Вже наступної неділі, 28 квітня, в Королівстві Іспанія відбудуться парламентські вибори.

При цьому особливості іспанської виборчої системи (складна методика перерахунку відсотків та окремий виборчий округ у кожній провінції) фактично унеможливлюють достовірні прогнози. Зокрема, прорахувавши 15 тисяч можливих комбінацій, іспанська газета El País видала такий прогноз: ймовірність більшості лівих – 3 з 10, більшості правих – 1 з 10, а ймовірність того, що не вдасться сформувати будь-яку більшість – 6 з 10.

Ледь не останнім шансом поборотися за голоси виборців стали телевізійні дебати – які у понеділок та вівторок проходять відповідно на суспільному та приватних каналах.

Втім, на дебатах не минулося без гучного скандалу – несподіванкою для всіх стала заборона іспанської ЦВК на участь представника однієї з партій з ТОП-5 рейтингу опитувань. Формальна причина – це порушувало би пропорційність, виділяючи Vox – партію, яка наразі не представлена в парламенті.

Політик, якого обіцяли вбити

Етнічний баск Сантьяго Абаскаль – не актор, але користується популярністю, немов зіркова знаменитість, особливо серед молоді. Хоча партія Абаскаля лише замикає першу п’ятірку в рейтингу партій-кандидатів, він може похвалитися більшою кількістю підписників у Instagram, ніж чинний прем’єр чи лідер опозиції.

Він – лідер Vox (з латини – "голос"). Партії, чий офіційний колір є зеленим (і це теж є викликом, адже раніше цей колір використовували лише екологічні сили), яка робить ставку саме на молодь. Наприклад, агітуючи на дискотеках, проводячи вечірки із назвою "По пиву за Іспанію". На них 43-річний Абаскаль пробує себе в ролі діджея, крутячи національний гімн королівства в стилі техно.

Y después de un discurso a los jóvenes españoles en el Teatro Barcelo...mi primera experiencia como DJ.
Casi mil jóvenes en marcha con la #EspañaViva 🇪🇸💪🏻 @vox_es @TeatroBarcelo pic.twitter.com/SAlpfMbj0y

— Santiago Abascal (@Santi_ABASCAL) 2 березня 2019 р.

Одна з останніх пропозицій лідера зеленої хвилі – щоб іспанській гімн мав слова. Адже на заході, де він діджеював, молодь підспівувала "ло-ло-ло" у ритмі маршу XVIII століття. При цьому Абаскаль не проти замінити і саму музику, ставлячи за приклад гімн Іспанського легіону "Я – наречений смерті".

Серед інших його ініціатив – повернення військової або соціальної повинності. При цьому сам Абаскаль в армії не служив, тричі беручи відстрочку – аж до скасування обов’язкового призову в 2001 році. 

Як внук селищного голови епохи франкізму та син народного депутата від консервативної партії, Абаскаль у політиці з молодих років – він очолював молодіжне крило консерваторів у Країні Басків.

Така політична приналежність розцінювалась як проіспанська, за що над Абаскалем висів смертний вирок від терористичного угруповання ЕТА.

У 23 роки він став депутатом у тій міській раді своєї провінції, де не знайшлося бажаючих кандидатів для заповнення виборчих списків. Відтоді, з 1999 і аж до 2011 року, коли ЕТА оголосила про припинення діяльності, Абаскалю була виділена державна охорона.

Після кількох років у Мадриді, де він отримував зарплату з ґрантів спеціально створеної під нього та бездіяльної фундації регіонального уряду консерваторів, в 2013 році Абаскаль покидає лави рідної партії та створює власний політичний проект.

І якщо на виборах у 2015 та 2016 роках за Vox віддали голоси лише 50-60 тисяч іспанців, то нині, за опитуваннями, за партію Абаскаля готові проголосувати понад 12% іспанських виборців.

"Патріотичний рух спасіння національної єдності"

Раніше іспанська політика характеризувалася протистоянням двох великих партій – соціалістів та консерваторів, які для формування більшості користувалися підтримкою регіональних партій каталонців, басків та інших.

Під тиском Каталонії та мертвого диктатора: що можуть змінити дострокові вибори в Іспанії

Вибори 2015 року привели до парламенту новостворені партії – нових лівих Podemos та ліберальну Ciudadanos. Однак оновлення політикуму призвело до певної політичної нестабільності.

Під час критикованих кроків центральної влади щодо сепаратистських дій у Каталонії команда комунікаторів Vox вміло вловлює те, що в 2016-2017 роках суспільні переживання перейшли від традиційної соціально-економічної тематики та корупційних скандалів до територіальної кризи країни.

У листопаді 2017 року партія Vox формулює "народне обвинувачення" (особливість іспанського процесуального права, яка уможливлює додаткову сторону процесу, відмінну від прокуратури, захисту чи потерпілої) у справі проти організаторів спроби псевдореферендуму в Каталонії. І саме зараз ця справа дійшла до судових слухань.

Загалом Абаскаль став позиціонувати свою партію як "патріотичний рух спасіння національної єдності".

Разом з тим, мабуть, вперше за 40 років демократії, політик порушує питання іспанської ідентичності.

Усе це – на тлі посилення праворадикального популізму в Європі.

І ось вже на дострокових виборах до регіонального парламенту Андалузії в грудні 2018 року, між радістю одних та звинуваченнями інших в "неофранкізмі", партія Vox увірвалася на політичну сцену з підтримкою в понад 10%.

На прикладі Андалузії, в Іспанії знову виходить на перший план чітке протистояння правих та лівих. Прецедент коаліції консерваторів, лібералів та ультраправої Vox – на противагу соціалістам та новим лівим – показав можливість такої міжпартійної співпраці на національному рівні та в інших регіонах.

Привіт із минулого

Поки що Vox представляє не так кількісну, як якісну зміну в іспанському політикумі. Він розриває шаблони. Вочевидь, парламентська трибуна лише сприятиме поширенню його ідей.

У нещодавньому інтерв’ю Сантьяго Абаскаль заявив, що не сів би випити кави з лідером партії нових лівих Podemos, бо той "представляє все протилежне тому, що я думаю".

Такі слова є особливо знаковими в країні, де в 1975-1986 роках спільну політичну справу робили колишні ворогуючі учасники громадянської війни; де за одним столом, через діалог, знаходили консенсус чини франкістської диктатури (колишні прихильника Гітлера) та підпільники іспанського комунізму (колишні сталіністи). Втім, український читач може сприйняти таку позицію по-своєму на тлі того, як минулого тижня лідер Podemos Пабло Іґлесіас назвав українського футболіста Романа Зозулю "неонацистом".

Ще одна позиція Vox, яка суперечить моделі, закладеній конституцією 1978 року, – це несприйняття "держави автономій", як називають нинішній устрій Іспанії, де регіони користуються дуже широкими повноваженнями.

Натомість партія виступає за централізацію повноважень у галузях освіти, охорони здоров’я, громадської безпеки тощо. Зокрема, зняття фіскальних привілеїв Країни Басків та регіону Наварра. А у випадку Каталонії – за повну ліквідацію автономії "до безумовної поразки путчистів".

В питанні незаконної міграції партія виступає за депортації та обмеження для іноземців можливостей легалізувати своє проживання в Іспанії. Слід зазначити, що в 2018 році "нерегулярними шляхами" до Іспанії потрапило 60 тисяч осіб. Якщо кількість незаконних мігрантів точно не підрахована, то дані про загальну кількість іноземців на території країни відома – понад 6 мільйонів. 

Серед пунктів програми "100 пропозицій для Живої Іспанії" є й такі, як підтримка Вишеградської четвірки щодо нової союзної угоди ЄС, боротьба за більше визнання іспанської мови на міжнародному рівні, захист боїв биків та мисливства, створення міністерства сім’ї, скасування судів присяжних...

Одна з останніх заяв – про намір закрити якщо не деякі приватні ЗМІ, то принаймні канали суспільного телебачення.

На думку одного з представників партії консерваторів, певні заходи Vox сформульовані "немов після п’ятого джин-тоніку". Що вже казати про імідж націоналістичної партії серед прогресистів, які плекають передові позиції Іспанії у світі в таких атакованих Абаскалем сферах, як протидія насильству щодо жінок та гендерній рівності.

* * * * *

Без участі Абаскаля, з "підвішеним" каталонським питанням та призабутою через початок судового розгляду темою ексгумації Франциско Франко, лідери чотирьох основних партій на дебатах передусім зосередилися на соціальних та податкових ініціативах.

Саме в цьому партії намагаються відрізнятися одна від одної у боротьбі за можливість сформувати уряд. Адже зростання популярності Vox змусило консерваторів та лібералів підхопити частину націоналістичного дискурсу, зокрема щодо обмеження обов’язковості регіональних мов у публічному секторі відповідних територій.

Втім, Абаскаль встиг висміяти дебати понеділка фотографією чотирьох ідентичних папуг, заявивши таким чином, що не бачить різниці між представленими кандидатами.

Порушуючи теми, які інші політичні сили просто не сміють обговорювати, Vox – так само, як Podemos п’ять років тому, – має всі шанси отримати "золоту акцію" у новому парламенті. І тоді традиційним партіям доведеться погодитися хоча б з частиною вимог, які вони досі вважають не кращими за "п'яні витівки".

Автор: Андрій Якубув,

журналіст