Президент США Дональд Трамп після зустрічі з одним із найближчих радників лідера КНДР Кім Йон Чолем оголосив, що "наприкінці лютого" проведе другу зустріч із Кім Чен Ином.

Ймовірно, місцем зустрічі буде соціалістичний В’єтнам – близький Кім Чен Ину логістично та ідеологічно.

Але ключові питання залишаються: чи можна сподіватися на більш конкретні домовленості, аніж те, що було підписано у Сінгапурі? Чи готові сторони до реальної "розрядки"? І які сторонні фактори можуть вплинути на хід переговорів?

Друге побачення

Перша зустріч двох епатажних лідерів мала швидше медійний та хайповий ефект, аніж призвела до якихось фундаментальних змін.

Хоча вона й мала історичну важливість: вперше очільники США та КНДР зустрілися наживо. Для Трампа це швидше була гарна можливість втекти від домашніх проблем та розслідування спецпрокурора Мюллера, а для Кіма – шанс вийти з міжнародної ізоляції (яким він блискуче скористався).

Любов і ненависть у Пхеньяні: чому угода двох Корей стала викликом для США

Проблема у тому, що військова машина вдома навіть на час, коли Кім робив селфі у Сінгапурі, не припиняла роботу – будувалися та оновлювалися секретні (деякі вже ні) бази в глибині країни, у неприступних горах, будувалися ракети та зразки конвенційної зброї.

Останнє більше стосується загрози для Сеула, яка повною мірою зберігається, незважаючи на потепління у відносинах двох держав завдяки політиці "сонячного тепла" президента Мун Чже Іна.

Процеси озброєння Півночі тривають навіть зараз, попри заяви очільників Білого дому та Держдепу про "нечуваний прогрес" у відносинах із КНДР. Однією з проблем уряду США завжди були завищені очікування від співпраці з апаратом Кім Чен Ина – які дуже часто не справджуються.

Наприклад, ми досі не маємо вичерпного списку зброї масового знищення, яка є "на балансі" стратегічних сил КНДР, точної кількості ракет та боєголовок. А ще є біологічна та хімічна зброя!

А головне, свідчень, що Кім збирається здати свій "дорогоцінний щит", насправді немає.

Розпливчастий документ Сінгапура на 4 пункти фактично ні до чого Кіма не зобов’язував. А от якщо США будуть спроможні затвердити більш детальний план денуклеаризації півострова, цілком можливо, що лідер КНДР візьме його до уваги (але не факт, що виконає).  Розкриття місцезнаходження об’єктів ядерної та ракетної програм для інспекції автоматично робить їх цілями, тож на це сподіватися теж не варто.

То чого ж чекати десь у В’єтнамі в кінці зими?

Цілі США

По-перше, США мають вимагати у Кіма зупинити всю свою ядерно-ракетну машинерію. А головне – зробити це насправді, адже "закриття" полігонів Пунгері та Тончангрі були більше постановкою, ніж реальними кроками до ядерного роззброєння.

По-друге, США можуть запропонувати полегшення санкційного навантаження на КНДР і вже нібито є рухи у цьому напрямку. Часткове зняття санкцій допоможе розвивати економіку та туризм на Півночі, дасть можливість розпочати запланований двома Кореями ремонт залізниці для з’єднання нею двох країн та інші проекти.

Якщо Кім, як він сказав у зверненні, хоче мати ядерну енергію у майбутньому для вирішення своїх проблем з електропостачанням, він має скласти непростий іспит: здійснити ядерне роззброєння, повернутися до Угоди про нерозповсюдження (Non Proliferation Treaty, NPT) та дозволити повноцінну перевірку ядерних об’єктів з боку МАГАТЕ.

Історія попередніх домовленостей з КНДР дозволяє сказати, що це завжди непростий процес і майже всі угоди зривалися.

По-третє, мирна угода між двома Кореями має бути нарешті підписана. На цей момент діє лише перемир’я, підписане ще 1953 року. КНДР не раз оголошувала, що припиняє його виконувати. Найкращий варіант – залучити до підписання також і КНР, бо Китай теж брав активну участь у бойових діях Корейської війни.

Усе це має бути укладене у дуже детальну "дорожню карту", де буде розписаний кожен крок двох сторін та винагорода для Північної Кореї за виконання кожного з них. Це має йти фазово, від маленьких кроків до великих, і у фіналі відносини мають бути нормалізовані. Але це ідеальний світ, а ми подивимось, чи вийде бодай щось у світі реальному.

Головним завданням США має бути збереження хиткого спокою в регіоні. Кім не вдається до ядерних тестів та ракетних запусків, і це влаштовує КНР та РФ, які у 2017 році вимагали від молодого диктатора заспокоїтися, а Пекін навіть відкрито підтримував санкції проти Пхеньяна в Радбезі ООН.

Не можна сказати, що зараз відносини між Кімом та Сі чудові – КНР нещодавно скоротила торгівлю з КНДР більше ніж наполовину. Відомо, що два лідери не люблять один одного. Не виключено, що це спосіб тиску з боку офіційного Пекіна з метою отримати від Пхеньяна те, що потрібно.

Втім, тримати зв’язок з Пекіном – необхідність для Північної Кореї, якщо вона бажає вижити.

Цілі Північної Кореї

По-перше, наразі ключовою метою Пхеньяна є ослаблення, а в ідеалі – знищення альянсу США та Південної Кореї і звільнення півострова від присутності військових Сполучених Штатів.

У КНДР досі вірять, що десь на Півдні США заховали кілька боєголовок "про всяк випадок". У це вірять, незважаючи на те, що усю стратегічну зброю з Південної Кореї США прибрали ще у 90-х роках ХХ століття.

По-друге, встановлення "нових відносин" між США та КНДР, бажано на рівних, як одна ядерна держава з іншою. Це було записано у тексті меморандуму в Сінгапурі, і у своєму новорічному зверненні Кім окремо наголосив на його виконанні.

Інакше, підкреслив Кім, його держава буде змушена вдатися до "інших способів" захисту.

По-третє, конструювання "мирного режиму", тобто зникнення зовнішніх загроз владі Кімів – американських баз у Японії, на Півдні, на острові Гуам.

По-четверте – і це головне – збереження своєї ядерної зброї, визнання КНДР ядерною державою. Десь на рівні Пакистану чи Індії.

Тим часом, ситуація на південь від 38-ї паралелі може в теорії спростити виконання принаймні однієї з цілей Кіма. Вашингтон та Сеул продовжують віддалятися один від одного, все глибше копирсаючись у внутрішніх та регіональних проблемах.

Чи виведе Трамп війська з Південної Кореї?

З весни минулого року Південна Корея та Сполучені Штати проводили перемовини щодо нового розподілу витрат на утримання 28,5 тисяч військових Сполучених Штатів. Після десяти раундів сторони зайшли у глухий кут, а з кінцем 2018 року дія угоди припинилася.

Проблема, як і у всіх, у грошах: Південна Корея сплачує майже $960 млн за утримання військових США на своїх базах.

Третина з цього йде на зарплату 8000 корейців, які на цих базах працюють, тобто місцевому персоналу. Оскільки домовитися не вийшло, то настав локальний "шатдаун": цим корейцям перестали платити.

А тут ще й Сполучені Штати висунули нові умови: підвищення "ренти" до $1,2 млрд на рік. Натомість Сеул погоджується лише на незначне збільшення і лише у разі підписання не річної, а 5-річної угоди.

Є ризик, що США просто вийдуть з перемовин. Що це може означати?

Кілька не дуже гарних наслідків:

а) послаблення стримування та безпеки на півострові, Сеул почне шукати шляхи забезпечення цього самостійно;

б) можливе зближення Півдня та Китаю, оскільки Сеул шукатиме іншого партнера;

в) погіршення відносин з Південною Кореєю – головним союзником США у протидії КНДР, втрата довіри та поваги серед політиків та народу країни;

г) Кім таки доб’ється послаблення альянсу між Сеулом та Вашингтоном, але міжкорейські відносини покращаться. Мун Чже Ін діятиме більш відкрито та все менше звертатиме увагу на ООН та США.

Щодо останнього пункту, то це вже відбувається: у 2018 році Південь продав на Північ 343 тонни пального. Це не було повідомлено в ООН і йшло в обхід санкцій, які передбачають певну квоту на постачання палива до КНДР.

Знаючи характер Трампа та його схильність до непродуманих, імпульсивних кроків, він може запропонувати Кіму виведення військ США з Кореї.

Такої поступки не можна виключати, але є ризик, що Кім не дасть нічого рівнозначного.

Японія проти Кореї: що стоїть за провокаціями?

Додатково ситуацію ускладнив конфлікт між Південною Кореєю та Японією.

Цього узагалі не мало статися: 20 грудня 2018 року корабель берегової охорони Півдня слідував на допомогу рибацькому судну КНДР, яке потрапило у біду у водах Японського моря. Громадян КНДР урятували та передали додому. Здавалося би, що могло піти не так?

Але Японія у відповідь на це вислала свій військовий літак, який низько пролетів над кораблем ВМС Південної Кореї, не завдаючи собі клопоту пояснювати такий маневр. Так почався гучний скандал у водах, де кордони не встановлені чітко, а економічні зони перетинаються з зонами рибного промислу.

Якщо б сталося один раз, то це можна було швидко залагодити вибаченнями. Але це сталося удруге, а потім ще і ще. Звичайно, корейці не могли відкривати вогонь, але вони, як кажуть японці, у перший раз навели радар та відстежували літак. А потім ще й записали польоти на аудіо.

Після чергового такого "прольоту" Міноборони Півдня не витримало і видало гостру заяву, де назвало дії Японії "провокацією", яка була здійснена з " підозрою на погані наміри". І якщо такі "близькі та низькі польоти" стануться ще хоч раз, то армія Півдня діятиме згідно з "протоколом про відповідь". Зазвичай подібна риторика та навіть саме слово "провокація" зарезервовані Північчю, але часи змінюються…

Швидше за все, це спроба тиску на Сеул: Японія дуже незадоволена рішенням суду у Сеулі про виплати компенсацій корейцям (переважно жінкам), які примусово працювали на заводах японських фірм у часи окупації 1910-1945 років. Це рішення погіршило й так хитку рівновагу між Сеулом та Токіо, які представляють два різні полюси впливу на Північну Корею.

Японія – найбільш жорсткий прибічник Трампа у регіоні, виступає за скасування усіх послаблень для КНДР, доки вона не здасть ядерну зброю. До того ж, Японія завжди підіймає питання щодо повернення своїх викрадених громадян.

Південна ж Корея наразі мало не товаришує з режимом Кіма. Ну а провокації у небі та на морі остаточно залишили ситуацію без гальм, але підвищили рейтинг Сіндзо Абе, який є дуже низьким.

Як би там не було, такі провокації грають на руку Китаю та Північній Кореї, розхитуючи обидва альянси.

США могли б вже давно втрутитись та "розрулити" ситуацію, але Америка наразі свідомо залишає регіон розбиратися всередині себе. Це, у свою чергу, звільняє з шаф привидів минулого.

Автор: Анатолій Максимов,

журналіст-міжнародник