, одна політична сила не може мати більше ніж дві третини місць у парламенті).
Втім, насправді запитань залишається набагато більше. Одне з них – чи отримає новий уряд достатню підтримку, щоб проводити незалежну від Кремля політику?
Саме тому ЄвроПравда вирішила поїхати до Єревана та розібратися, що чекає на Вірменію після виборів.
Напівпомітні вибори
Про вибори, що наближаються, у Єревані нагадують численні білборди – їхня кількість не поступається українській.
Втім, відразу кидається у вічі і відмінність: реклама лідера перегонів хоча і присутня, та явно у меншості.
Натомість Нікол Пашинян та його команда мають потужну – та ще й безкоштовну – горизонтальну рекламу. Це і машини, що роз'їзжають містом із прапорцями та наліпками його партії, і численні наліпки на будинках.
А на додачу – образ вірменського революціонера вже став брендом.
Він і на блокнотах, що продаються на ятці із сувенірами, і на горілчаних етикетках, і, звичайно, на футболках.
При цьому футболки з портретом прем’єра ви знайдете навіть далеко від центру та всюдисущих туристів. Тобто це – продукція для місцевих вірменів. "Купують! І раніше купували, і зараз", – пояснює продавчиня.
Сам Пашинян на останні дні перед виборами пішов у відпустку для участі в агітаційних турах – разом із половиною уряду.
Наразі політичні акції відбуваються насамперед у регіонах, адже після виборів мера Єревана, де ставленик Пашиняна Айк Марутян отримав перемогу із підтримкою 81,5%, вважається, що столиця свій вибір вже зробила. А от провінція, де розвинута практика голосування за гроші (ще одна схожість з Україною!), викликає занепокоєння. А тому головні зусилля нової влади спрямовані саме на протидію цьому.
У такій ситуації політична агітація в Єревані зведена до мінімуму. Наприклад – до роздачі перехожим мафінів із партійною символікою. Або до невеличких – із парою десятків слухачів – концертів рокової чи електронної музики.
Втім, навіть такі акції часто зустрічають стихійний опір.
Наприклад, за квартал від "опозиційного концерту" молодий діджей виставляє апаратуру прямо на вулиці і протягнувши живлення з вікна, компонує музику – тримаючи перед собою листівку із зображенням Пашиняна.
"Таким чином я теж хочу внести свій вклад у спільну справу", – пояснює він.
Суперечка навколо Карабаху
Партії, які ще донедавна вважалися незаперечними "господарями країни", після мирної вірменської революції опинилися на узбіччі.
Зокрема, Республіканська партія, політсила екс-президента Сержа Саргсяна, за результатами виборів може взагалі лишитися поза парламентом. Наразі вона балансує на межі прохідного бар’єру і не може знайти переконливих аргументів для зміни думки виборців.
А коли аргументів немає, найкраща тактика – звинувачувати опонентів у зраді.
Для Вірменії найбільш "зрадлива" тема – невизнаний Нагірний Карабах. І звинувачення на адресу опозиції стосуються саме його.
Півтора десятки телекамер та повна зала журналістів – досить непогано як для партії, яка готується піти у забуття. Але тема брифінгу представника Республіканської партії вкрай гостра – ймовірна "здача" Карабаху.
Виступає Давид Шахназарян – колишній опозиціонер та соратник Пашиняна, який раптом вирішив йти у депутати від колишніх противників. Нібито – через позицію чинної влади щодо Карабаху.
"У нинішньому уряді кажуть, що революція важливіша за Карабах. А отже, вони готуються відмовлятися від нього. Про це свідчать і дані про ситуацію на лінії розмежування, оприлюднювати які влада забороняє журналістам", – каже Шахназарян та демонструє світлини, які, за його словами, доводять наступ азербайджанської армії.
"Дійшло до того, що азербайджанці проводять обстріли селищ не лише у Карабаху, а й на території самої Вірменії – такого не було за всі роки війни", – додає опозиціонер.
У правлячій партії такі звинувачення відкидають і кажуть, що колишні відчайдушно намагаються використати останній шанс повернутися у велику політику. "Їм більше нема про що говорити. Вони не можуть критикувати наші дії, адже всі пам’ятають їхнє правління. А відповідно – єдиним шансом знайти виборця залишаються голослівні звинувачення про відмову від Карабаху", – вважає кандидат в депутати від блоку "Наш крок" Ованнес Ігитян.
А відповідно, він відкидає навіть можливість реваншу "колишніх". "Якщо ви після довгих скандалів розлучаєтеся із дружиною, але і з новою дівчиною у вас відносини не склалися, ви ж не повертаєтеся до старої дружини? Пару разів переспати для інтересу – можна, але щоб знову одружитися – так ніхто не робить", – іронізує політик.
Рука Москви
Сам Пашинян раніше, у 2014 році, виступав проти вступу Вірменії до Митного союзу. Та коли цього року отримав шанс стати прем’єром, змінив свою позицію та тепер декларує, що "поспішний вихід із Митного союзу буде такою саме помилкою, як був поспішний вступ".
Втім, чи достатньо цього, щоб відвести всі підозри господаря Кремля?
Член команди Пашиняна Ованнес Ігитян у парламенті першого скликання був головою комітету з питань зовнішньої політики – і планує отримати схожу посаду і у новому парламенті. "Питання відносин із Москвою завжди непросте. Ми були проти інтеграції до Митного союзу, однак зараз, коли ми вже там, найкращим виходом залишається домагатися змін цих структур на користь всіх їхнім членам", – пояснює політик.
Серед таких "змін" він насамперед згадує про взаємне визнання сертифікатів та скасування інших бар’єрів для торгівлі.
Втім, у Москві вже показали, що планують зберегти цей інструмент впливу на союзників.
Після призначення Пашиняна на посаду прем’єра РФ провела акцію показового блокування вірменського експорту. Формально заборон не було – просто товари заборонили розвантажувати через необхідність додаткових перевірок.
Як наслідок, фури з продуктами, що швидко псуються, були вимушені повертатися додому.
Ще один привід для тиску – у листопаді завершилася дія вірменської угоди з "Газпромом". Від того, чи вдасться уряду домовитися щодо продовження пільгових цін, залежать і економіка, і бюджет, і, до певної міри, популярність влади.
"Наше завдання – відносини з Росією, що базуються на взаємній повазі та розумінні, що у кожного з партнерів є право на власні інтереси. Так, це складно, особливо після того, як у Москві звикли, що попередня влада готова була здавати національні інтереси після кожного сигналу. Проте іншого шляху немає", – вважає Ованнес Ігитян.
Він переконує, що високий рівень підтримки команди Пашиняна дає їй ключовий козир у перемовинах із РФ, якого не мала попередня влада.
А політолог Рубен Меграбян додає, що вірменсько-російські відносини відрізняються від російсько-українських. "У нас є перевага – навіть найодіозніший російський політик ніколи не заявляв, що ми з росіянами – один народ. А тому там спокійніше дивляться на наш власний політичний курс", – вважає він.
"Так, ми вже у Митному союзі і не можемо звідти вийти. Проте наш історичний досвід показує, що Вірменія ніколи не була для Росії пріоритетом. І тому, щойно у Росії з’являються проблеми – вони нас кидають. Так було і у 1918-му, і у 1991-му, залишаючи нас із проблемами, до створення яких Росія сама доклала руку.
Ми маємо бути готові до того, що одного ранку ми прокинемося – і виявиться, що найближчий російський солдат – десь під Ростовом. І ми залишимося сам на сам із Туреччиною, Азербайджаном і з численними проблемами. Тому наше завдання – стати сильними, щоб коли цей день настане, мати можливість самотужки протистояти цим проблемам", – пояснює політолог.
Чий Крим?
До зміни влади в Єревані є свій інтерес і в Україні.
Вірменія – одна з небагатьох країн, що стабільно голосує проти резолюцій ООН щодо Криму. Чи змінять вибори цю ситуацію? Ованнес Ігитян переконує: так, змінять.
"Якщо ми декларуємо політику, що побудована на національних інтересах, то в чому вони полягають у питанні Криму? Чи зацікавлені ми у тому, щоб міжнародні правозахисники моніторили стан прав людини у Криму, особливо коли там живуть багато вірмен і їхні права теж порушують? Так, зацікавлені. А чи входить у наші інтереси перебувати в одній компанії з Північною Кореєю та Венесуелою проти всього цивілізованого світу? Певен, що ні", – пояснює він.
Разом із тим політик робить кілька уточнень.
Перше з них: Єреван хоче дружити з Києвом, але чекає і від нього кроків назустріч.
"Ми дуже цінуємо, що вірменська громада в Україні має найбільші права на всьому пострадянському просторі. Проте нас непокоїть ваша підтримка Азербайджану в питанні Карабаху. І це проблема, про яку ми чесно та відверто готові з вами говорити", – пояснює він.
Варто визнати: виконати це буде вкрай складно для Києва. Міжнародне право – не на боці Вірменії. Попри претензії до дій Баку, ООН вважає Карабах де-юре територією Азербайджану. А тому Україна, навіть за бажання, не може собі дозволити піти проти решти світу.
Втім, у Єревані вважають, що приклад Карабаху є особливим. "Ми не приймаємо, коли РФ порівнює Крим із Косовом. Адже Косово є винятком, і на всьому пострадянському просторі є лише один схожий випадок – це Карабах", – переконує Ігитян.
Друге уточнення – навіть така корекція зовнішнього курсу Вірменії гарантовано зустріне протидію РФ.
"Так, ми мусимо відстоювати власні інтереси, не зважаючи на інших. Проте тиск може бути дуже потужним. Чи можливий сценарій, що ми будемо вимушені поступитися Росії? Так. Проте це має бути такий тиск, за якого для всіх буде зрозуміло, що у нас не було іншого шляху", – додає політик.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди",
Єреван – Київ