2 лютого спливає термін ультиматуму, який висунув Росії президент США Дональд Трамп.

Зміст його дуже простий: або Москва знімає з бойового чергування і знищує ракету 9М729 (яка вочевидь порушує умови Договору про ракети середньої і меншої дальності), або США виходять із цього договору.

Вже зараз можна сказати, що Москва на поступки не пішла, а отже, у Вашингтона немає підстав не виконати свою погрозу.

Тримай порушника!

Підписаний 1987 року між США та СРСР Договір про ракети середньої і меншої дальності (ДРСМД) забороняв обом ядерним наддержавам володіти наземними ракетами радіусом дії від 500 до 5000 км.

Фактично, підписання цього договору вивело світ зі стану холодної війни, оскільки, з одного боку, зі Східної Європи і Європейської частини Радянського Союзу (перш за все, йшлося про Україну, Білорусь і балтійські республіки) були виведені радянські ракети СС-20 , що тримали під прицілом усю європейську частину НАТО. З іншого – США вивели розміщені на території Західної Європи ракети "Першинг-2", а також крилаті ракети "Томагавк" наземного базування.

Але починаючи з 2010 року стало зрозуміло, що договір дає збій. Американці регулярно звинувачували росіян у порушенні ДРСМД за різними пунктами, які до 2017 року звелися до одного – розгортання ракети 9М729, створення якої, на думку Вашингтона, суперечить духу договору.

У відповідь Москва запевняє, що ракета відповідає вимогам договору і жодного разу не була випробувана на заборонені ним дистанції.

При цьому Росія висунула власні звинувачення на адресу американської сторони.

По-перше, Москва наполягає на тому, що пускові установки європейської системи ПРО (яка вже розміщена в Румунії і будується в Польщі) Мк-41, в разі незначної адаптації, можуть бути використані для запуску крилатої ракети "Томагавк", яка, щоправда, нині у американців існує лише в морській версії.

По-друге, на думку росіян, деякі озброєні дрони США можуть підпадати під обмеження ДРСМД. І, нарешті, по-третє, деякі тренувальні цілі для випробування американських систем ПРО також можуть бути фактором дестабілізації.

Зрозуміло, що США відкидають усі ці звинувачення, наполягаючи на їхній сумнівності й голослівності. Це, в принципі, є недалеким від істини, оскільки без відповідних, нехай і незначних, змін в конструкції американського озброєння жоден із пунктів російських звинувачень не можна розглядати як конкретний доказ порушення ДРСМД.

А ось Москва вже розгорнула 9М729, що стало незаперечним доказом порушення договору. І хоча в РФ стверджують, що ракету ніколи не тестували на радіусі понад 480 км, в США вже заявили: вони мають докази того, що її параметри все ж порушують договір.

Сьогоднішні події підтвердили непорушність американської позиції: відмовитися від денонсації договору лише в разі, якщо РФ знищить або згорне нову ракету. При цьому вихід з угоди дозволить і самим США відновити виробництво ракет з таким радіусом дії.

І от тут виникає питання, якою є позиція європейських членів НАТО, перед якими в разі "смерті" договору постане вибір, чи надавати свою території для розміщення американських ракет середньої і меншої дальності.

Розколота Європа

Держави НАТО можна розділити на дві групи: країни-критики і країни-прихильники дій США.

Ядерний шантаж Трампа: які наслідки може мати вихід США з ракетного договору з Росією

До критиків належать найбільші й найсильніші європейські гравці, а саме Німеччина і Франція. Зокрема, першою реакцією на заяву Трампа про вихід з ДРСМД відзначився німецький міністр закордонних справ Гайко Маас, який заявив, що попри зухвалу поведінку РФ, вихід США з договору стане помилкою, яка призведе до найбільш небажаного для Німеччини наслідку: до гонки озброєнь у Європі.

Не менш категоричним був і президент Франції Еммануель Макрон, який назвав договір найважливішим елементом стратегічної стабільності, якому Париж, як і раніше, відданий.

Що ж до прихильників ультиматуму, то їхні аргументи переважно полягають у тому, що на сучасному етапі Росія розуміє лише мову жорсткої сили, і переконати Москву змінити позицію щодо РСМД може лише жорсткий тиск.

Табір прихильників очолив ключовий союзник США в Європі – Велика Британія.

У розмові з Трампом британський міністр оборони Гевін Вільямсон відзначив, що Росія давно зробила з договору посміховисько. З такою оцінкою, зокрема, згодні в Польщі і Латвії.

Що ж до позиції НАТО як організації, то її можна пов'язати із заявою генерального секретаря Єнса Столтенберга, який, реагуючи на коментар про швидкий кінець ДРСМД, зазначив, що НАТО "не має наміру розміщувати нові ядерні ракети в Європі".

Втім, заява ця вельми адекватно відображає побоювання Альянсу. Прагнення деяких країн-членів НАТО розмістити на своїй території нові американські ракети вочевидь суперечитиме позиції Німеччини і Франції, що в перспективі може посіяти новий розбрат серед членів Альянсу.

А що ж Україна?

Представники української влади тему "загибелі" ДРСМД намагалися не помічати.

Єдиною заявою на цю тему можна вважати твіт міністра закордонних справ Павла Клімкіна, де він зазначив, що "з розумінням ставиться" до погроз США вийти з договору про РСМД.

"Росії дають зрозуміти, що "гібридне" невиконання нею своїх зобов'язань більше не толеруватимуть. Архітектура стратегічної стабільності має бути прозорою, чесною і ефективною", – резюмує Клімкін.

Україна підтримує метод жорсткого тиску на Росію. Та чи готовий Київ адекватно реагувати на "смерть" ДРСМД?

Це важливо хоча б тому, що Київ, разом із Москвою і Вашингтоном, є правонаступником договору.

Тобто в разі краху ДРСМД ми могли б (попередньо домовившись із США) проігнорувати домовленості в рамках асоціації Режиму контролю ракетних технологій (РКРТ), за якими ми не виробляємо ракети з радіусом дії понад 500 км – і, відновивши традиції вітчизняної оборонки, почати виробництво ракет, вкрай необхідних для ефективного стримування Росії.

Втім, деякі наслідки можуть виявитися не такими позитивними для України. Хоча б тому, що після загибелі ДРСМД і повноцінної гонки озброєнь в Європі тиск РФ може посилитися.

З одного боку, Москву явно турбує загроза розміщення ракет на території України, з іншого – вона шукає плацдарми для своїх ракет (нехай не в Україні, але поруч з нами), створивши тим самим інструмент протидії європейській ПРО.

Це крайні сценарії, проте й "середній" варіант може загрожувати непривабливими для України наслідками. Повномасштабна гонка озброєнь може перетворити Україну на такий собі буфер між Росією і НАТО, що суперечить основній меті нашої зовнішньої політики – інтеграції в євроатлантичні структури.

І наостанок питання: чи має Київ стратегію того, як скористатися можливостями, які з’являться після краху ДРСМД, а головне – мінімізувати нові ризики? Згідно з текстом договору, він припиняє дію через шість місяців після офіційного повідомлення однієї зі сторін про вихід.

А це означає, що і Київ матиме ще півроку, щоби знайти відповідь на поставлені питання.

Автор: Поліна Сіновець,