Три роки тому молдовська медіаспільнота ухвалила дивне, на перший погляд, рішення. Переможцем щорічного конкурсу в номінації "найкращий політичний журналіст Молдови" став... генсек Ради Європи Турбйорн Ягланд.

Це був не тролінг і не жарт. Тодішня стаття Ягланда про Молдову, що вийшла у New York Times, досі лишається найбільш цитованим матеріалом. Точніше, цитують її назву, що звучить як "Захоплена держава". У цій статті йшлося про те, що Молдова хоч і має державний апарат і всі необхідні інститути влади, але всі рішення у ній ухвалюють кілька олігархів, а корупція перетворилася на норму.

У 2015 році, коли публікувалася ця стаття, в Молдові зазвичай називали двох таких олігархів. Того ж року один з них, лідер нинішньої партії влади Влад Плахотнюк, спромігся посадити іншого (екс-прем’єра Влада Філата) та сконцентрував контроль над усіма інститутами влади в державі. Одна біда – для збереження цього стану потрібна підтримка парламенту. Тому вибори, які пройдуть вже у лютому, мають особливу вагу і для Плахотнюка, і для його противників.

У лідерах нині три партії: Демпартія на чолі з одіозним олігархом, соратники президента Додона, який не приховує, що його козирем є дружба з Путіним, а також проєвропейська опозиція, яка визнає, що має мінімум шансів на перемогу.

До слова, дві останні партії сподіваються на зміну влади в Україні, бо звинувачують Порошенка у підтримці Плахотнюка, який був його бізнес-партнером. Натомість Плахотнюк розраховує на американців, пояснюючи їм, що його влада – це єдине, що здатне утримати Молдову від падіння в обійми Кремля.

То що ж чекає на Молдову після виборів? Про це – у статті "Європейської правди".

Молдова – (не) Україна

Українці люблять скаржитися на "злочинну владу", говорити про складну структуру нашого суспільства, про відсутність перспектив для молоді тощо. Помножте це на 10 – і ви зможете уявити проблеми сучасної Молдови.

Це і вкрай складна етнічна картина – осередки етнічних меншин розкидані по всій державі, при цьому частина громадян принципово не хочуть вчити державну румунську мову.

Це і брак національної ідеї – адже значна кількість прозахідних громадян відкрито виступають за приєднання Молдови до Румунії.

Це і шалений рівень трудової еміграції – навіть за офіційними даними, близько 10% населення Молдови вже виїхали за кордон на постійне проживання (не враховуючи тих, хто виїжджає для епізодичної роботи). А це – представники найактивнішої частини населення.

Це і дискредитована корупцією влада, яка декларує, що є проєвропейською, але має вкрай низьку довіру в ЄС (особливо після нещодавнього скасування результатів виборів мера столиці лише через те, що на них переміг один із лідерів опозиції).

А віднині Молдова додала проблему, прямо запозичену з українського досвіду.

Торік наші сусіди змінили виборчу систему з партійної на змішану – точно таку, як діє в Україні. Половина депутатів обирається за списком, друга половина – в один тур на мажоритарних округах.

Молдова – невелика держава, і сенс обирати депутатів "від територій" там доволі сумнівний. До того же, у Кишиневі усвідомлювали, що зміна закону викличе обурення Європи – Україну здавна критикують за змішану систему, закликаючи Київ змінити її.

Але всі ці доводи не мали значення, оскільки змін потребувала правляча у Молдові Демократична партія (ДПМ), рейтинг часом не лишав демократам місця навіть у трійці лідерів. Мажоритарні округи з українського досвіду відомі тим, що на них найпростіше застосовувати адмінресурс і методи непрямого підкупу виборців.

До слова, адмінресурсу в Демпартії більш ніж достатньо. Офіційно вона має 42 мандати зі 101 у парламенті, а фактично – контролює стійку більшість. Причому на початку скликання розклад сил був зовсім іншим!

"На виборах вони отримали 19 мандатів, а тепер мають більшість. Те саме на місцевому рівні: ДПМ представляють 700 з 900 мерів та керівників сіл, хоча після виборів мали 250. В хід йшло все – і переслідування, і погрози, і стимули", – розповів ЄвроПравді Павел Постіке, що опікується моніторингом виборів у авторитетній молдовській асоціації Promo-LEX.

Країна творчих політтехнологів

Два роки тому, восени 2016-го, у Молдові відбулися перші за 20 років всенародні президентські вибори – до того главу держави обирали у парламенті.

Формальним приводом для зміни правил стало те, що в останні роки обрання президента в парламенті перетворювалося на тривалий та виснажливий серіал, бо голосів традиційно не вистачало. От тільки на той момент Демпартія вже мала впевнену більшість і не мала би проблем із обранням свого кандидата – але мала іншу проблему, яку вибори успішно вирішували.

Річ у тім, що в 2015-2016 роках Кишинів був охоплений вуличними протестами за участі партій-антагоністів, проєвропейських та проросійських, яких об’єднувало спільне бажання – повалити владу ДПМ. Протести були доволі серйозними, з багатотисячними мітингами, наметовими містечками і навіть штурмом парламенту Молдови.

Оголосивши всенародні вибори президента, Демпартія розірвала цей союз. Намети в центрі столиці дуже швидко зникли – активісти перейшли з вулиці "в поля", розпочавши агітацію виборців. Цікаво, що Демпартія навіть не стала всерйоз брати участь у цих перегонах – на них змагалася прозахідна екс-міністерка Майя Санду та лідер Соцпартії Ігор Додон, який фотографувався для білбордів із Путіним та обіцяв дружбу з Росією.

І тут чинна влада Молдови також вчинила нестандартно.

Смак молдовської вати: чому наші сусіди обирають проросійського президента

Додона вони намагалися не помічати, натомість над дискредитацією Майї Санду працював увесь медійний ресурс Демпартії та Плахотнюка.

Як підсумок – вона програла вибори із відривом лише в 67,5 тисяч голосів.

Річ у тім, що від перемоги Додона правляча у Молдові Демпартія нічого не втрачала. Президент у Молдові і до того мав мінімум повноважень, а Додона після обрання позбавили навіть останнього важеля – можливості блокувати закони, не підписуючи їх. Допоміг Конституційний суд (опозиція називає його підконтрольним Плахотнюку). КС виніс "творче" рішення про те, що президента можна відстороняти від виконання обов’язків, передаючи право підписання законів спікеру, який на цю хвилину перебирає повноваження в.о. глави держави.

Виникає запитання: то чому б тоді не пустити на невпливову посаду проєвропейську, хоч і опозиційну Санду?  

Відповідь, як це часто буває у молдовській політиці, досить несподівана.

По-перше, Плахотнюк довго і навіть успішно (про це трохи нижче) вибудовував для себе імідж безальтернативної політичної сили, що здатна зупинити поступ Кремля у Молдові. Інших прозахідних політиків, здатних протидіяти РФ, у Кишиневі бути не повинно. Майя Санду не мала права зруйнувати цей імідж, перемігши на виборах.

По-друге, Плахотнюку був потрібен живий "привид Кремля" у Кишиневі – той, хто демонстрував би для Вашингтона та Брюсселя, що російська загроза поруч, що вона реальна. Санду в цю концепцію також не вписувалася, а Додон ідеально підходив під неї.

І по-третє, перемога Санду на виборах, навіть якщо йдеться про посаду без повноважень, була здатна мобілізувати проєвропейську опозицію в Молдові, довести людям, що вони можуть перемогти навіть всесильного Плахотнюка.

Звісно, на виборах-2019 у Молдові працюють також стандартні, звичні для українців методи політичної технології. Це і безкоштовні концерти з агітацією за партії політиків, і продуктові набори, і кандидати-клони. Приміром, на окрузі другого опозиційного лідера, Андрея Нестасе, з’явився досі невідомий нікому кандидат, колишній поліцейський Андрей Нестас, який спромігся швидко зібрати підписи виборців і зареєструвався один день з тезкою-опозиціонером – за молдовським виборчим законодаством це гарантувало, що їх імена стоятимуть поруч у бюлетені.

Антипорошенківська опозиція

На початку виборчої кампанії дві проєвропейські партії Молдови PAS та DA, очолювані відповідно Санду і Нестасе, об'єдналися у виборчий блок із назвою ACUM, що у перекладі з румунської означає "зараз".

Обидві партії були створені на хвилі народних протестів у 2015-16 роках і не мають жодного мандата в парламенті чи представників у верхівці місцевих органів влади. Цю "позасистемність" могла прорвати Санду – але програла президентські вибори Додону.

Другу спробу здійснив Нестасе. Минулого літа він балотувався на позачергових виборах мера столиці і сенсаційно переміг, обійшовши і кандидатку від влади, і рейтингового кандидата-соціаліста.

Відповідь влади вкотре довела, що Молдова – це країна сміливих політичних ідей.

Після підрахунку голосів вибори... просто скасували! Формальною підставою для цього став фейсбук-пост Нестасе у день виборів, у якому він закликав виборців приходити на дільниці (саме приходити, а не голосувати за нього!). Суд вирішив, що це була "незаконна агітація", і скасував вибори взагалі, не призначивши навіть повторного голосування.

Цей досвід додав опозиції відчуття фаталізму. На зустрічі з кореспондентом ЄвроПравди Андрей Нестасе відверто визнає, що не бачить шансів ACUM на перемогу і вважає, що Плахотнюк знайде спосіб зберегти владу у державі. "Вони залишаться при владі. Це точно", – щиро каже політик, хоча потім повертається до публічної позиції партії і додає, що все ж не виключає успіху ACUM, "якщо люди прийдуть на вибори".

Андрей Нестасе не приховує, що партія вже зараз готується до "плану Б" – народних протестів. Коли саме вони почнуться і яку форму матимуть, політик не уточнює. Каже, що все залежить від того, наскільки серйозними і в якій формі будуть фальсифікації. А те, що вибори будуть нечесними, не викликає у політика ані найменшого сумніву.

"Ми будемо діяти на вулиці, і цього разу в нас буде повна підтримка цивілізованого світу", – каже він і додає, що в партії ACUM вже почали збирати докази порушень. От тільки, якщо говорити відверто, ці докази не завжди є переконливими.

В дні, коли ЄвроПравда була у Кишиневі, лідери ACUM зібрали велику прес-конференцію, на якій повідомили про напад на 65-річну жінку-агітатора, що збирала підписи за опозиційного кандидата на окрузі, де балотується також чинний прем'єр Молдови Павел Філіп. Підписні листи у неї, мовляв, відібрали і передали місцевій владі. Звучить серйозно, та є одна проблема – за законодавством Молдови збирачі підписів за кандидата мають бути офіційно зареєстровані, інакше зібрані ними підписні листи анулюються. Водночас у тому окрузі... не було зареєстровано жодної жінки, старшої за 45 років.

І якщо подальші докази будуть схожої якості – переконати світ у фальсифікації виборів їм буде непросто.

Ще одна проблема молдовської опозиції – брак підтримки від найбільшого сусіда, України.

В ACUM підкреслюють, що вважають Україну дружньою державою, за одним винятком, ім’я якого – Петро Порошенко.

Доходило до того, що представники ACUM, з якими зустрічалася "Європейська правда", з неприхованою цікавістю питали: "Чи можна розраховувати, що Порошенко програє?"

Річ у тім, що у недалекому минулому чинний президент України мав бізнес у Молдові, а його локальним партнером був той самий Влад Плахотнюк. Нині Порошенко (принаймні, офіційно) з цього бізнесу вийшов, але зв’язки та довіра залишилися. У штабі Нестасе впевнені, що проти нього в Україні навіть порушено кримінальну справу (ЗМІ повідомляли про "фактову" справу, де він є свідком, її деталі достеменно не відомі).

Цікаво, що скепсис щодо Порошенка є однією з небагатьох деталей, які єднають прозахідну та проросійську опозицію Молдови, хоча причини цього є різними.

Додон і його команда

Серед усіх політиків Молдови чинний президент Ігор Додон є, поза сумнівом, найвпізнаванішим. На жаль, з негативної сторони. У цих виборах він формально не бере участі (бо президент має бути поза партійним життям), але де-факто – лишається лідером Партії соціалістів і сприймається виборцями невідривно від "своєї колишньої" політсили.

Сам Додон (і так само – його соратники) наполягає, що є "не проросійським, а промолдовським політиком", але в Києві його сприймають виключно як "руку Кремля". І для цього є достатньо підстав.

І на президентських, і на парламентських виборах він позиціонує себе та соціалістів як друзів Путіна. У Кремлі це також всіляко підкреслюють. Немає іншого іноземного лідера, з яким Путін зустрічався би частіше, ніж з Додоном, і цьому не заважає те, що останній взагалі не має повноважень у Молдові. Та для України точкою неповернення стали заяви Додона про "російський Крим", що звучали ще під час кампанії. Київ публічно оголосив, не матиме жодних контактів з президентом, доки той не принесе вибачень і не визнає незаконність російської анексії півострова. Годі й казати: ані він, ані його соратники цього так і не зробили.

Між тим, саме партія Додона нині є лідером перегонів у Молдові! Це – реальність, яку неможливо ігнорувати.

З депутатом від фракції соціалістів Богданом Цидрею, який балотується також у парламент нового скликання, ми зустрілися у партійному офісі в центрі Кишинева. Політик починає розмову зі згадки про те, що зазвичай соціалісти не спілкуються з українськими журналістами ("ви ж все одно все перекрутите!"), хоча цього разу в партії вирішили зробити виняток.

І хоча він одразу зазначає, що говорить "від свого імені", його позиція цілком збігається з партійною. Зокрема, слів "Крим український" від нього ми так і не почули.

Смак молдовської вати: чому наші сусіди обирають проросійського президента

Нинішню кризу у відносинах України з Додоном політик вважає тимчасовою.

Він запевняє у перемозі соціалістів на виборах і каже, що їхній уряд зможе відновити відносини з Києвом. Підставою для цього, на його переконання, має стати поразка Порошенка, після якої, мовляв, Україна вирішить підкоритися волі "великих гравців".

"Зрозумійте: нічого не залежить від нас, від Молдови. Вирішувати будуть інші. Ми є напівколонією – і так само, я вважаю, напівколонією є Україна. У нас сформована влада в результаті державного перевороту 2009 року, і у вас теж. Сьогодні вам про це не подобається говорити, але після перемоги Зеленського або Тимошенко ви про це заговорите, от побачите", – виклав він своє бачення світу.

Цікава деталь: навіть соціалісти, які підкреслюють свою дружбу з Кремлем, не зважуються казати "ні" збереженню курсу Молдови на європейську інтеграцію. У державі, яка вже переорієнтувала свій експорт на Європу та є критично залежною від збереження безвізу, такі заяви були б політичним самогубством.

Цидря нагадує, що переговори щодо Угоди про асоціацію Молдова почала у ті часи, коли влада у державі належала комуністам (саме від компартії зрештою відокремилися соціалісти). Тому в разі перемоги соцпартія обіцяє не скасовувати, а "переглянути" угоду, "відстоявши інтереси фермерів та інших". Чи є такий перегляд можливим – це вже інше питання, на такому під час кампанії не зупиняються. 

Ключове питання: то чи є шанс, що у Молдові дійсно з’явиться уряд соціалістів?

У Кишиневі в один голос переконують: імовірність цього вкрай низька, близька до нуля. Молдовські експерти впевнені, що соратники Додона досягли електоральної "стелі". Так, вони матимуть найбільший результат, можуть взяти навіть 45 мандатів, але майже напевно не наберуть 51 голос, необхідний для самостійного створення уряду.

А "незалежні депутати", з якими можна б створити коаліцію, до соціалістів не підуть – Демпартія, яка контролює весь силовий апарат та судову систему у Молдові, зробить все можливе для того, щоби переконати парламентарів не робити такий крок.

І саме така здатність є головним козирем "демократів" у спілкуванні із зовнішнім світом.

То хто переможе? І хто сформує уряд?

Останнє запитання – поза сумнівом, найважливіше. В тому числі для України, яка дуже не хотіла би побачити "ще одну Росію" на своєму західному кордоні.

Голосування відбудеться 24 лютого, тож за найближчі три тижні рейтинги ще можуть змінитися. Неможливо виключити і того, що соціалісти візьмуть більшість мандатів – але наразі це видається малоймовірним. А отже, партіям доведеться об’єднуватися. І ось тут виникає ще одна проблема.

Мова ворожнечі звучить у молдовській політиці не менше, ніж у нас. Мости між ключовими партіями якщо не спалені – то щонайменше закриті. У Демпартії готові до об’єднання з ACUM, але останні виключають союз із партією Плахотнюка, якого вони публічно називають злочинцем і обіцяють притягнути до відповідальності. Соціалісти не бачать шансу для свого об’єднання ані з одними, ані з іншими.

Союзників у Молдові немає – самі вороги.

В Кишиневі обговорюють, чи не оголосять після виборів про "ширку" – об’єднання соціалістів та Демпартії "заради порятунку країни"? Для України це був би не найкращий варіант, але наразі він малореальний. Партія влади серед аргументів про неможливість об’єднання згадує і про українське питання – мовляв, "як можна створити коаліцію з тими, хто говорив про російський Крим"? (детальніше про це – в інтерв’ю спікера Молдови, що буде опубліковане на "Європейській правді" у понеділок).

Як підсумок, соціалісти вже готуються до нових, позачергових виборів, які можуть пройти вже до кінця року.

ACUM готується до роботи в опозиції та до вуличних протестів, хоча мало хто вірить у їхній успіх. "Молдовська весна – малоймовірна. Має статися щось надзвичайно грубе", – каже виконавчий директор кишинівського Інституту європейських політик та реформ Юліан Грозу.

Спокійною лишається тільки партія влади. Там обіцяють зробити все можливе, щоби уникнути нових виборів, і дають варіанти – масовий перехід до Демпартії депутатів з інших фракцій (як вже було у 2015 році), або уряд меншості.

Та все це буде можливе лише за однієї умови – якщо Захід визнає вибори хоча б "умовно чесними" та закриє очі на подальше дуже ймовірне скуповування депутатів. Досягти такого визнання від ЄС – неймовірно складно. Зараз Брюссель взагалі дуже холодно ставиться до Кишинева, а після скасованої перемоги Нестасе на виборах ЄС зупинив усі програми фінансової допомоги Молдові. Тому нині молдовська влада передусім покладається на допомогу США.

Козир лишається тим, що був раніше: "або ми, або Путін".

Юліан Грозу вважає, що це знову може спрацювати: "Команда Плахотнюка буде звертатися до Вашингтона, пояснюючи, що вони – єдина сила, здатна стримати Росію. І США вірять цьому, бо за великим рахунком це – правда".

Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди",
Кишинів – Київ