Від підтримки до байдужості: на кого ставить Захід на українських виборах

Наприкінці зими автор цих рядків був присутній на закритій зустрічі американських топ-дипломатів з кількома українськими експертами, журналістами та активістами, на якій один з українських учасників переконував американців дати публічний сигнал, кого вони підтримують під час кампанії – чинного президента чи його опонентів.

Відповіддю було категоричне "ні". "Скажіть, а ви справді думаєте, що українцям потрібна наша порада, за кого голосувати? Я так не вважаю", – додав один із них.

Можна із певністю прогнозувати, що показова нейтральність Штатів збережеться і перед другим туром.

Це – свідома позиція.

На нинішніх виборах США справді намагаються всіляко уникнути тих дій, які можна було б розцінити як заклик голосувати за Петра Порошенка – чи навпаки, проти нього. До слова, на українських виборах американці вже давно намагаються зберегти нейтральність, однак імідж "гравця у геополітику" від цього не слабшає. Від Вашингтона чекають на те, що він робити і не планує. Це загалом не дивно, адже історія як світу, так і нашого регіону знає вдосталь випадків, коли США не приховували своїх симпатій на адресу того чи іншого кандидата або партії напередодні виборів.

А от із Євросоюзом – зворотна історія.

Брюссельська ставка

Брюссель традиційно критикують за те, що він – на відміну від США – взагалі не йде у геополітику. Євросоюз рідко має єдину думку всіх держав-членів, і навіть коли має – намагається уникнути будь-яких підозр у тому, що він грає на боці одного чи іншого кандидата, і обмежується славнозвісною "занепокоєністю".

Окремі держави, як-то Німеччина чи Франція, грають у геополітику, але сам ЄС – ні.

І це стосується не лише України, а всього світу. Яскравий приклад – революційна Венесуела. Всі без винятку держави визнали, що вибори президента там були фальшовані, але стати на підтримку його противника Гуайдо ЄС так і не зважився – забракло голосів.

Та в Україні правила Євросоюзу несподівано "зламалися".

Всупереч власним традиціям, всупереч звичці та практиці, на цих виборах лідери Євросоюзу взяли участь у кампанії одного з кандидатів. Цей кандидат – Петро Порошенко.

20 березня президент Порошенко відвідав Брюссель із доволі несподіваним візитом, що відбувся без причин. Спершу йшлося про його "спільну вечерю" із Дональдом Туском, а вже після відльоту президента з Києва з'ясувалося, що все масштабніше – мовляв, ідеться про "міні-саміт Україна-ЄС".

Українську делегацію разом приймали всі три найвищих європейських посадовці: президент Єврокомісії, президент Європейської ради та президент Європейського парламенту. Навіть на повноцінних самітах з іноземними лідерами вони рідко збираються всі разом – але заради Порошенка знайшли час.

Причому стандартних, тобто не передвиборчих підстав для такої зустрічі просто не було.

Вже наступного дня, 21 березня, у Брюсселі розпочалося засідання Європейської ради, тобто саміт ЄС, а отже, у лідерів Євросоюзу і без українських гостей було вдосталь справ. Причому ЖОДНИХ українських питань на той саміт не виносилося, тобто потреби "звірити годинники" ніхто з них не мав. Термінових питань у відносинах Україна-ЄС також не існувало (та й Порошенко лише наприкінці грудня вже був у Брюсселі, а Туск місяць тому приїздив до Києва).

Зрештою – цілком очікувано – жодних рішень цей "міні-саміт" так і не ухвалив.

Єдиною причиною для зустрічі став намір (чи то згода) брюссельських підтримати Порошенка напередодні президентських виборів. Всупереч традиціям та неписаним правилам.

Інакша Європа

Але чи можна говорити, що Європа обрала одного кандидата?

Як не дивно, але ні.

Думка Туска, Юнкера і Таяні ще не дорівнює думці Меркель, Макрона, Мей і далі за списком. У той час як Брюссель зважився на нетрадиційний для себе крок і підтримав Порошенка, інші столиці залишаються показово нейтральними.

Від початку зими з лідерів іноземних держав до Києва приїздила тільки Даля Грибаускайте, та й вона була тут ще у грудні, до початку кампанії. А за останні три місяці сюди не доїхав жоден іноземний президент або прем’єр.

Та й іноземні дипломати у розмовах "не під запис", в тому числі у спілкуванні із західними медійниками, наполягають: жодних ознак "ставки на Порошенко" у європейських столицях немає. Хоча, звісно, Заходу було би простіше, якби у цей буремний час Україна лишилася передбачуваною.

"Через непередбачувані вибори друзі України стають обережними" – зветься публікація міжнародної агенції Reuters.

Цей текст побудований на цитатах західних дипломатів з Києва та Брюсселя і якнайкраще відображає думку західних дипломатів про вибори в Україні.

"Ми напевно знаємо, що матимемо з президентом-Порошенком. Нам здається, що ми знаємо, що отримаємо з Тимошенко. А щодо Зеленського – у нас взагалі немає розуміння", – пояснив один зі співрозмовників агентства. "При цьому всі вони недосконалі. Немає жодного кандидата, якого можна було би просто підтримати, сказати: "Так!" – додав інший дипломат.

Та найдивнішим для багатьох стане те, що жодного з лідерів перегонів Захід не вважає катастрофою. У той час як в Україні один з ключових наративів кампанії став слоган "Порошенко або Путін", у західних державах таке спрощення взагалі не звучить.

Причому авторові цих рядків – на подив – останнім часом доводилося чути позитивні відгуки навіть про Зеленського. Можливість його обрання, яка донедавна викликала жах на Заході, нині багатьма сприймається спокійно.

В тому числі – через питання, пов’язані з Мінськом та Донбасом

В особі "Зе" дипломати знайшли те, чого їм дуже бракувало – поступливість.

"Порошенко впевнений, що все робить правильно, і не сприймає наших ініціатив. Тимошенко має свої ідеї і просуває саме їх. А Зеленський нас слухає і чує, сприймає поради, бо він лише формує свою позицію", – довелося чути від топ-дипломата, що мав тривалу зустріч із "зе-кандидатом".

Саме про "готовність вчитися" говорять й інші дипломати. Повну відсутність розуміння політики, міжнародних відносин, розподілу гілок влади, законів економіки тощо – тобто те, чим антисистемний кандидат продовжує шокувати багатьох українців – партнери України часом сприймають як шанс: "Не варто очікувати забагато від людини, яка взагалі не мала політичного досвіду", – кажуть західні дипломати.

Шанс на реформи?

Хочеться застерегти від імовірного хибного висновку, що Захід зважився підтримати Зеленського. Ні, звісно, такої підтримки немає – але і тотального негативного ставлення немає так само. Зокрема, постійно доводиться чути запитання про ступінь впливу Коломойського на цього "зе-кандидата", і відповіді, схоже, не знає ніхто.

Водночас у "зе-команді" знайшли у західних партнерів "точку G" і вміло на неї тиснуть. Ця точка – питання реформ.

Поява у команді авторитетних реформаторів, в тому числі Олександра Данилюка, Айвараса Абромавічюса, Руслана Рябошапки – стала потужним козирем в очах європейських та американських партнерів, навіть попри те, що їхня роль у разі перемоги кандидата досі не визначена. "Дуже важливо, щоб наступний президент дотримувався програми реформ, тому що ми вклали в неї стільки коштів. Без цього і без однозначної лінії щодо Росії відносини страждатимуть", – підкреслює співрозмовник Reuters, наполягаючи, що ім’я президента менш важливе.

Та й західні журналісти, що пишуть про українські вибори, не оминають питання перетворення України, а також те, що чинний президент не виправдав надій багатьох – і саме через це втратив популярність.

Складно знайти публікації, в яких би не згадували неуспіх у боротьбі з корупцією.

Схоже, її на Заході вважають головною вразливою точкою президента.

"Чимало українців пов’язують чинного президента Порошенка зі зростанням вартості життя та корупцією", – пише німецький Die Welt, визнаючи водночас, що у передвиборчий період це вилилося у змагання брудних піар-кампаній та взаємні звинувачення у корупції, які стали "частиною повсякденного життя". І саме на цьому фоні з’явився Зеленський – не причетний до старої "тусовки".

"Порошенко обіцяв подолати корупцію і швидко завершити збройний конфлікт, який тоді лише розгорявся. За п’ять років його критики кажуть про провал цих обіцянок, хоч він і посилив зв’язок України із Заходом", – пише французька міжнародна агенція AFP. 

Що, як не Петро?

Та якщо результати президентства Порошенка одночасно і критикують, і хвалять, то щодо Юлії Тимошенко у провідних західних медіа вкрай мало позитиву.

"Газова принцеса" – цей термін, дещо забутий в Україні, на Заході звучить найчастіше. Тимошенко дорікають за популізм, хоча і вона не видається нашим партнерам "абсолютним злом".

"Юля повернулася на політичну арену із випробуваним підходом: популізмом", – пише французький Le Monde. Видання також цитує європейського дипломата, що опікується Україною, стосовно небезпек, які Захід бачить у разі перемоги Тимошенко на виборах: "Її програма несе реальний ризик розриву України з МВФ, а також загрозу напруження у відносинах з ЄС. Але, на щастя, вона оточена адекватними людьми та завжди відкрита до діалогу (із представниками Заходу)".

А ще примітно, що і західні дипломати, і журналісти не пов’язують Тимошенко з РФ, як це зазвичай роблять її українські опоненти.

Таку характеристику на Заході вважають надто спрощеною.

Радше натяки про поступливість Росії лунають на адресу Зеленського. Дипломати та журналісти, з якими доводилося спілкуватися, часом також дивувалися, як лідером перегонів в Україні може бути людина, яка практично не говорить українською.

При цьому журналісти виявилися значно критичнішими до комедіанта, аніж дипломати. Якщо останні часом шукають позитиви у його недосвідченості, то серед перших є ті, кого це досі відверто шокує. Навіть порівнюючи Зеленського із Трампом чи із засновником італійського "Руху 5 зірок", медіа ставлять під сумнів його здатність працювати на посаді президента.

"Він вміє зробити так, щоби держава сміялася, але чи зуміє він керувати державою? У цьому немає ані найменшої певності", – пише Liberation. А їхні колеги ставлять під сумнів основу кампанії коміка – ідею того, що він не причетний до сил впливу в українській політиці. "Наскільки Зеленський є поза системою? Багато хто в цьому сумнівається", – пише німецький Zeit, нагадуючи про незриму присутність Ігоря Коломойського за спиною лідера президентських перегонів.

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"