Цього тижня спливає термін, коли Італійська Республіка має доповісти Єврокомісії про те, як вона має діяти, аби уникнути санкційного режиму ЄС.

Заради цього Риму доведеться або піти на скорочення бюджетних витрат, або довести, що він здатний збільшити бюджетні доходи. Причому – не на папері.

Лист на 2 мільярди

Високий державний борг (133% ВВП), тривала слабка динаміка продуктивності Італії, а також високий рівень видатків на пенсійну реформу та мінімальний дохід для громадян стали ключовими для фінансових проблем цієї країни з Єврокомісією.

Аналіз результатів за 2018 рік та прогноз на 2019 та 2020 роки і є причиною потенційного накладення санкцій на Італію. Як аналізують євробюрократи, "заборгованість Італії коштує 38 400 євро для одного італійця, і це при тому, що рефінансування можливе для погашення лише 1000 євро".

Наразі Брюссель отримав лист від прем'єр-міністра Джузеппе Конте, адресований Жану-Клоду Юнкеру та державам-членам ЄС, про плани Італії щодо виходу з "фінансової кризи". У ньому йдеться про бажання Італії реформувати податок на доходи фізичних осіб і уникнути збільшення ПДВ. Але при цьому Італія обіцяє поліпшення структурного балансу бюджету лише на 0,2% та зменшення держвидатків лише на 2 млрд євро (приблизно на 0,25%).

Крім того, економія стосується тих грошей, яких, по суті, Італія все одно не має – ці 2 мільярди вже були "заморожені" Єврокомісією раніше.

Чи буде цього достатньо для уникнення подальших санкцій? Саміт ЄС сьогодні-завтра та двосторонні зустрічі Конте на ньому дадуть відповідь. Але попередні сигнали невтішні, адже міністра економіки та фінансів Італії Джованні Тріа зобов’язали представити план "фінансового оздоровлення" Італії одразу після саміту ЄС.

Щоб уникнути конфлікту з Єврокомісією, прем’єр-міністр Італії Джузеппе Конте наперед почав шукати союзників – звернувся до президента Франції Макрона та представників країн Середземномор’я (Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр і Мальта).

Досить несподівано Італію підтримав німецький міністр фінансів Олаф Шольц. Окрім формальних закликів до "узгодженого рішення" щодо Італії, він повідомив про намір офіційного Берліна більше інвестувати заради позитивного економічного зростання єврозони.

Лобіювання Конте намагався здійснити і через португальського главу Єврогрупи Маріо Чентено, який у 2018 році уже брав на себе посередницьку роль під час дискусій із Єврокомісією щодо бюджету Італії на 2019 рік.

Цікаво, що найпотужніший опонент плану з порятунку Італії перебуває за межами ЄС.

Це – президент США Дональд Трамп. Він звинуватив ЄЦБ в маніпулюванні курсом євро на користь експорту ЄС. Курс євро до долара справді впав з 1,2 на початку 2018 року до 1,12-1,13 останнім часом. І це – критично важливо для пожвавлення італійської економіки.

Чи зможе Трамп змінити розклад сил?

Формально Вашингтон не має впливу на європейську бюджетну та монетарну політику, але у Трампа є козирі. ЄС ніяк не може домовитися зі США про зменшення тарифів на товари, тож питання формування курсу євро можуть стати частиною великого пакету. А від цього залежить і бюджетна ситуація в Італії.

А президент Європейського центробанку, один із найвпливовіших італійців в ЄС, Маріо Драгі, справді простягнув руку допомоги Риму: 18 червня Драгі заявив, що ЄЦБ готовий підтримати Італію через систему нових фінансових стимулів і зниження відсоткових ставок. А найголовніше – те, що Драгі відкриває план придбання державних цінних паперів для Італії. На такий крок позитивно відреагували фондові ринки Мілана, Франкфурта, Лондона та Парижа.

Санкції як примус до економії

Що може чекати Італію в разі, якщо ЄС вирішить, що попереджень було достатньо, і розпочне санкційну процедуру?

ЄС налаштований рішуче.

На порядку денному – так зване "замороження" рахунків, призначених для покриття держвидатків. Цього року Брюссель хоче знову задіяти такий фінансовий інструмент, який вперше застосував проти Італії у грудні 2018 року – тоді було заблоковано 2 мільярди євро.

ЄС ставив доволі "м’які умови": якщо Італія матиме прогрес в економічному розвитку, то суми на рахунках можна буде використовувати з 1 липня 2019 року.

Та наразі Брюссель зовсім не довіряє італійцям. Змінилися і висунуті умови.

Єврокомісія планує призупинити рахунки на суму 4 млрд євро. Крім того, щоб уникнути санкцій, Італія має зарезервувати від 3 до 10 мільярдів євро для здійснення фінансового маневру. А вже наступного року це коштуватиме Риму ще від 23 до 30 мільярдів євро.

Фактично це означає, що Італія має "заморозити" також і ці кошти для виняткового використання на "фінансове оздоровлення".

Формально вимоги ЄС до Італії виглядають виваженими і зрозумілими: Рим має посилити боротьбу проти ухилення від сплати податків простих італійців. Особливо це стосується податків на зарплатню – в Італії, як і в Україні, люблять їх мінімізувати і практикують виплати "в конвертах". Також уряд має спрямувати більше інвестицій в інновації та дослідження, реструктурувати малі та середні італійські банки.

Проте потрібно зважати на те, що будь-який італійський політик, що зважується стати рушієм зменшення бюджетних видатків, тим самим дає згоду на власну "політичну смерть" для італійських виборців.

Так сталося з Маріо Монті, який сприяв економічному зростанню з 0,6% до 4,1% ВВП після відставки Сільвіо Берлусконі у 2009 році – але через це втратив популярність. Тоді італійці скаржилися на режим "затягнутого паска", що приніс макроекономічні вигоди та уникнення дефолту країни.

І хоча завдяки Монті держава уникла справді важких наслідків, його дії залишається болючим спогадом простих італійців.

До слова, після його відставки Італія жодного разу не отримувала економічного приросту в розмірі більше ніж 1,2% ВВП.

А що ж Сальвіні?

Найвпливовіший та найпопулярніший політик Італії, керівник "Ліги" Маттео Сальвіні, не залишається осторонь процесу.

Він навіть перервав формування коаліції в Європарламенті і полетів до Сполучених Штатів.

Італійські ЗМІ зазначають, що прийом, влаштований американською стороною, виглядав не як для міністра внутрішніх справ, а як для справжнього прем‘єр-міністра. Він зустрівся з держсекретарем Майком Помпео і віцепрезидентом Майком Пенсом 17 червня 2019 року, щоб запевнити у максимальній атлантичній лояльності італійців і виторгувати для італійських компаній "режим безподаткового навантаження". Як відомо, американці хочуть запровадити додаткові податки на європейські товари.

"Якщо іншим компаніям європейських країн не вистачає такого хисту, це не моя проблема", – пояснив Сальвіні.

Він вже дає зрозуміти, що завдяки особливим відносинам, що склалися у цьому короткому візиті, Італія знову опинилася під "американським сонцем". "Італія хоче повернути собі титул першого партнера США на європейському континенті", – наголосив міністр внутрішніх справ Італії.

І це може стати реальністю, адже риторика Сальвіні точно подобається Трампу, зокрема, лінія італійця на те, щоби "бути важковаговиком" у справах, що стосуються власних амбіцій.

Не дарма ж його прозвали "європейським Трампом"!

Американці натомість отримують підтримку Італії в актуальному для них "іранському питанні".

Крім того, США хотіли би вплинути на зміну представників інституцій ЄС, щоб вони були лояльнішими до співпраці з Вашингтоном.

З іншого боку, офіційний Рим з кожним роком знижує свій вплив у системі прийняття рішень ЄС. І гострий конфлікт з Єврокомісією може суттєво прискорити цю динаміку.

Чужа Єврокомісія

"Бути італійцем вже не так і добре в Брюсселі", – жартують чиновники та дипломати про те, як Італія стала "невидимою" у прийнятті рішень щодо наступних призначень для інституцій ЄС.

У минулому ситуація не була такою критичною: позиції Маріо Драгі, Федеріки Могеріні та Антоніо Таяні до цього часу доводили, що "італійці" важливі і з ними потрібно рахуватися.

Проте нинішня криза може позбавити уряд Джузеппе Конте звичних важелів впливу.

Минулого місяця, одразу після виборів до Європарламенту, відбулися зустрічі усіх очільників держав ЄС. Конте, на відміну від Марка Рютте, Ангели Меркель, Еммануеля Макрона та багатьох інших, не мав на них жодних двосторонніх зустрічей. Тобто домовлятися з італійським урядом колеги-європейці не вважали за необхідне.

В Італії так не вважають.

В Римі обговорюють, чи зможе все ж таки Італія пролобіювати "своїх" кандидатів на керівні або впливові посади у Єврокомісії. Дипломати прогнозують, що, швидше за все, Риму складно буде "отримати" впливові органи на кшталт посади комісара з торгівлі (один із варіантів, запропонованих Маттео Сальвіні) або будь-якої іншої топової позиції.

Але світ став непередбачуваним. Тож побачимо, чи зможе сучасна італійська дипломатія, цитуючи великого Данте, "йти своєю дорогою, і нехай говорять що завгодно".

Автор: Вікторія Вдовиченко,

кандидат історичних наук,
асоційований експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

для "Європейської правди"