Після перемоги вірменської революції минуло два місяці. Новий уряд вже встиг анонсувати масштабні реформи, проте зовнішній курс Єревана залишився незмінним – Київ вже відчув це під час голосувань в ООН, де Вірменія, як і раніше, підтримала РФ.

А що змінилося за цей час всередині країни?

Під ударом завищених очікувань

Для Вірменії перемога десятків тисяч мирних демонстрантів у квітні 2018 року і вимушена відставка прем'єр-міністра Сержа Саргсяна стали унікальною демонстрацією "сили народу".

Кінець революції: як Пашинян йде до перемоги у проросійській Вірменії

Цей успіх мав продовження, коли лідер опозиції Нікол Пашинян зміг витіснити з влади правлячу Республіканську партію і безповоротно змінити політичний ландшафт Вірменії.

Позачергові парламентські вибори стали для Пашиняна можливістю максимально капіталізувати і свій стрімкий політичний злет, і швидке падіння популярності Республіканської партії. Незважаючи на те, що партія була при владі понад десять років, за результатами виборів дискредитовані республіканці не змогли навіть подолати бар’єр, щоб залишитися в новому парламенті.

Хоча Пашинян з легкістю зберіг пост прем'єр-міністра, його партія "Мій крок" знову повторює неформальну традицію однопартійного правління – блок цілковито домінує в новому парламенті, посідаючи 88 зі 132 місць.

Беручи до уваги недосвідченість нового уряду і особливо враховуючи завищені очікування громадськості, наступні місяці стануть важливим випробуванням для нової влади і перевіркою її лідерських якостей і політичної виваженості.

Та яким би вражаючим досягненням не була перемога над старим режимом, справжні завдання управління державою, включаючи необхідність компромісу і поступок, зараз є набагато страшнішими і складними викликами для Вірменії.

Вони стануть для нового уряду випробуванням на рішучість.

Для уряду Пашиняна пріоритетом завжди називалася внутрішня політика. Пріоритетами уряду були названі посилення демократії та реформування закритої політичної системи.

Країна, як і раніше, страждає від інституційної слабкості та вразливості. Ця слабкість найбільш очевидна за відсутності по-справжньому незалежної судової системи і реального верховенства права.

Вразливим є і новий парламент – понад три чверті недавно обраних вперше стали депутатами і вперше мають справу із законотворчістю.

Незважаючи на енергію, ентузіазм і щирість цієї групи нових парламентаріїв, етап становлення потребує багато часу і зусиль. А беручи до уваги небезпечно завищені й не завжди резонні очікування більшості населення, час якраз і є дефіцитним ресурсом.

Удар від Євразійського союзу

Уряду бракує часу і в ширшому сенсі. Потрібно швидко вирішувати проблеми економічної реальності: прискорити вже розпочату боротьбу з корупцією, позбутися надмірної частки ринку і товарних картелів попередньої олігархічної системи і встановити рівні умови для бізнесу.

Більше того, серйозною є проблема малозабезпечених громадян: кожен третій житель Вірменії живе за офіційною межею бідності, і уряд не робить суттєвих кроків для вирішення цієї проблеми.

З огляду на напружений інвестиційний клімат і відсутність довіри інвесторів, економічні перспективи Вірменії залишаються досить похмурими.

До існуючих проблем варто додати і перспективу чергового торгового конфлікту в рамках Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), членом якого є Вірменія.

Найближчими роками спливає термін дії низки пільг на більш високі тарифи для членів ЄАЕС.

Торгові тарифи піднімуться більш ніж на 800 вірменських товарів і продуктів, що вкрай негативно вплине на вірменську економіку.

У такій ситуації уряду вже зараз необхідно визначитися зі стратегією мінімізації цих збитків. На сьогодні вірменський уряд ще не прийняв остаточного рішення – чи оскаржувати закінчення пільгового періоду і намагатися провести повторні переговори про продовження пільг, чи придумати план, як впоратися з тиском на експортерів.

Між Москвою і Пекіном

Хоча вірменський уряд концентрується на внутрішніх реформах, тиск питань зовнішньої політики лише посилюватиметься.

Варто згадати несподіване прискорення мирного процесу щодо конфлікту в Нагорному Карабаху. Для вірменської сторони ризик занадто швидкого просування в питанні вирішення цього конфлікту вже викликав негативну реакцію як усередині Вірменії, так і в самому Карабаху.

Відсутність у прем'єр-міністра досвіду як військового лідера і як безкомпромісного націоналіста лише посилюють недовіру і занепокоєння, породжуючи припущення про "небезпечні поступки" і "зраду".

Але наділений політичної легітимністю і підтримкою населення вірменський уряд, швидше за все, дасть відсіч таким звинуваченням і продовжить свою участь у вирішенні конфлікту дипломатичним шляхом.

Не меншою проблемою є відносини з Росією.

Найбільш нелегким завданням буде впоратися з російськими побоюваннями і зменшити в очах Кремля важливість небезпечного прецеденту, яким для Москви є перемога "влади народу" у Вірменії.

Кінець революції: як Пашинян йде до перемоги у проросійській Вірменії

Для такої невеликої держави, як Вірменія, зовнішня політика містить значно більше нюансів і тонкощів, ніж може здатися на перший погляд. Країні доводиться рухатися курсом з чотирма різними напрямками: поглиблювати політичні та економічні зв'язки з Європейським Союзом, підтримувати тісні контакти з США, розвивати торгівлю з сусіднім Іраном і шукати спосіб позбутися зайвої залежності від Росії, наразі – основного партнера у сферах торгівлі та безпеки.

Хоча Росія і залишається найважливішим партнером Вірменії у сфері безпеки, для вірменського уряду надмірна залежність країни від РФ вимагає корекції політичного курсу.

Вирішити це завдання Вірменія намагається, розвиваючи співпрацю з Китаєм.

Привабливість китайських капітальних інвестицій в інфраструктуру є вже очевидною у вірменському проекті "Північ-Південь", який було запущено за допомогою Азійського банку розвитку (АБР). Проект націлений на розширення і модернізацію мережі вірменських магістралей до Грузії на півночі і до Ірану на півдні країни.

Прагнення Вірменії поглибити військові зв'язки з Китаєм також містить і потенційно серйозні виклики – Москва пильно стежить за Пекіном з певною часткою занепокоєння.

Втім, зв'язки з Китаєм, з російської точки зору, є більш прийнятними і менш небезпечними, ніж із Заходом.

Автор: Річард Гірагосян,

директор Центру регіональних досліджень (Єреван, Вірменія),
асоційований експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Текст підготовлено в рамках проекту EaP Think Bridge, що реалізується Радою зовнішньої політики "Українська призма" за підтримки ЄС, Міжнародного фонду "Відродження" та проекту "Громадська синергія"