У трансатлантичній родині знову виникли проблеми. Посварилися два ключових партнери по НАТО, і це зовсім не жарт.

Тим більше, що йдеться про США і Туреччину, двох стратегічних партнерів України, які відіграють винятково важливу роль у питаннях безпеки Чорноморського регіону і Північного Середземномор’я.

Необхідно зрозуміти, чому так відбувається і які це матиме наслідки для регіону і для України.

"Страшенна помилка Болтона"

Події останніх тижнів навколо Сирії ще раз засвідчили, наскільки складними і суперечливими можуть бути відносини між країнами, коли справа стосується їхніх національних, але відмінних інтересів.

Конфліктні дискусії між Туреччиною і США стосовно ситуації на півночі Сирії не є новиною.

Проте вони набули нового розголосу у зв’язку з різкими заявами президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана на адресу радника з питань національної безпеки США Джона Болтона та відмовою зустрітися з ним під час візиту останнього до Анкари.

Спонтанне рішення Дональда Трампа про виведення американських військ із Сирії стало несподіванкою не тільки для вашингтонського істеблішменту, а й для союзників і противників США.

В Анкарі кажуть, що під час телефонної розмови 14 грудня президент Ердоган був дуже переконливим і запевнив Трампа, що Туреччина спроможна самотужки довершити справу розгрому ІДІЛ, без залучення військ США і тим більше курдських формувань, які отримували військову і логістичну підтримку американців.

Трамп без гальм: що означає змiна голови Пентагону

Внаслідок цього рішення, яке не було погоджено з членами адміністрації США, подали у відставку очільник Пентагона Джеймс Меттіс і спеціальний посланець з питань глобальної боротьби з ІДІЛ Бретт МакГіл.

Наразі ті, хто трохи краще за Трампа розуміються на деталях сирійської проблематики, намагаються, по-перше, забезпечити регулярне і планове виведення військ, по-друге – вирішити долю американських баз на півночі Сирії, по-третє – переконатися, що бойові дії проти ІДІЛ триватимуть, і по-четверте – вирішити одне з ключових питань, забезпечення безпеки курдських формувань YPG , які пліч-о-пліч з американцями воювали проти ІДІЛ.

Туреччина розглядає ці формування як частину бойових підрозділів Курдської робітничої партії, яку вважає терористичною організацією.

Таким чином, якщо для США важливо гарантувати остаточне знищення ІДІЛ, то для Туреччини пріоритетом є ліквідація YPG. За словами Ердогана, знищення бойовиків "Ісламської держави" може бути забезпечене і без американських чи курдських підрозділів.

Проте США не можуть кинути курдів напризволяще, й саме тому до Анкари і прибув Болтон, якого супроводжували голова комітету начальників штабів генерал Данфорд и спеціальний посланник з питань Сирії адміністрації США, колишній посол США в Туреччині Джим Джефрі.

Висока делегація США провела переговори із заступниками міністрів закордонних справ і оборони Турецької Республіки, а також – із найближчим радником Ердогана із зовнішньополітичних питань Ібрагімом Калином. Їхні деталі стосувалися часових рамок виведення військ (турки наполягають на 60-100 днях, американці – мінімум 120), подальшої долі баз (турки наполягають, щоб вони були або зруйновані, або передані "місцевим силам", американці збираються частину з них зберегти), але головне – 

Болтон висунув вимогу, щоб турецькі війська не атакували курдів після виведення американських військ.

Саме ця вимога вкрай обурила Ердогана, який публічно заявив про "страшенну помилку Болтона" і наголосив, що Туреччина вважає курдські формування на півночі Сирії терористами і тому вони мають бути знищені.

Офіційні представники Туреччини наголосили, що підготовка до наступу турецької армії триває, вони тільки чекають виведення військ США. Аргумент, що Ердоган начебто пообіцяв Трампу не чіпати курдів, був дезавуйований Ібрагімом Калином.

Шанс для РФ. Чи для України?

Важко передбачити реакцію Трампа на відверте приниження, якого зазнали високі представники США в Анкарі. 

І хоча формально турецька сторона пояснила, чому Ердоган не зміг їх прийняти, для всього світу ця ситуація виглядає як серйозний дипломатичний демарш.

Після звільнення пастора Бронсона, на якому наполягав Трамп, здавалося, що відносини США і Туреччини теплішають. Нинішній скандал може знову повернути їх у стан "гри м’язами".

Адже насправді "негативний пакет" двосторонніх взаємовідносин США і Туреччини значно ширший за Сирію. Тут і екстрадиція Фетхуллаха Гюлена (наразі до Анкари прибула чергова делегація ФБР з метою детальнішого з’ясування його ролі у спробі перевороту 15 липня 2016 року), і санкції проти Ірану, які Туреччина прагне обійти, і купівля російських С-400, і "Турецький потік", і арешти турків – співробітників дипмісій США в Стамбулі і Анкарі.

Немає жодного сумніву, що в США із занепокоєнням спостерігають за зближенням Туреччини і Росії. Вашингтон навіть пішов на такий крок, як дозвіл на продаж Туреччині систем Patriots в обмін на відмову від придбання С-400, на чому Анкара все одно наполягає. Наскільки можна судити з відкритих джерел, у цьому питанні сторони дотримуються протилежних позицій, незважаючи на декілька спроб домовитися.

Рішення Трампа про виведення військ із Сирії може мати досить несподіваний вплив на Україну.

Від самого початку російського втручання у конфлікт однією з цілей Путіна було перешкоджання планам США щодо усунення Асада і швидкого знищення ІДІЛ. Нерішучість Обами дозволила РФ не тільки зміцнити свої позиції на Близькому Сході, але й увійти у раніше неможливу коаліцію з Туреччиною і Іраном із "врегулювання" сирійського конфлікту.

Сирія мала стати одним з елементів "пакету" США-РФ для налагодження відносин. Якщо США виведуть війська (а це рано чи пізно станеться), цей елемент перестане цікавити Трампа.

Крім того, Туреччина і Росія ще донедавна тісно координували свої дії в Сирії. Нині російські підрозділи передислокуються, щоб захистити курдів від турецької армії, адже курди – давні партнери Росії, яка десятиліттями використовувала їх, щоб створювати проблеми в регіоні.

З першого погляду, Москва – одна зі сторін, яка однозначно виграє від виводу військ США. Однак насправді це не зовсім так (чи принаймні, може виявитися зовсім не так).

РФ зовсім не зацікавлена у зміцненні позицій Туреччини, особливо у контексті усунення "курдської загрози". І це ставить під питання сирійський альянс Туреччини та РФ. 

Такий сценарій – вкрай вигідний для Києва. Адже у такому випадку Анкара матиме підстави більш пильно придивитися до подій в Азовському і Чорному морях, де Росія постійно нарощує військовий потенціал, а не просто висловлювати чергове "занепокоєння".

Залишається сподіватися, що попри традиційно гучні суперечки із США, в Анкарі не забувають, хто насправді є для них загрозою.

Автор: Сергій Корсунський,

надзвичайний і повноважний посол, директор Дипломатичної академії при МЗС,
посол України в Туреччині в 2008-2016 роках