Рецепт від популізму: як політична криза у Швеції завершилася поразкою "друзів Путіна"

Добрі новини зі Швеції для України.

Партія "друзів Путіна" не тільки чистісінько програла коаліційні торги – новий уряд, який щойно презентували в Стокгольмі, стане значно ліберальнішим і, цілком імовірно, посилить співпрацю з НАТО.

Тож Україна, за умови активізації зусиль на скандинавському напрямку, має всі шанси отримати більш активного союзника на півночі Балтійського моря.

"Ми обираємо інший шлях"

Коли минулої п’ятниці, на 131-й день коаліціади, що тривала цілу осінь і добру половину зими після вересневих виборів, шведський парламент став до голосування за кандидатуру очільника соціал-демократів Стефана Левена на посаду прем’єр-міністра Швеції, країна затамувала подих.

У разі провалу в запасі в політиків залишалося останнє – четверте – голосування. Щоб не затягувати й так вже, здавалося, нескінченний процес, спікер Риксдагу обіцяв призначити його на 25 січня.

Якби й цього разу главу уряду не затвердили, варіант залишався б один: дострокові вибори.

Утім, це не означало би швидкого розв’язання ситуації. Адже виборча комісія оголосила б дату перевиборів аж у квітні, відтак день голосування припав би на літо. Країна рік жила би без уряду.

Та після голосування Швеція видихнула. І завмерла від історичного моменту. Не тільки тому, що це – історичний рекорд тривалості формування уряду в Швеції.

Блокова політика, що десятиліттями визначала політичний ландшафт країни, відійшла в минуле.

"Скрізь у Європі ширяться правоекстремістські рухи. У багатьох країнах сили з антидемократичними програмами прийшли до влади. Але ми у Швеції обстоюємо рівність усіх людей. Ми обираємо інший шлях", – такими символічними словами починається програма нового уряду. "Швеція обрала інший шлях. Це історично!" – повторив Левен у заяві для преси після свого обрання.

Тріумф компромісу

За Левена проголосувало 115 депутатів, проти – 153, ще 77 утрималися. Попри видиму перевагу його противників, належало подати 175 голосів проти, щоб "завалити" кандидатуру.

Таким чином, 192 депутатів були "не проти" Левена. За шведською системою це і є головне. Саме ті, хто утримався, і подарували Левенові й есдекам ще чотири роки влади.

У довгих та виснажливих перемовинах коаліції соціал-демократів та "зелених" вдалося забезпечити нейтралітет комуністів, лібералів та центристів. Праві партії мусили для цього зламати Альянс – свій досить тривалий блок із консервативною Партією поміркованих, викликавши їхню лють і нерозуміння частини виборців.

Ян Бйорклюнд, лідер лібералів, пояснив, що радо підтримав би консервативних колег із "синьої" коаліції, та їхнє врядування щодня вимагало би підтримки ультраправої та прокремлівської партії "Шведські демократи". Не допустити цього для лібералів та центристів таки стало питанням принципу.

Зроблено це не просто так, а ціною значних поступок та компромісів.

Запорукою став меморандум, де есдеки мусили відмовитися від частини своїх обіцянок і включити до декларації уряду пункти програми лібералів та центристів. Одночасно праві партії, а разом – і комуністи, відмовилися від міністерських посад, зменшивши свою відповідальність перед виборцями за "ганебний альянс", кажучи словами одного коментатора. З урядом вони співпрацюватимуть непрямим чином – підтримуючи його пропозиції в парламенті (коли ті їх задовольнятимуть, звісно).

Деякі коментатори вже оплакали "смерть лівиці". Мовляв, у спілці з центристськими партіями соціал-демократи розгублять рештки свого соціалізму.

Однак формування такої "напівширокої" коаліції – це швидше ознака відповідальності політичного класу і його політичної культури. Старі поділи між робітничим та середнім класом відійшли у минуле, принаймні на час, у суспільстві, яке стоїть перед загрозою радикалізму, але й водночас переживає один із найбільших економічних підйомів в історії.

Стефана Левена ж, якого дотепер вважали за посередність, журналісти охрестили історичною постаттю. Виходець із дитячого будинку, він не має вищої освіти і є справжнім представником робітничого класу.

Його не назвеш візіонером чи палким промовцем. Але він чіткий стратег і переговорник, який опинився на своєму місці у той час, коли саме ці якості були потрібні його партії. Попри рекордно низький результат на виборах, есдеки таки зберегли владу.

Довга гра

Нинішній уряд – наслідок небачених у шведській політиці торгів, які вже мало не дали результат у грудні, напередодні Різдва.

Тоді після кількох невдалих спроб було висунуто кандидатуру Левена. Здавалося, центристи та ліберали вже згодні були підтримати його кандидатуру, але в останній момент альянс розсипався через брак довіри.

Виходячи з переговорної кімнати, політики з різних таборів переказували ЗМІ діаметрально протилежні версії того, що відбувалося за зачиненими дверима. Однак суть зводилася до зверхньої позиції соціал-демократів (найбільшої партії навіть після невдалих вересневих виборів) та їх небажання поступитися в принциповому, хоч і дрібному питанні – скасуванні "броні" при скороченнях для старих працівників, на чому наполягали центристи.

Їхній лідер Анні Лееф також загралася, прагнучи досягти неможливого – одночасно відтіснити від влади Левена і не входити в співпрацю з популістськими "Шведськими демократами".

Тим часом рейтинги правих партій стрімко падали. Парламент узяв паузу на різдвяні канікули. Після свят центристи виявилися значно більш готовими до компромісу.

Шанс для України?

Політика нового уряду буде значно ліберальнішою. Для України важливим є не тільки сам факт того, що "Шведські демократи", які відверто підтримують Путіна, виступають за вихід Швеції з ЄС і дистанціювання від атлантичних структур, опинилися за бортом.

Як ліберали, так і центристи наполягають на зближенні Швеції з НАТО аж до вступу.

Так, оприлюднена декларація уряду це питання оминає. І через це постає багато запитань. Головне з них – чи зможуть шведські "буржуа" дотиснути позаблокових соціал-демократів і добитися істотного зміцнення співпраці з НАТО, чи це питання стане причиною роздраю й можливого розвалу клаптикової коаліції?

Але для України поява проатлантичних чинників впливу на уряд – дуже добра новина й обіцянка більшої підтримки. Безперечно, Києву слід активізувати свої зусилля на шведському напрямку.

Поза тим, склад кабінету змінився лише частково. Більшість міністрів втрималися на своїх посадах.

Залишає свою посаду міністра культури та демократії дружня до України Еліс Ба Кюнке – щоб балотуватися до Європарламенту. Призначення на її посаду функціонерки "зелених" Аманди Лінд уже гостро розкритикувала шведська преса як вияв байдужості до культури – ключового поля бою за ідеологічну гегемонію з радикалами та популістами. Газети також "підсмажили" Лінд за її подяку на адресу політика-невдахи Мехмета Каплана, який мусив свого часу залишити пост міністра через расистські висловлювання. Вочевидь, ми станемо свідками ще не одного скандалу за участю цього міністра.

Що зміниться? Очікується, що під тиском лібералів жорсткішою стане боротьба зі злочинністю. Уряд пообіцяв полегшити для поліції прослуховування і зламування телефонів, смартфонів, ноутбуків та решти девайсів.

Будуть знижені податки, а бізнес отримає певні пільги. Триватиме приватизація державного сектора. Також буде запроваджений мовний іспит при отриманні громадянства. Разом із тим, соціал-демократи та "зелені" планують виконати свої обіцянки, кинувши нові ресурси на подолання проблем клімату та додавши 5 мільярдів крон на рік (близько 500 млн євро) до й без того вагомих шведських соцвиплат.

Чи подолано проблему правого популізму? Аж ніяк. "Шведські демократи" і надалі будуть гучним голосом у парламенті.

Однак реального впливу на політику не матимуть. Принаймні – за відсутності масштабної кризи – протягом наступних чотирьох років.

Автор: Роман Горбик,

старший викладач Університету Седертерн (Швеція)