Під тиском Каталонії та мертвого диктатора: що можуть змінити дострокові вибори в Іспанії

Дострокові вибори в Іспанії мають визначити, якою буде країна у наступному десятиріччі.

З цими словами прем’єр-міністр Педро Санчес оголосив про розпуск парламенту та призначення позачергових виборів на 28 квітня.

Нові вибори пройдуть під супровід новин із зали Верховного суду, де розглядають справу проти організаторів "референдуму" 2017 року про незалежність Каталонії.

А одночасно – вже незабаром має бути реалізоване урядове рішення про ексгумацію тіла диктатора Франциско Франко, чого давно добивалися соціалісти і що викликає масштабні протести ультраправих.

Три роки нестабільності

Іспанська електоральна система передбачає створення окремих виборчих округів у кожній провінції. Відтак у Конгресі депутатів є обранці від партій, які діють лише в окремих регіонах.

А отже, депутатські фракції баскійців та каталонців, а також окремі депутати від інших регіональних партій стали вирішальними для ситуативних союзів з відповідними політичними торгами для двох найбільших фракцій – правої та лівої – щоразу, як тільки одна з цих політсил не здобувала більшості голосів виборців. 

Загальні вибори 2015 року привели до парламенту дві нові партії, які не обиралися раніше на жодному рівні: блок лівих сил Podemos та ліберальна Ciudadanos.

Нова конфігурація ускладнила коаліціаду.

Через нездатність жодної з сил сформувати коаліцію та уряд тодішнє скликання парламенту стало найкоротшим у сучасній історії.

Результати нових виборів, що відбулися 2016 року, не надто змінили загальну картину, але завдяки підтримці Ciudadanos та утриманню соціалістів тодішній лідер консерваторів та прем'єр Маріано Рахой зміг переобратися і сформувати новий кабінет. 

За цей час Рахою також вдалося домовитися з Ciudadanos та націоналістами за бюджет на 2018 рік, дія якого тепер продовжена на поточний рік.

Однак, передусім через пошкоджений імідж старого лідера консерваторів, до чого призвела серія доведених до судового вироку корупційних скандалів у його партії, уряд правих був відправлений у відставку.

Між каталонським питанням та "андалузьким сценарієм"

За іспанською конституцією, політсила, яка пропонує вотум недовіри уряду, має одночасно подати кандидатуру альтернативного прем'єра – рішення про відставку одного є автоматичним призначенням іншого. Ним став лідер соціалістів Педро Санчес.

Ці події червня минулого року збіглися із запланованим візитом до Іспанії президента України. Як відомо, у свій перший робочий день Санчес зустрічав Петра Порошенка.

За півроку своєї роботи уряд соціалістів намагався вжити кроків для налагодження політичного діалогу з урядом каталонської автономії, обговоривши створення нового формату для подальших перемовин та навіть погодивши наявність третьої фігури – "рапортира" – для скликання зустрічей та певного модерування диспутів.

У відповідь права опозиція піддала Санчеса жорсткій критиці, звинувачуючи його у зраді. 

Це також стало предметом недавнього багатотисячного мітингу в центрі Мадрида. Крім консерватора Пабло Касадо та очільника лібералів Альберта Рівери, серед організаторів цього мітингу також був лідер позапарламентської партії Vox Сантьяго Абаскаль.

Каталонське питання стало ключовим індикатором розколу серед іспанських політиків, впливаючи на передвиборчу риторику навіть на регіональному рівні – далеко поза самою Каталонією.

Ще одним потужним ударом по соціалістах стали результати грудневих виборів парламенту великого південного регіону Андалузія. Цей регіон – історична вотчина соціалістів, які незмінно правили в Андалузії з 1982 року. 

Однак на останніх виборах понад 10% голосів отримала партія Vox, отримавши "золоту акцію" при створенні регіонального уряду консерваторів у коаліції з лібералами.

Раніше маргіналізована партія іспанських націоналістів, отримавши ключ до формування коаліції, відразу почала висувати вимоги, які пов'язані з підходом до історичної пам'яті проти диктатури Франциска Франко, скасуванням низки норм щодо гендерного насилля, питаннями щодо мігрантів, захистом традиції бою биків, окремими фіскальними змінами, відмовою від деяких повноважень автономних регіонів на користь централізації тощо. І це додатково збільшило тиск на центральний уряд.

"Моментом істини" для уряду Санчоса стало голосування за бюджет на 2019 рік.

Проект бюджету враховував рішучу соціальну програму нового уряду, а найголовніше – його прийняття мало стати запорукою того, що уряду вдасться допрацювати до чергових виборів, які мали відбутися у 2020 року.

Втім, реалізувати цей план так і не вдалося. Хоча новий бюджет підтримала фракція басків, забракло голосів представників регіональних націоналістів та 17 депутатів – прихильників незалежності Каталонії.

Незважаючи на передбачення щедрих інвестицій у їхні провінції, ці депутати додали голосів "проти" консерваторам та лібералам, які вимагали проведення виборів, а отже, мали електоральне зацікавлення у цьому.

Виборчий марафон

Наступні 100 днів Іспанія проведе в інтенсивному режимі виборчих кампаній. Якщо вибори до парламенту країни призначені на 28 квітня, то вже 26 травня в один день відбудуться місцеві вибори, вибори до більшості парламентів регіонів Іспанії, а також вибори до Європейського парламенту.

Знаковим є те, що прем'єр Санчес забажав відокремити вибори до парламенту країни від травневого мега-голосування, хоча це завдасть певних незручностей (завершальний етап кампанії припаде на Пасхальні свята) та додатково коштуватиме не менше 130 млн євро.

Наявні опитування вказують на те, що партія Педро Санчеса посяде перше місце за кількістю голосів, але чи зможе сформувати хоча б ситуативну коаліцію більшості для призначення прем'єра та схвалення нового бюджету, невідомо. При цьому викликом для соціалістів стане питання явки, адже правий електорат зараз найбільш мотивований не пропустити голосування 28 квітня. 

Ще одна особливість нинішніх перегонів – партія "нових лівих" та частини комуністів Podemos, яка на слуху з 2015 року і яка підтримує правління соціалістів на національному та регіональному рівнях, віднедавна переживає кризу лідерства, що розколює досі вагоме коло (п'ять мільйонів) прихильників цієї формації.

Соціалісти також не мають підстав розраховувати на підтримку лібералів.

Принаймні, фракція Ciudadanos, яка 2015 року проголосувала за Санчеса у його першій спробі обратися прем'єром та пізніше долучилася до вотуму недовіри уряду консерваторів, цими днями чітко запевнила виборців, що не підтримуватиме кандидата від соціалістів у майбутньому. 

Праві партії розраховують на повторення андалузького сценарію, ключовим елементом якого є проходження до парламенту націоналістів з Vox.

У такому разі, інтрига полягатиме лише у тому, яка з трьох партій (Partido Popular, Ciudadanos чи Vox) набере найбільше та чий перший номер зможе претендувати на посаду голови уряду.

Що стосується Сенату, то ймовірно повториться теперішня ситуація, в якій більшість сенаторських крісел (на відміну від місць у Конгресі) посідають консерватори.

Важливість верхньої палати іспанського парламенту раптово проявилася під час загострення подій у Каталонії, адже лише Сенат має повноваження призупиняти автономію регіонів та вводити пряме управління Мадрида як захід політичного захисту конституційного ладу.

Ще один фактор, який матиме вплив на вибори – урядове рішення про ексгумацію тіла диктатора Франциско Франко, яке незабаром має бути виконано. Для представників лівих ідеологій цей крок розглядається немов акт справедливості, тож не дивно, якщо Санчес звертатиметься до цього питання задля пошуку підтримки в більш лівого електорату. 

Натомість родина генералісімуса та діюча в країні фундація його імені намагатимуться цього не допустити або принаймні відтермінувати, оскарживши рішення уряду в суді. Тим більше, що Франко поховано всередині церкви при абатстві, настоятель якого категорично проти того, аби надати доступ представникам влади для реалізації їхнього наміру без згоди родини покійного. За специфікою міждержавних угод між Іспанією та Святим Престолом від 1979 року, католицькі храми та інші культові місця на території королівства є недоторканними.

Ймовірне затягування подій додасть гостроти виборчим перегонам та ймовірно залишить серйозну дилему на розсуд нового уряду. Разом із тим досі симпатії до Франко в Іспанії публічно оголошували лише крайні праві, тоді як більш помірковані політичні сили традиційно надають перевагу так званій "політиці забуття".

Хоча цього разу зовнішня політика не є предметом передвиборчих дебатів, але від результату цих виборів безумовно залежатиме рівень іспанської солідарності з проукраїнською позицією ЄС.

Наразі ж заслуговує на відзнаку послідовна проукраїнська позиція, яку демонструє партія Ciudadanos (зокрема, й долучення до промоції відзначення Олега Сенцова премією Європарламенту). 

Лідерство Ciudadanos у новій коаліції дещо послабило би зростаючі позиції Кремля. Адже досі зміна при владі правих та лівих не впливала на співпрацю Іспанії та РФ. Наприклад, росіяни досі використовують порти іспанських міст на півночі Африки, територія яких виведена за межі впливу НАТО, для дозаправки своїх підводних човнів...

Зрештою, як сказав Педро Санчес на завершення повідомлення про позачергові вибори, "щоб не вирішили іспанці на виборах, це завжди, завжди, завжди буде дуже вірно".

Автор: Андрій Якубув,

журналіст