"Вітаю рішення Комітету постійних представників ЄС запустити новий "азовський пакет" санкцій щодо Росії за відкритий та нахабний акт збройної агресії проти українських моряків та кораблів у Чорному морі та Керченській протоці [...] Ми забезпечуємо потужний міжнародний тиск на Кремль для звільнення наших військовополонених", – повідомив у середу Петро Порошенко, анонсувавши ухвалення та оприлюднення нових санкцій з боку Європейського союзу.

Заяву Порошенка відразу продублювали та підтримали чимало посадовців.

"Добре пам’ятаю, коли ми вперше підняли питання запровадження "азовського пакету" санкцій – реалістичність такого пакету була дуже сумнівною для всіх, окрім нас! І ми це таки зробили [...] Агресор буде покараний за кожну протиправну дію!" – з гордістю заявив глава Мінтрансу Володимир Омелян.

Деталі санкцій ані президент, ані міністр не уточнили, і це загалом обґрунтовано: рішення Євросоюзу має оприлюднити сам Євросоюз. Офіційно це рішення ухвалять та оприлюднять, як очікується, в середині березня.

Та є всі підстави припустити, що мовчанка представників влади має іншу підставу, ніж бажання зберегти інтригу.

Зрештою, зміст майбутнього рішення про "потужний тиск" насправді давно не є секретом – "Європейська правда" писала про них майже місяць тому, а учора підтвердила, що рішення принципово не змінилося. І воно свідчить, що у заявах посадовців є кілька неточностей.

По-перше, це НЕ санкції проти Росії. По-друге, їх складно назвати "пакетом".

Цілком зрозумілим є бажання президента заявити незадовго до виборів, що він досяг бажаного результату та переконав європейців.

От тільки шкода, що його заяви про "азовський пакет" та запевнення у тому, що ЄС схвалив саме те, чого прагне Україна, напевно будуть використані проти нашої держави. Адже всупереч заявам президента дипломати продовжують працювати над справжнім "азовським пакетом".

Хоча зараз його затвердження видається малореальним – наразі діє рішення лідерів ЄС про те, що санкцій проти Росії через азовську атаку не буде.

Тож варто розставити крапки над "ї" вже зараз, щоби не будувати для себе ілюзії та не розчаруватися згодом. А головне – щоби зрозуміти, яку відповідь на Азов обрав Євросоюз замість санкційної. Адже цей шлях може виявитися ефективнішим і головне – кориснішим для України.

Отже, що ухвалили цього тижня держави-члени Євросоюзу?

Вони підтвердили, що ближчим часом Євросоюз опублікує список з вісьмох російських військовослужбовців та представників ФСБ, які брали участь у організації та здійсненні нападу на українські кораблі та у затриманні 24 військовополонених у листопаді 2018 року. На них чекають заборона в’їзду в ЄС та "арешт активів", якщо такі будуть знайдені в європейській юрисдикції.

Ці санкції, будемо відвертими, є суто символічними і не матимуть впливу навіть на тих, проти кого вони застосовані.

Російські джерела повідомляють, що для тамтешніх "чекістів" та для багатьох військових останніми роками діє заборона на виїзд в ЄС без узгодження з керівництвом. Про те, щоби тримати "активи" в європейських державах, тим більше не йдеться.

І головне: персональні санкції за визначенням не є санкціями "проти Росії".

Це – обмеження не проти держави, а проти конкретної вісімки людей (причому тих, хто виконує рішення, а не ухвалює їх). І для ЄС цей момент є важливим.

Річ у тім, що серед держав-членів не було згоди про накладання на РФ будь-яких нових санкцій. Навіть найдрібніших. Тому ще у грудні минулого року саміт ЄС затвердив компромісне рішення: жодних нових "азовських" обмежень проти Росії не буде, але старі (тобто "кримський" та "донбаський") збережуться без зменшення.

Дві перемоги та одна невдача: що принесли Україні зустрічі в НАТО та саміт ЄС

Але не варто говорити про "зраду".

Наголосимо: відмова від санкцій жодним чином не свідчить, що ЄС "закрив очі на Азов".

Керівники європейських держав обрали іншу стратегію дії.

Замість покарання РФ (яке хотілося би мати, але наразі не виходить ухвалити) вони вирішили зосередитися на допомозі Україні. В якості реакції на азовську кризу ЄС вирішив "додатково посилити підтримку України, зокрема підтримку постраждалих (від російської агресії. – ЄП) районів". Це рішення, до речі, знайшло одностайну підтримку всіх європейських лідерів, включно з тими, кого у нас зазвичай називають серед "друзів Кремля".

"Азовський пакет" допомоги зараз розроблюють і, як очікується, він буде схвалений Євросоюзом цього літа. І він може принести Україні значно більше користі, аніж санкції проти РФ. Адже, будемо відверті, мало хто розраховує, що санкційний тиск сам по собі змусить Кремль принести всім вибачення, вивести війська з Донбасу та повернути Крим. Ні, санкції потрібні радше для того, щоби зупинити нові акти агресії з боку Росії.

Але ще більше нам потрібно вдихнути життя у ті регіони Сходу та Півдня, які найбільше постраждали від близькості окупованих Росією територій, а також від блокади Керченської протоки...

Та повернемося до заяви Порошенка.

Проблема не лише у тому, що він каже неправду про нібито ухвалені санкції проти РФ, і не лише в тому, що після їх оприлюднення дехто лишиться розчарованим. Не менше непокоїть те, що президент своїми заявами закрив переговори про посилення тиску на Кремль. Адже якщо Україна вважає, що "азовський пакет" вже ухвалений – то всі подальші прохання України про його розгляд приречені на неуспіх.

ЄП неодноразово доводилося чути від українських дипломатів, що попри складність ситуації, переговори про реальний "азовський пакет" тривають. Та й Клімкін у четвер доволі прозоро натякнув на продовження переговорів: "Хотілось би більшого, тому продовжуємо працювати далі спільно з нашими європейськими і американськими друзями та партнерами", - твітнув він.

Але західні партнери читають також офіційні заяви Порошенка.

І тепер - мають підстави відповідати, мовляв, якщо ваш президент вважає, що ЄС затвердив саме те, чого прагнула Україна, то про що йдеться? Які ще санкції можуть бути на столі, якщо Порошенко вважає, що "азовський пакет" затверджений?..

Так, нескладно зрозуміти бажання чинного президента здобути кілька передвиборних очків на темі, до якої він особисто доклався (а запровадження персональних санкцій, будемо відверті, сталося значною мірою завдяки наполегливості Порошенка).

Та хотілося би, щоби цей піар був чесним. Ще більше хотілося, щоби він був обережнішим.

І він точно не має права бути важливішим за самі санкції.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"