У Євросоюзі нарешті визначилися з тим, як має регулюватися робота Nord Stream-2 – нової гілки "Північного потоку", будівництво якої зараз ведуть росіяни.

Це історичне рішення чомусь було подано у медіа як остаточна поразка України. Але чи відповідає дійсності ця оцінка? Варто розібратися, що ж саме узгодили та підтримали в Брюсселі і чому зміни до "газової директиви" ЄС були так стрімко схвалені. Адже цьому передував щонайменше рік гальмування і намагання розмити документ до рівня повної беззмістовності (що створювало Росії значне поле для маневрів).

У п‘ятницю 8 лютого країни-члени Євросоюзу на рівні послів затвердили позицію Ради ЄС, у якій підтримали ці зміни. А вже у вівторок 12 лютого компромісне рішення підтримали Єврокомісія та Європарламент.

Отже, зміни узгоджено. І хоча процедура їх затвердження ще триває, в Брюсселі запевняють, що по суті йдеться про формальні голосування, які, судячи з усього, відбудуться дуже швидко.

То що схвалив ЄС? Тут є добрі новини для України.

Перша і головна перемога – на газопроводи з третіх країн, у тому числі на "Північний потік-2", буде поширено право ЄС.

Це було ключовим положенням запропонованих змін і це залишилося у компромісному варіанті.

Саме цій нормі опиралися Німеччина, Австрія і низка інших держав. І вони ж нарешті погодилися з цим.

Це настільки важливо, що варто повторити: Німеччина погодилася з тим, що право ЄС має застосовуватися до Nord Stream-2.

Проте левова частка змін стосується того, як забезпечити цю відповідність вимогам законодавства ЄС для газопроводів, які починаються в іншій юрисдикції, тобто поза межами ЄС.

Директива визначає, як мають діяти оператор газопроводу та регулятор, щоб забезпечити відповідність Nord Stream-2 вимогам енергетичного права ЄС. Зокрема, регулятор держави-члена може консультуватися з органами влади РФ, звідки походить газопровід.

Лише як виняток Німеччина може отримати дозвіл укласти міжурядову угоду з РФ.

Саме на цю норму посилаються ті, хто каже про "остаточну поразку" України. Втім, це не зовсім коректно, адже Берлін отримав право регулювати лише і винятково економічні аспекти роботи газопроводу.

Усі інші питання, які стосуються "Північного потоку-2", інші причетні держави і далі вирішують самостійно. Наприклад, питання захисту довкілля чи безпеки. Це особливо важливо для Данії, яка ще має ухвалити рішення – дозволяти чи забороняти будівництво в своїх територіальних водах.

І Данія має достатньо аргументів для того, щоб відмовити Nord Stream-2.

Досить довго вирішувалося, хто саме в ЄС має компетенцію в цих питаннях. Проблема дійсно непроста.

На нинішньому етапі розвитку Євросоюзу в принципі проблематично надавати Брюсселю додаткові повноваження чи то компетенції, адже не секрет, що в Європі є тренд на збільшення національної компетенції держав-членів.

Друге питання: яка саме держава чи держави має вирішити питання економічних аспектів роботи Nord Stream-2. Фінляндія? Данія? Німеччина? Польща? Чи всі разом?

Саме це стало предметом французько-німецького "компромісу". У випадку Nord Stream-2 це право отримала Німеччина, бо саме вона є державою "входу" на територію ЄС.

Але якщо держава-член ЄС відповідає за дотримання права ЄС газопроводом, що йде з третьої держави, то повинен бути якийсь механізм контролю. І це не питання недовіри до Німеччини. Це питання дотримання спільного інтересу.

Три інституції ЄС – Єврокомісія, Рада ЄС та Європарламент – узгодили деталі того, як саме Комісія може забезпечити ефективний контроль за тим, щоби газопроводи, що походять з третіх країн, відповідали праву ЄС.

Отже, ми маємо правові рамки, в яких функціонування Nord Stream-2 можливе лише за умови його відповідності нормам права ЄС.

Це – саме те, чого вимагала Україна.

Ми постійно наголошували на тому, що цей газопровід не повинен мати конкурентну перевагу через те, що він не підпадатиме під вимоги права ЄС.

Наступне завдання – забезпечити імплементацію цих змін.

Разом із тим ухвалення цього компромісного рішення саме по собі не знімає безпекових ризиків, які несе Nord Stream-2.

Ми вже побачили агресивну реакцію в Росії на спроби регулювати газопровід – аж до заяв "добудуємо "Північний потік" і розберемося з Україною". Тепер це – чітке гасло російської пропаганди.

Є ризик того, що поширення вимог ЄС на Nord Stream-2 зробить поведінку РФ ще агресивнішою. Це вимагає посилення тиску на Росію, включно з можливими санкціями.

На завершення варто ще раз звернути увагу на французько-німецький консенсус щодо змін до директиви.

Багато хто в Україні сприйняв це як "зраду", а насправді це – крок до нового консенсусу в ЄС в цілому, що Nord Stream-2 не має політичних привілеїв і має суворо оцінюватися з усіх боків – регуляторного, економічного і, звісно, безпекового.

Так, це ще не означає остаточної перемоги України. Політика ЄС щодо російського "потоку" лише набуває обрисів, жоден з ризиків наразі не усунуто.

Але ті зміни, які відбулися за останні тижні, означають, що наша позиція стає сильнішою.

Автор: Олена Зеркаль,