Хто кине виклик Трампу: в США почалося висування кандидатів у президенти

Дональд Трамп лише нещодавно перетнув екватор свого президентства. Однак підготовка до наступних виборів вже стрімко набирає обертів.

Ключове питання: хто стане суперником чинного президента? В першу чергу – від Демократичної партії, де вже стартував процес висування кандидатів.

Вже сьогодні зрозуміло, що кандидатів буде багато. І це при тому, що кілька людей з можливих претендентів вже вирішили не брати участі у перегонах, а кілька реальних кандидатів з високим рейтингом ще поки формально не оголосили про своє висування.

Оглядачі жартують щодо того, де ж буде більше кандидатів: на виборах президента України чи від демократів на виборах 2020 року.

І хоча демократи все ж не доберуться до цифри 44, але кількість бажаючих взяти участь у виборах буде незвично високою.

Питання без відповіді

Чому ми бачимо таку велику кількість бажаючих брати участь у виборах серед демократів цього разу? Причин декілька.

По-перше, справедливо це чи ні, але є відчуття того, що кандидат від демократів матиме хороший варіант перемогти на виборах проти чинного президента Дональда Трампа. Особливо в контексті заяв деяких республіканців, готових висуватися проти Трампа на первинних виборах у своїй партії, оскарживши тим самим його висунення на другий термін.

Хоча на сьогодні немає підстав вважати такий сценарій дуже ймовірним – частина республіканців відійшла від партії, не погоджуючись із риторикою і політикою президента, і на їхнє місце прийшли прихильники президента.

Таким чином, рейтинг Трампа саме серед республіканців залишається досить високим. При цьому його загальнонаціональний рейтинг досить низький, що й дає надію на успіх представникам іншої ключової політичної сили країни.

По-друге, прихід до влади Дональда Трампа гальванізував демократів, лібералів, привів у політику багатьох, хто раніше про це й не замислювався.

"Спротив" Трампу – це складний багатоплановий рух, що виводить на поверхню все нові обличчя.

По-третє, і, можливо, головне – серед демократів немає навіть відносного консенсусу щодо того, який саме кандидат має представляти їх цього разу. Звідси і величезна різноманітність у групі кандидатів.

І справді, якою має бути та людина, яка представлятиме партію на виборах наступного року? Представником традиційного крила, істеблішменту – чи людиною від "прогресивного", більш радикального крила партії?

Хтось з великим досвідом участі в політичному житті або свіже обличчя? Чоловік або жінка? Кандидат з білим кольором шкіри або з іншим? Людина з традиційно сильних демократичних регіонів або хтось з інших частин країни?

Це далеко не повний список ключових питань щодо кандидатів, але ми вже бачимо, що вибір буде непростим.

Частина демократів виступає за висунення представника поміркованого крила, проти зайвого радикалізму, за збереження якогось статус-кво. Інші вважають, що саме такий підхід і призвів до поразки 2016 року, і пропонують більш рішучі зміни в країні.

У 2016 році кандидатом від демократів була, як відомо, Гілларі Клінтон, в якій багато хто бачив "статус-кво" кандидата. Тому багато прибічників лівого крила партії не захотіли голосувати за неї, вважаючи за краще не голосувати взагалі.

Представник більш радикального крила, сенатор від штату Вермонт Берні Сандерс програв тоді попередні вибори і не отримав номінацію. Багато хто в партії вважає, що це відкрило дорогу в Білий дім для Трампа.

Чинний президент зробив ставку на тезу про те, що країна йде не туди, що занадто багато американців живуть значно гірше, ніж мали би. Парадоксальним чином, спираючись на безкрайній популізм, він зібрав голоси багатьох американців, які були незадоволені статус-кво, вважали, що система працює проти них.

Соціологи потім встановили, що кожен п'ятий прихильник Берні Сандерса вважав за краще в результаті проголосувати за Трампа, а не за Клінтон, роблячи тим самим акцент на необхідності змін.

Кандидати з досвідом

Уроки 2016 року неминуче нависають над поточним процесом висування кандидатів.

Основним кандидатом від традиційного, поміркованого крила партії слід вважати Джо Байдена, який, щоправда, на момент написання цієї статті офіційно не заявляв про своє висування. Однак він, як і раніше, за всіма соціологічними опитуваннями зі значним відривом випереджає своїх потенційних опонентів.

Стало відомо, що Байден, будуючи свою кампанію за принципом "згори донизу", вже сконтактував багатьох своїх потенційних союзників у Конгресі, а також можливих великих донорів на Волл-стріт.

Останніми роками, до речі, великий американський бізнес жертвує більше на демократів, ніж на республіканців, як би дивно це не виглядало з точки зору стереотипів про ці дві партії. Вочевидь, ролі партій тут дещо зміщуються, дрейфують.

Ключове питання: чи є політичний досвід Джо Байдена його перевагою чи недоліком?

Байден пробув у Сенаті США 36 років перед тим, як пропрацював вісім років на посаді віце-президента в адміністрації Барака Обами. Серед демократів є консенсус щодо успішності адміністрації Обами, що явно підсилює позиції Байдена.

Але саме такий тривалий термін перебування у Вашингтоні і вік кандидата (76 років) багато хто вважає мінусом. Зрозуміло, що Байден не зможе розраховувати на голоси тих, хто вважає, що партії потрібні нові обличчя, "свіжа кров".

Представник "прогресивного" крила Берні Сандерс (напередодні він офіційно оголосив про висунення) теж немолодий – йому 77 років. Поза тим, він має підтримку багатьох молодих демократів.

До того ж він уже створив мережу своїх прихильників під час праймеріз 2016 року і, швидше за все, розраховує на реактивізацію цієї мережі на даному етапі. На сьогодні його рейтинг є найвищим після рейтингу Байдена, хоча і з помітним відривом.

Якщо основна "дуель" зведеться до протистояння Байдена і Сандерса, можна буде сміливо говорити про те, що теза про необхідність дати дорогу молодим не спрацювала.

Нові обличчя

Гілларі Клінтон (вона, до речі, також може спробувати ще раз увійти у виборну "річку") максимально близько підійшла 2016 року до важливої ​​віхи в американській історії – обрання на пост президента жінки. На загальнонаціональному голосуванні вона, як ми пам'ятаємо, зібрала на кілька мільйонів голосів більше, ніж Трамп, але програла в низці ключових штатів, а отже, втратила і голоси вибірників, і перемогу загалом.

Можна сміливо стверджувати, що багато хто голосував за неї саме як за жінку, але, з іншого боку, немає сумнівів, що багато хто голосував проти неї саме тому, що вона жінка. Тож цей фактор може бути неоднозначним.

Так чи інакше, цього разу висувається ціла група жінок. Серед них непогану динаміку на ранніх етапах отримала сенатор від штату Каліфорнія Камала Гарріс. Слідом за нею, за опитуваннями на сьогоднішній день, йдуть сенатор від штату Массачусетс Елізабет Воррен і сенатор від штату Міннесота Емі Клобушар.

Елізабет Воррен старша (їй 69) і вона вже багато років є одним із прапороносців "прогресивного" крила партії. Її опонентки – дещо молодші і ближчі до центру партії.

Камала Гарріс – афроамериканка. Вона і Елізабет Воррен представляють традиційно "блакитні", демократичні штати. А ось Емі Клобушар – зі штату, який часто стає "battleground" або "swing", тобто того, де вплив представників обох партій приблизно рівний і де виборчий маятник хитається то в один, то в інший бік.

Міннесота є частиною так званого "Середнього Заходу", перемога в якому важлива для обох партій, але особливо необхідна зазвичай демократам.

Гілларі Клінтон "втратила" в цьому регіоні низку ключових штатів, що, можливо, і коштувало їй президентства.

Нарешті, перемога у 2008 році Барака Обами і його переобрання в 2012 році продемонстрували, що успіх афроамериканця можливий. Експерти сперечаються з приводу того, чи був феномен успіху Обами разовим явищем, чи все ж можна говорити про тенденції, про те, що дорога в Білий дім для афроамериканців тепер відкрита.

З їх числа висуваються вже згадана Камала Гарріс, а також сенатор від штату Нью-Джерсі Корі Букер. Слід згадати, що серед кандидатів є і представник іспаномовної громади країни Хуліан Кастро.

Загалом Демократична партія на ділі підтверджує тезу про свою диверсифікованість. Це відповідає і характеру демографічних процесів у країні.

Низка кандидатів залишилися за межами аналізу в цій статті. Можливо, що в майбутньому з'явиться привід придивитися до них ближче. До виборів ще чимало часу і можливі всілякі сюрпризи.

Очевидно лише те, що на нас очікують захопливі й драматичні передвиборчі перегони.

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень і доцент кафедри міжнародних відносин
Одеського національного університету імені І. Мечникова