Після указу Владіміра Путіна про спрощений порядок отримання російського громадянства для жителів окупованих районів Донецької та Луганської областей почали казати про запуск Росією "абхазького" або "південно-осетинського" сценарію на Донбасі.

Адже схожий сценарій РФ реалізовувала на початку 2000-х у цих регіонах Грузії.

Чи це дійсно так? Які ризики це несе? І взагалі, що насправді відбувалося в цих регіонах в останні 30 років?

Російські пенсії проти безвізу

Перш за все, варто нагадати, що конфлікти в грузинських автономіях почалися ще на початку 1990-х, а в 2008-му мав місце лише черговий етап загострення.

Початок анексії, удар по Зеленському чи пошук мігрантів: що стоїть за рішенням Путіна щодо Донбасу

Війна в колишній Абхазькій Автономній Радянській Соціалістичній Республіці тривала в 1992-1993-х роках. В Південній Осетії конфлікт вибухнув також на початку 1990-х, а проголошення незалежності та бойові дії датуються 1992 роком.

Після поразки грузинської сторони абсолютна більшість мешканців автономій грузинської національності вимушена були залишити свої домівки. Найбільша кількість біженців була з Абхазії – приблизно 250 тис. людей, половина населення.

Треба зазначити, що закон про громадянство Грузія ухвалила лише 25 березня 1993 року, коли бойові дії в Південній Осетії (Цхінвальському регіоні) вже припинилися, а війна в Абхазії вже йшла повним ходом. Тому на момент початку війни і кілька років по тому всі мешканці цих регіонів все ще користувалися старими радянськими паспортами.

Росія почала видавати закордонні російські паспорти жителям Абхазії і Південної Осетії (Цхінвальського регіону) ще у 2000 році – коли РФ, після зміни влади в Кремлі, загалом змінила політику в багатьох напрямках. Свої паспорти у тоді ще ніким не визнаних "республік" з’явилися лише в 2006-му році, але навіть після визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії Росією цей папірець залишається документом більше для внутрішнього користування.

До моменту появи власних абхазьких та південноосетинських паспортів російські документи вже отримала переважна більшість населення цих регіонів.

Після поразки у війні 2008 року та переходу до доктрини "політико-правової" реінтеграції окупованих територій Грузія постійно намагається заохочувати мешканців Абхазії та Південної Осетії (Цхінвальського регіону) отримувати свої паспорти. Але марно.

В принципі, це закономірно – в республіках практично не залишилося грузинів, а абхази та осетини, які обирали між громадянством країни, з якою вони воювали, та громадянством країни, яка воювала на їхньому боці, обирали останнє. Ну і, окрім того, російські пенсії – в рази більші за грузинські.

Але офіційний Тбілісі не здається.

У 2011 році грузинська влада вирішила видавати жителям Абхазії та Південної Осетії (Цхінвальського регіону) т.зв. "нейтральні паспорти", в яких не було явних відомостей про громадянство власника документа. Такі паспорти Грузія пропонувала всім, хто постійно проживав в Абхазії і Південній Осетії до 1992 року (тобто до початку бойових дій в автономіях) та їхнім нащадкам.

Нейтральні паспорти навіть визнали кілька країн світу. Але населення Абхазії та Південної Осетії (Цхінвальського регіону) знов не виявило зацікавленості, і такі документи отримали лише кілька десятків людей. Занадто пізно – прокоментували ініціативу в Сухумі та Цхінвалі, нагадавши, що це питання стояло на порядку денному в 1998-му році, до визнання "республік" Росією і отримання російських документів громадянами республік.

Після того як Європарламент у 2017 році ухвалив рішення про скасування візового режиму між ЄС і Грузією, голова МЗС Грузії Михаїл Джанелідзе заявив: "Безвізовим режимом з ЄС зможуть скористатися і ті громадяни Грузії, які проживають на непідконтрольних владі країни територіях".

Офіційний Тбілісі та західні радники грузинської влади з питань "мирної реінтеграції" приготувалися до напливу бажаючих отримати грузинський паспорт. Але МЗС Абхазії моментально заявив: "Немає сумнівів, що ця нова спроба Тбілісі втягнути громадян нашої країни до Грузії, як і всі попередні, наперед приречена на провал". В Цхінвалі сприйняли новину так само.

Дійсно, великої зацікавленості у абхазів та осетинів навіть безвізовий грузинський паспорт не викликав.

Таким чином, на сьогодні у визнаних лише кількома державами світу республіках живуть переважно громадяни Росії.

Гібридна окупація

Ситуація з наявністю на формально "чужій" території "своїх" громадян, за задумом Кремля, має частково легітимізувати і пряме фінансування з бюджету РФ, і охорону кордонів російськими прикордонниками – ФСБ-шниками, і наявність російських військ під виглядом миротворчого контингенту – тобто якщо не юридичний, то фактичний контроль.

Території колишньої Абхазької АРСР та колишньої Південно-Осетинської автономної області не є російськими навіть за законами РФ – Росія вважає Абхазію та Південну Осетію "незалежними державами", але мешканці "республік" з російськими паспортами таки є повноцінними часточками Росії.

Насправді фактично ми маємо справу з гібридною окупацією – в Сухумі та Цхінвалі формально немає окупаційної адміністрації, є органи влади, яких обирають місцеві мешканці. Але де-факто – через громадянство населення, фінанси та військових – контролює республіки Росія.

Чи схожий цей сценарій на те, що намагається провернути Кремль на Донбасі? І так, і ні.

Видача паспортів є механізмом встановлення контролю над територією за допомогою контролю над людьми. Очевидно, що паспортизація мешканців ОРДЛО де-факто розширить сфери російської окупації та посилить російський "ефективний контроль" у регіоні.

У випадку і грузинських автономій, і ОРДЛО Росія – принаймні, на даному етапі – не займається процесом офіційного приєднання до себе цих регіонів.

Водночас ми поки що не бачимо чітко артикульованих планів з боку РФ із визнання незалежності "ДНР" та "ЛНР" за прикладом Абхазії та Південної Осетії. Втім, ніхто не може гарантувати, що в майбутньому плани Кремля кардинально не зміняться.

В принципі, українська ситуація виглядає дещо оптимістичніше, ніж грузинська.

Якщо у Грузії мешканці окупованих територій взагалі не стали юридичними підданими Тбілісі, що значною мірою ускладнює ситуацію з точки зору можливостей для реінтеграції, то Україна на сьогодні формально має гуманітарний, "людський" контроль над ОРДЛО – там живуть "наші люди" з українськими паспортами.

Але якщо до цього ми ніяк не змогли конвертувати свій "гуманітарний" контроль в реінтеграційний результат, тобто, спираючись на "наших громадян", мирно повернути контроль над окупованою територією, марно сподіватися, що після указу Путіна такі спроби будуть більш вдалими, ніж у Грузії.

"Захист співвітчизників"

Не можна не згадати і той факт, що у випадку виникнення планів звільнення ОРДЛО військовим шляхом Україна, після "паспортизації" мешканців "ДНР" та "ЛНР", зіткнеться з реальністю "нападу на російських громадян", яких, під мантру про захист співвітчизників, очевидно, захищатиме РФ. Аж до прямого і відкритого вторгнення.

Згадаємо, з чого почалася пряма російська агресія проти Грузії 8 серпня 2008 року – з відкритого проголошення необхідності захисту власників російських паспортів.

Тоді у своєму телезверненні Дмитрій Медведєв – на той час президент Росії – заявив: "Відповідно до Конституції і федерального законодавства, як президент Російської Федерації, я зобов'язаний захищати життя і гідність російських громадян, де б вони не знаходилися". "Логіка кроків, які вживаються нами зараз, продиктована цими обставинами. Ми не допустимо безкарної загибелі наших співвітчизників. Винні понесуть заслужене покарання".

Міжнародна комісія з "розслідування обставин війни на Південному Кавказі в серпні 2008 року" через рік після тих подій представила своє – "нейтральне" – бачення ситуації. Глава комісії Хайді Тальявіні та 30 військових експертів, істориків і правознавців, представників Росії, Грузії, Євросоюзу, ОБСЄ та ООН, дійшли висновку, що позиція Росії в якомусь сенсі є обґрунтованою.

Ось про що йдеться в тексті доповіді комісії:

- На виправдання своїх дій Росія посилалася на необхідність захисту своїх громадян, що проживали в Південній Осетії, відповідно до статті 61 (2) Конституції РФ.

- Починаючи з 1945 року, багато держав вели бойові дії під приводом захисту своїх громадян за кордоном, і в ряді випадків законність цих дій викликала суперечки. Певного міжнародного закону з даного приводу не існує. Однак є загальне розуміння, що подібні операції повинні бути обмеженими за часом і масштабами і мати на меті перш за все порятунок і евакуацію людей. В даному випадку Росія далеко вийшла за ці рамки.

- Разом з тим, з урахуванням масштабів початкової грузинської атаки, необхідність і виправданість подальших дій Росії викликають сумніви. Звісно ж, велика частина цих дій вийшла далеко за рамки необхідної оборони. Перенесення бойових дій вглиб території Грузії було порушенням міжнародного права, і на тому етапі грузинські війська діяли, здійснюючи право на самооборону відповідно до статей 51 Статуту ООН.

Тобто фактично ми маємо виправдання нападу російських військ на грузинську армію в рамках ареалу проживання власників російських паспортів – Південної Осетії.

Натомість пряме російське вторгнення на території інших частин Грузії, а не її автономії, визнається неправомірним.

* * * * *

Які висновки, знаючи усі ці обставини, має зробити Україна? Дуже невтішні.

Роздаючи свої паспорти, Росія створює підстави для легітимного прямого військового вторгнення на територію ОРДЛО.

Можливо, когось має втішити той факт, що РФ може врахувати висновки міжнародної комісії 10-річної давнини і обмежить зону своєї можливої інтервенції кордонами так званих "ДНР" та "ЛНР".

Але нас це чомусь не заспокоює.

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст