Багато зеленого партійного кольору та один з топових кандидатів, що був вимушений заперечити вживання наркотиків – це про передвиборчу кампанію не лише в Українi, але й в Іспанії.

А чим процеси в наших країнах відрізнялися – то це не лише проведенням одразу кількох дебатів серед кандидатів, але і тим, що зовнішній політиці не було приділено жодної хвилини уваги.

Ще одна відмінність від України – історично високий відсоток обраних жінок-депутаток, майже 48%.

Вищою, ніж зазвичай - понад 75% - була й явка. Це явна ознака мобілізації виборців проти наступу ультраправих, яким деякі опитування та експерти пророкували "золоту акцію" у новому парламенті. 

Вибори без переможців

Втім, як виявилося, результат виборів виключив можливість повторення в національному парламенті "андалузького сценарію", що став сенсаційним результатом грудневих регіональних виборів.

Зелений наступ: як позачергові вибори змінять іспанську політику

Тоді, незважаючи на перше місце соціалістів на регіональних виборах, коаліція консерваторів та лібералів, за підтримки ультраправої партії Vox, що увірвалася на політичну сцену, сформувала уряд для традиційно соціалістичної Андалузії.

На загальнонаціональних виборах консерватори з Народної партії, ліберальна Ciudadanos та Vox (з цікавим етнічним симбіозом їхнiх лідерів – іспанця, каталонця та баска, яких єднає любов до Іспанії) сумарно посядуть лише 147 з 350 місць у нижній палаті парламенту.

Для більшості їм забракло майже три десятки депутатів.

До слова, через особливість іспанської виборчої системи, якби ці три партії пішли єдиним блоком, він здобув би більшість місць у парламенті. 

Натомість ліві партнери – соціалісти та партія "нових лівих" Podemos – сумарно отримають 165 місць.

Їм не вистачає 11 мандатів до бажаної більшості.

А отже, формування центральної влади знову залежить від політичної волі регіональних партій, представлених у парламенті майже чотирма десятками депутатів, передусім каталонськими та баскськими націоналістами.

Колишні союзники

Соціалістична робітнича партія Іспанії не знала перемог з виборів 2008 року.

Тріумф партії – не лише у здобутті на 38 депутатів більше, ніж на виборах 2016 року (коли соціалісти показали найгірші результати за свою сучасну історію), але й в першості у 40 з 50 іспанських провінцій.

Ба більше, тепер соціалісти здобули більшість місць у Сенаті країни, провівши до верхньої палати не 43, як 2016 року, а 121 сенатора.

Три роки тому їхнiй лідер Педро Санчес поніс відповідальність за показані на виборах результати – змушений своїми провідними однопартійцями, вiн покинув партійне керівництво та здав депутатський мандат.

Але не полишив політичних амбіцій: вже всередині 2017 року він не лише перемагає в праймеріз, щоб знову очолити партію, але й стає заміною тодішньому прем’єру від консерваторів Маріано Рахою, відправленому у відставку в травні 2018 року.

Відтак, чинний прем’єр Педро Санчес повернув соціалістам віру в себе та нині є безальтернативною кандидатурою, яку король Іспанії внесе до парламенту для очолення виконавчої влади. Він – новий політичний приклад того самого "ніколи не здаватися".

Інший переможець минулої неділі – лідер Ciudadanos Альберт Рівера. Депутатська фракція заснованої ним партії збільшиться з 32 до 57 членів.

Тепер у цієї ліберальної партії, яка представлена в парламенті з 2015 року та була надією на появу в Іспанії політичного центру, лише на 200 тисяч менше голосів, ніж у традиційних лідерів правих сил – партії консерваторів.

Соціалісти та Ciudadanos у випадку створення коаліції можуть отримали абсолютну парламентську більшість.

Партія Альберта Рівери одного разу вже підтримувала наміри прем’єрства Педро Санчеса – у 2016 році. Тоді обидві партії навіть напрацювали дві сотні пунктів для нового уряду "реформ та прогресу", формування котрого провалилося через брак голосів.

Втім, зараз така коаліція, яка була б стабільною, малоймовірна, адже колишні однодумці встигли зіткнутися.

Неприхильнiсть до минулорічного голосування за недовіру Маріано Рахою та гнучкість соціалістів щодо каталонського та баскського сепаратизму – на тлі стрімкого росту праворадикальної Vox – визначили для лібералів та консерваторів ідентичну передвиборчу стратегію. Так Педро Санчес став ворогом, якого потрібно прибрати з керівництва країни.

Правий провал

Якщо для Vox та її лідера Сантьяго Абаскаля, якi отримали 24 місця в Конгресі, все тільки починається з доступом до парламентської трибуни, а падіння Podemos Пабло Іглесіаса (з 71 до 42 крісел) нікого не здивувало, то результати консерваторів є кричущою та історичною поразкою.

По-перше, під лідерством Пабло Касадо (який замінив Маріано Рахоя) партія втратила контроль над Сенатом.

По-друге, консерватори ще більше зменшили свою присутність у Конгресі – з 137 до 66 депутатів (у 2011 році їх було 186).

З появою Vox та низкою скандалів щодо незаконного фінансування партії та корумпованості її членів консерватори ледь не втратили першість серед правих сил.

Ба більше, консерватори не здобули жодного депутата у Країні басків (маючи там двох представникiв за результатами 2016 року), а в Каталонії кількість отриманих ними депутатських мiсць зменшилася з шести до одного. Тепер, без представлення басків та каталонців, їм складно буде називатися всеіспанською партією.

Сумнівний шанс для Каталонії

Серед представників дев’яти регіональних партій, що увійшли до парламенту з одним чи кількома місцями, найкращий результат – у "Лівих каталонських республіканців".

Ця політсила каталонського сепаратизму збільшила свою присутність у іспанській нижній палаті з 9 до 15 депутатів. А крім того, до парламенту також пройшли 7 правих представників каталонського сепаратизму з партії "Разом за Каталонію".

Для порівняння: права "Партія баскських націоналістів" збільшила кількість мандатів з 5 до 6, а ліва Bildu (на чолі з відсидівшим колишнім членом терористичної ЕТА) – з 2 до 4.

Показовий момент: серед обраних каталонських депутатів та сенаторів п’ятеро перебувають під вартою, проходячи у справі про організацію псевдореферендуму 2017 року. Очікується, що вирок Верховного суду в цій справі буде оголошено восени – і цей вирок буде обвинувальним.

Однак ці вибори дають надію підсудним уникнути покарання.

У ситуації, коли формування коаліції залежатиме від голосів регіональних націоналізмів, зростає вірогідність нової політичної вимоги – майбутнього помилування організаторів псевдореферендуму.

Чи не буде занадто великим перелік поступок, які інші партії (в тому числі Podemos) виставлять прем’єру Санчесу?

Якщо ціна формування ситуативної коаліції виявиться неприйнятною навіть для соціалістiв, на Іспанію чекатимуть ще одні позачергові парламентські вибори.

Втім, політичні домовленості з цього питання з’ясуються не раніше проведення в Іспанії виборів до більшості місцевих рад та регіональних зібрань, а також до Європейського парламенту. Вони призначені на 26 травня.

Автор: Андрій Якубув,

журналіст