Візит Володимира Зеленського до Франції довів, що його щире захоплення французьким колегою ще не гарантує нічого у двосторонніх відносинах: Франція готова до контактів, але не поступатиметься власними інтересами. Макрон категорично відповів "ні" на прохання підтримати Україну в Раді Європи і чи не вперше чітко заявив: Франція робитиме все для зняття санкційного тиску з Росії у ПАРЄ.

І Франція – не єдина, хто прагне цього. Чимало західних держав не приховують точно таку позицію і працюватимуть на повернення росіян до Асамблеї вже на критично важливій червневій сесії, що стартує 24 червня. Ядро цієї політики складають Німеччина та Франція. Навіть прихильні до України дипломати з цих країн у розмовах з експертами визнають, що це є частиною їхньої державної політики.

Але це – не привід змиритися і "чекати на поразку".

По-перше, у Німеччині та Франції, у Бельгії та Нідерландах тощо є депутати, які коливаються. А отже, є шанс переконати їх якщо не підтримати нас, то принаймні не голосувати за "прощення" росіян.

По-друге, "залишки" санкційного механізму все одно мають зберегтися, але їхній обсяг досі залишається невизначеним. Якщо не буде публічних заперечень та протестів з боку України, то "глибина прощення" Росії цілком може зрости.

По-третє, ставки занадто високі. Йдеться про саме існування Ради Європи - чи про її руйнацію, до якої можуть призвести дії Заходу. Про все це - у нашій статті.

Аргументи Заходу

Щоби говорити із Заходом, щоби переконувати його – треба розуміти, що ж визначає їхні дії. Буде великою помилкою зводити все до "боротьби за російські гроші в бюджеті Ради Європи". Звісно ж ні! Кілька десятків мільйонів євро російського внеску – це крапля, яка не здатна сформувати європейську політику. Порівняймо, скажімо, з обсягом товарообігу між РФ та ЄС: це близько 250 млрд євро на рік, у 10 тисяч разів більше!

Позиція Заходу є комплексною. Там грають ролі і лобісти РФ, і ті, кому набридла війна, але провідну роль грає те, що західні політики, особливо німці, часом щиро сповідують "прагнення до діалогу" і вірять, що це здатне заспокоїти агресора (адже цей агресор напав не на них).

Аргументи тих, хто виступає за "прощення" російських депутатів, ґрунтуються на трьох головних тезах.

1) Якщо не знімемо санкційний тиск – Росія вийде з Ради Європи і 140 млн російських громадян втратять доступ до Європейського суду з прав людини, який компенсує брак правосуддя в РФ.

2) Все громадянське суспільство, всі правозахисники Росії – проти виходу та просять його зупинити за будь-яку ціну.

3) Рада Європи не є майданчиком для вирішення територіальних конфліктів. Навіть спеціалізовані ООН та ОБСЄ не можуть впоратися з ними, а отже, і Страсбургу варто відкласти їх вбік задля збереження діалогу з Росією.

Спершу варто зупинитися на останній тезі про нібито непридатність майданчика Ради Європи для вирішення конфліктів.

Вона рідко звучить на міжнародних переговорах, але є дуже вагомою у внутрішніх дискусіях у тій же Німеччині, Франції і так далі. А тому Україні треба уникати заяв, що підсилюють цей аргумент її противників. Приклад неефективної риторики – коментарі президента Зеленського у Парижі про те, що "ми не можемо й говорити" про зняття санкційного тиску в ПАРЄ, доки немає повної деокупації Криму та Донбасу. Цей підхід правильний, коли йдеться про економічні санкціє проти Росії – натомість у ПАРЄ навіть у чинних рішеннях йдеться про можливість пом’якшити тиск у разі відчутних кроків назустріч з боку РФ.

Що можуть зробити українці?

Останні дні перед голосуванням у ПАРЄ – критично важливі.

Громадські активісти, правозахисники, чинні депутати ВР, які мають європейських знайомих, а особливо – представники української діаспори у європейських країнах ще мають шанс звернутися до тих депутатів асамблеї, з якими вони знайомі особисто, мають робочі контакти чи до тих, які обрані від їхньої держави (перелік членів ПАРЄ з розбивкою по країнах можна продивитися на сайті асамблеї).

До слова, кампанія Save Oleg Sentsov координує тих, хто хоче долучитися до спільної роботи.

Та щоби таке громадське лобіювання було ефективним, треба знати аргументи, які здатні працювати.

Всі вони - у цьому тексті.

Один із цих аргументів ми вже згадали: ПАРЄ готується до "прощення" російських депутатів попри те, що самі вони прямо кажуть: жодних кроків назустріч РЄ з їхнього боку не буде. То ви кажете, що діалог з РФ важливий? Ми згодні.

Але капітуляція перед шантажем Росії – це не діалог.

Замість взаємних кроків Росії та Ради Європи йдеться про односторонні поступки як наслідок шантажу. Тим самим ми легітимізуємо шантаж як дієвий інструмент політики РФ.

Яким може бути перший крок РФ, який показав би їхнє бажання співпраці? Як мінімум, це безумовне звільнення усіх незаконно утримуваних громадян України в Росії та на окупованих українських територіях Криму і Донбасу та відмова під паспортизації на Донбасі, що означає повзуче визнання Росією цих підконтрольних та підзвітних їй самій територій.

Йдемо далі. Що робити з аргументом про вихід Росії з РЄ та, як наслідок, втрату доступу росіян до ЄСПЛ?

По-перше, сама можливість цього виходу направду – під великим питанням. Україна точно його не ініціюватиме. Нам самим треба зберегти тиск ЄСПЛ на Росію, адже попереду – розгляд міждержавних та індивідуальних скарг на Росію через її дії в Криму та на Донбасі. 

Також не існує чітких підтверджень, що Москва планує сама вийти з Ради Європи, адже ізоляція невигідна самій Росії. А сама Рада Європи не має зобов’язань виключати РФ і може нескінченно довго зберігати її членом організації навіть без сплати внесків. Ми же сподіваємося, що Європу непокоїть не 30 мільйонів євро російського внеску, чи не так? Цей аргумент цілком може спрацювати.

І, насамкінець, важливо знову і знову нагадати, що з ключових питань рішення ЄСПЛ у Росії просто ігнорують.

Тепер – щодо прохань російських правозахисників.

Справді, існує публічне звернення російських правозахисників із проханням простити російську парламентську делегацію заради вигод, які має суспільство. Але є і протилежна думка.

Одна з найавторитетніших правозахисних організацій РФ, "Меморіал", навіть випустила заяву з поясненням, чому вона проти підписання такого листа. На думку організації, безумовне повернення РФ до Ради Європи буде "ірраціональним та недалекоглядним кроком", який підриває авторитет та сенс роботи Ради Європи. "Меморіал" підтримала низка інших громадських активістів. Отже, одностайного прохання росіян просто не існує.

Не менш важливою є позиція українських правозахисників, які на початку червня підписали звернення про неприпустимість безумовного повернення Росії.

"...Безумовне повернення російської делегації до ПАРЄ виглядає моральною капітуляцією Ради Європи... Це є не підтримкою російського громадянського суспільства, а ударом по його цінностях і моральних засадах, фактично поширенням і множенням непокараного зла", – йдеться у цьому документі.

То які підстави є у Заходу "чути" прохання частини правозахисників з РФ і одночасно ігнорувати думку їхніх українських колег? Невже російське громадянське суспільство для Берліна та Парижа важить більше, ніж українське?!

Зупинитися перед прірвою

Це були контраргументи на доводи "друзів Росії", які дедалі голосніше лунають у європейських столицях. Але є ще декілька важливих аргументів, що можуть вплинути на європейських політиків. Ось вони:

– Зняття санкційного тиску призведе до легітимізації "депутатів РФ", обраних в Криму

Це вкрай важливий аргумент. Скасувавши санкційну процедуру за тією схемою, що розглядається зараз, ПАРЄ позбавить себе єдиної можливості обмежити у правах делегацію РФ, якщо з Москви надішлють до Страсбурга кількох кримських "депутатів". ПАРЄ буде змушена визнати їхню "законність" - або ж увійде у наступний виток конфлікту з РФ, із повним позбавленням повноважень делегації. І це може статися вже наступного року! 

Тож Німеччина, Франція та їхні партнери мають відповісти самі собі: чи потрібен їм такий розвиток подій?

ОНОВЛЕНО: у початковій версії статті йшлося про те, що ПАРЄ прибирає можливість відмовитися визнавати повноваження делегації взагалі, зокрема, на підставі нерівного представництва. Ця оцінка була помилковою - дана можливість лишилася, зміни пропонуються до процедури накладання санкцій, тобто обмеження прав національної делегації.

– Зняття обмежень з інших держав

Серед членів Ради Європи  є держави, де з правами людини не все добре – і це не лише Туреччина чи Азербайджан. Небезпека публічного тиску з боку ПАРЄ є для них одним зі стримуючих елементів.  

Вбивши санкційний механізм, Захід дасть чіткий сигнал цим державам: заборон немає.

А який сенс дотримуватися правил, боротися за верховенство права тощо, якщо покарання скасоване?

Є свіжий приклад, який ілюструє, що втратить світ, якщо Берлін та Париж доведуть задумане до завершення.

Це – приклад мирного, безкровного розв’язання кризи у Молдові, про яку "Європейська правда" так багато писала останніми днями.

Вирішальним аргументом, який дозволив змінити владу у цій державі, стала впевненість усіх гравців у тому, що Венеціанська комісія 100% визнає неправовим розпуск тамтешнього парламенту. Саме через це США стали на сторону нового уряду і переконали олігарха Плахотнюка поступитися владою.

Ця історія не завершилася би так швидко, якби не авторитет Ради Європи. Поки що – незаперечний. Але щойно РЄ поступиться цінностями на користь прагматизму – вона втратить статус незаангажованого арбітра для тих держав Східної Європи, які ще зберігають віру в РЄ (на Росію, до речі, це ніяк не вплине. Там позиція "Венеціанки" та інших структур Ради Європи вже давно нікого не цікавить).

Підсумовуючи, можна, на жаль, сказати таке: у разі безумовного повернення РФ буде знищений не лише нинішній імідж авторитетної організації. За ним може піти у небуття і Рада Європи як така.

І дуже хочеться вірити, що більшість депутатів ПАРЄ в останній момент це зрозуміють – та зупиняться перед прірвою.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"