Поки всі уважно спостерігали за "жовтими жилетами" у Франції, на Балканах стало "спекотніше". Сьомий тиждень поспіль у Сербії тривають масові протести під гаслами незалежності ЗМІ, верховенства права, проведення виборчої реформи та, врешті-решт, проти авторитарного правління Александара Вучича.

Попри трансформацію політичного керівництва країн Західних Балкан з 1990-х років, дещо залишається незмінним - державний контроль.

Якщо до недавнього часу більшість людей висловлювали своє невдоволення тільки тим, що залишали Сербію у пошуках кращого майбутнього, тепер вони щосуботи почали виходити на вулиці та виявляти всі хиби політичної системи.

Чого хочуть протестувальники?

Перші масштабні акції протесту пройшли після того, як 23 листопада в місті Крушевіц невідомі побили опозиціонера Борко Стефановича, лідера Лівої партії.

Розслідування подібних випадків та викриття злочинців стало чи не першою вимогою протестувальників. Так, минулого тижня один з протестів відбувся на честь сербського політика Олівера Івановича, вбитого рік тому в Північному Косові.

Агресивна політика щодо критиків влади рано чи пізно призвела б до зростання насильства та занепокоєння населення.

Безпрецедентний державний медіа-контроль та небезпека для журналістів (до речі, Вучич був міністром інформації за часів Мілошевича) - ще одна причина протестів.

Одним з нещодавніх випадків став грудневий напад на будинок журналіста ZIG Мілана Йовановича. Наприкінці 2018 року коаліція 5 сербських медіа-асоціацій опублікувала лист-звернення до міжнародної спільноти про останні події у сфері ЗМІ в Сербії. За даними Світового індексу незалежності ЗМІ, ситуація зі свободою преси поступово погіршується, Сербія наразі посідає 76-те місце зі 180 країн (для порівняння, у 2017 році – 66-те місце).

Оцінки щодо кількості мітингувальників за останні сім тижнів є розбіжними, принаймні, йдеться про тисячі людей (населення Сербії станом на 2017 рік дорівнювало 7 млн), а сам протестний рух є дуже різноманітним – від політиків усього спектра до студентів, громадських активістів та інших.

Питання зовнішньої політики Сербії для демонстрантів є другорядним: чимало людей, виступаючи проти Вучича, підтримують зближення з Росією та проти вступу до ЄС та НАТО (ось такий сербський парадокс), в той час як інші виступають за відновлення демократії та інтеграцію до ЄС, що свідчить про ідеологічну відмінність цих протестів від українського Євромайдану.

Реакція влади та перешкоди

"Навіть якщо п'ять мільйонів людей з'являться на вулицях, я не погоджуся з вимогами" - такою стала перша реакція Вучича на протести, що спричинило появу відомого хештегу протестуючих "один із п'яти мільйонів".

За час перебування на посаді Вучич централізував владу в Сербії, а його партія є найвпливовішою. Тому стриманий підхід уряду Сербії до протестів є очікуваною реакцією. Уряд Вучича виявився не проти мирних протестів і навіть запропонував опозиції провести дострокові вибори, впевнений у перемозі.

"Один з 5 мільйонів" - гасло протестів у Белграді. Фото Reuters

За даними Factor Plus, 53,8% респондентів голосували б за Сербську прогресивну партію (яка наразі формує уряд), якби вибори відбулися завтра. Ще 10% підтримали б Соціалістичну партію Сербії, а опозиційний "Союз за Сербію" (альянс 30 різних опозиційних партій) – 14,4 %.

Вибори в Белградську міську асамблею у березні 2018 року теж були задовільно виграні правлячою Сербською прогресивною партією Вучича з 45% голосів. Відповідно, на виборах Вучич має всі шанси отримати більшість голосів.

Впевненість президента Сербії у власних силах зміцнює відсутність суперників на політичній арені.

Наразі не існує ані спільної стратегії протестувальників, ані очевидних лідерів, здатних перемогти на майбутніх виборах.

Наявна опозиція є дуже фрагментованою та слабкою, без альтернативного плану для громадян, тому і не ладна перетворити ці протести на щось більше. Політичні розбіжності та суперечності ускладнюють щось, що могло б виходити за межі платформи проти Вучича.

Косовська дилема

Серед вимог демонстрантів лунають і заклики внести ясність щодо вирішення питання з Косовом.

Балканська митна війна: як у конфлікті Сербії та Косова найбільше програв ЄС

Брюссель зробив нормалізацію відносин між Белградом та Приштиною передумовою для вступу. Фактично це ставить сербів перед вибором між ЄС та Косовом, і багато хто вважає це шантажем.

Втім, ключовою є роль сербської влади, яка у своїй внутрішній риториці використовує вимоги Євросоюзу для виправдання власних провалів та в переговорах з Косовом просто тягне час, використовуючи їх як головний козир в діалозі з ЄС.

Варто згадати ту ж ідею обміну територіями, яка стала причиною бурхливих політичних дискусій. Німеччина, без якої європейська перспектива для Сербії дуже непевна, виступила проти, тоді як США підтримали цю ідею: Вучич має чудову нагоду грати на цих розбіжностях.

Відносини між Белградом та Приштиною додатково загострило введення Косовом 100-відсоткового мита на товари із Сербії.

Цей крок став відповіддю на політику Белграда домовлятися з країнами, що визнали незалежність Косова, переконуючи їх відізвати своє визнання. 

І хоча цей крок Приштини розкритикували у ЄС, у Косові переконують, що готові йти до кінця - мита будуть скасовані лише після визнання Белградом незалежності свого колишнього регіону. 

Росія йде на допомогу

Минулого тижня громадяни Сербії стали свідками демонстрації теплих зв’язків Вучича з Росією під час візиту Путіна.

Це стало прикладом для протестувальників, що тих, хто підтримує владу, в Сербії більше (втім, частину так званих прихильників довелося мотивувати взяти участь у мітингу на честь російсько-сербської дружби не демократичними методами, а шляхом погроз звільнення або грошей).

Загалом, є мало країн у світі, в яких політична еліта та населення однаково позитивно налаштовані щодо Росії. Популярність Путіна у Сербії саме така.

Так, опитування, проведене газетою "Політика" у березні 2018 року, поставило Путіна на перше місце у списку надійних іноземних політиків за підтримки 58% респондентів. Для порівняння, рейтинг довіри росіян до Путіна за рік впав до рекордного мінімуму – 39 % за даними "Левада-центру".

Крім обміну взаємними подарунками, Путін оголосив про втілення спільного енергетичного проекту "Турецький потік-2", обговорив з сербським колегою завершення процесу створення ЗВТ між Сербією та Євразійським економічним союзом, військову співпрацю та, головне, ще раз підтвердив підтримку Сербії щодо Косова.

Останнє особливо важливе як для політичних сил, так і для пересічних сербів – міф про виняткову роль Росії у збереженні Сербією Косова глибоко вкоренився в суспільстві.

Втім, візит Путіна довів і ще один урок: спроби президента Сербії вирішити свої внутрішні питання за рахунок популярності Путіна додатково збільшують залежність Белграда.

Події наступних днів покажуть, чи вплинув візит очільника Кремля на антиурядові настрої сербів. Водночас цей візит показав, що в РФ мають намір й надалі розпалювати амбіції сербів, тим самим знищуючи можливість їхнього порозуміння із сусідами. 

Автор: Тетяна Левонюк,

експерт Центру "Нова Європа"