Найбільші в Грузії масові протести від моменту втрати влади Міхеілом Саакашвілі. Сотні поранених і затриманих. Відставка спікера парламенту, якої виявилося недостатньо, щоби заспокоїти вулицю.

І в той самий час - погрози Росії та розрив авіасполучення з нею.

Це все - сьогоднішня Грузія, столицю якої п’ятий день лихоманить від багатотисячних протестів. І хоча влада правлячої партії "Грузинська мрія" попри це видається непорушною, нинішні події, як мінімум, позбавили її ключових тез, з якими партія традиційно йшла на вибори.

Спробуємо розібратися, що відбувається у Тбілісі, чи є у мітингарів шанс на перемогу, а також якою є роль Росії у нинішній політичній кризі.

Хвороба абсолютної влади

За останні роки масові протести у Тбілісі спалахували не раз, і кожного разу - з цілком не політичних причин. Це могла бути реакція молоді на жорсткі обшуки поліцією нічних клубів чи відповідь містян на звіряче вбивство підлітка та брак його повноцінного розслідування.

На перший погляд, початок нинішньої кризи був дуже подібним.

Обурення громадськості спричинило проведення у будинку грузинського парламенту засідання маловідомої організації – Міжпарламентської асамблеї православ’я.

На цей факт мало би хто звернув увагу, якби головою асамблеї не був російський депутат-комуніст Сергєй Гаврилов, серед іншого відомий підтримкою де-факто анексованих РФ Абхазії та Південної Осетії. Більше того, за правилам цієї асамблеї, її голова мав вести засідання з місця спікера парламенту приймаючої країни.

Саме по собі те, що у кріслі спікера опинився одіозний росіянин, обурило грузинську опозицію. Вони заблокували президію, і засідання асамблеї довелося проводити у готелі, який швидко оточив збурений натовп – відео, на якому Гаврилов сидить на чільному місці в залі грузинського парламенту та звертається до присутніх російською, викликало спротив не лише у опозиції.

Варто зазначити, що такий конфуз засудили і Грузинська православна церква, і навіть офіційний представник грузинського МЗС.

Одразу з’явилися політичні вимоги. Опозиція вимагала в першу чергу покарання для голови парламенту Іраклія Кобахідзе, дозвіл якого був необхідний, щоби провести засідання цієї асамблеї у парламенті. Причому самого Кобахідзе на скандальному засіданні не було - за іронією долі в цей день він перебував у Баку.

Чому ж грузинська влада взагалі допустила такий захід у парламенті? Поширена версія – це стало можливим через підкилимну боротьбу всередині "Грузинської мрії".

Однак показовим стало інше – партія, яка протягом останніх років має абсолютну владу у Грузії, в тому числі – маючи конституційну більшість у парламенті, втратила навики комунікації з опозицією та суспільством, а тому довго не могла відреагувати на цей випадок.

Зрештою, за два дні спікер парламенту пішов у відставку - як переконують у "Грузинській мрії", не через вимоги опозиції, а лише після аналізу партією ситуації, що сталася, та визнання провини Кобахідзе у її створенні.

Однак ситуацію це вже не могло врятувати. Адже одразу після казусу з російським депутатом під будинком парламенту відбулися сутички протестувальників із поліцією, наслідки яких вивели протистояння на новий рівень.

Точка неповернення

240 постраждалих, використання поліцією сльозогінного газу та гумових куль. Спроба протестувальників силою потрапити до будинку парламенту викликала жорстку реакцію правоохоронців, апофеозом якої став розгін мітингу із зачисткою центральних кварталів.

Брутальні дії поліції відтіснили причину скандалу на другий план. І це не випадково:

такої жорсткої роботи правоохоронних органів у Грузії не пам'ятали з часів пізнього Саакашвілі.

Варто пояснити: саме жорсткі дії поліції досі є ключовою претензію значної більшості грузинів до експрезидента. А відповідно, ключовою тезою "Грузинської мрії", з якими вона йшла на вибори, була така: "Ми ніколи не воюватимемо з народом, як це робили наші опоненти".

У ситуації, коли за сім років правління "мрійників" не вдалося добитися значного зростання економіки (а за останній час економічна ситуація суттєво погіршилася), апелювання до "жорстокостей режиму Саакашвілі" залишилося ледь не єдиним діючим передвиборчим інструментом "Мрії".

Як мінімум, тепер партія влади позбулася цього аргументу.

А опозиція відразу збільшила свої вимоги, додавши до відставки голови МВС зміну виборчої системи та дострокові вибори.

Планові парламентські вибори мають відбутися восени наступного року. Втім, як показали вибори 2016 року, нинішня виборча система, за якої половина депутатів обирається за мажоритаркою, гарантує перемогу партії влади. Зокрема, на минулих виборах "Мрія" програла лише один мажоритарний мандат, отримавши таким чином не просту, а конституційну більшість.

Саме тому ця вимога є ключовою як для опозиції, так і для влади. Остання відмовляється навіть обговорювати зміну виборчої системи, а опозиція погрожує у відповідь щоденними протестами. Символом цих протестів стало перев'язане око в учасників - згадка про вибиті гумовими кулями очі протестувальників під час зачистки першого мітингу поліцією. 

Рука Москви

Чи були у Кремля плани створювати політичну кризу у Грузії через "казус Гаврилова"? Далеко не факт, проте своєю нетактовністю російський депутат натиснув на відкриту рану у грузинському суспільстві.

Разом із тим, додатково загострило ситуацію те, що чинна влада завжди декларувала "прагматичні відносини із РФ". Що завжди давало опозиції підстави підозрювати їх у готовності здати національні інтереси.

Варто визнати: якщо дивитися на ситуації у Грузії з боку, то жодних підстав для "зради" не видно. За ці роки країна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, отримала безвіз (раніше за Україну), суттєво посунулася у співпраці із НАТО, також випереджаючи Київ.

Втім, навіть за такого зовнішнього курсу багато громадян Грузії вбачають у "прагматичних стосунках" з країною-окупантом поступову здачу країни. Наслідком цього стало поєднання на мітингах антиурядових та антиросійських гасел та виконання знаменитої пісні харківських фанів.

На цьому тлі РФ вирішила втрутитися у конфлікт, плеснувши бензину у вогнище. Рішення президента РФ заборонити пасажирські авіаперевезення до Грузії мало на меті вдарити по туризму - ледь не єдиній галузі грузинської економіки, як демонструє позитивну тенденцію

Але водночас російська заборона вдарила й по уряду, показавши, що стратегія будівництва "прагматичних відносин із РФ" не має перспектив.

Що далі?

Багатотисячні протести тривають у Грузії вже п’ятий день. Однак поки влада країни не дає підстав сподіватися на поступки з принципових позицій.

Конституційна більшість у парламенті та півтора року до чергових виборів створюють суттєвий запас міцності для партії влади.

До того ж наразі Захід утримується від критики дій грузинських силовиків. Із подібними заявами виступили лише окремі країни, зокрема Польща, та міжнародні правозахисні організації.

Не на користь опозиції грає й слабка координація між партіями, а головне – відсутність яскравих лідерів.

Разом із тим на президентських виборах минулого року грузинська опозиція довела, що здатна об’єднуватися і діяти спільно. Завдяки цьому опозиційний кандидат вийшов у другий тур і мав реальні шанси на перемогу.

Більше того, після цих виборів влада почала демонструвати невпевненість. Зокрема, вже цього року місцеві вибори, проведені у ряді муніципалітетів, запам'яталися насамперед активним використанням "тітушок" проти опозиційних кандидатів.

Зрештою, цього разу опозиція отримала й суттєву моральну перевагу. Співпраця з РФ знову стала у грузинському суспільстві абсолютно токсичною. А влада позбавилася ключових аргументів, якими пояснювала, чим вона краще за попередників.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"