Кінець Ради Європи: що має робити Україна у відповідь на скандальне рішення ПАРЄ
У вівторок, майже о другій ночі за київським часом та о першій – за Страсбургом, у Палаці Європи все ще тривала активна робота.
190 депутатів – значно більше, ніж приходить до ПАРЄ на звичайні денні сесії – не пошкодували сну, щоби взяти участь у історичному голосуванні, здатному визначити майбутнє Ради Європи. Переконлива більшість, 118 із них, проголосували так, як вимагала від асамблеї Москва.
Перемога росіян була цілком прогнозованою, попри всі зусилля української делегації. Тому ще у понеділок, розповідаючи про "креатив" Києва у протидії РФ, "Європейська правда" зазначала: нинішні дії були радше "фолом останньої надії".
Якщо й була можливість розвернути події, то вона лишилася далеко у минулому. А нині плану, здатного зупинити перемогу Кремля, просто не існувало в природі.
Наше видання слідкувало за "антисанкційною" сагою від її початку і вже пояснювало мотиви тих, хто віддав голос на користь РФ (багато з них справді живе в ілюзіях).
Та найголовніше зараз – якнайшвидше відповісти на запитання, що тепер робити Україні в Раді Європи.
Стисло про українські дії
"Проковтнути" поразку у Страсбурзі неприпустимо, і не лише через питання гідності.
Нічне рішення ПАРЄ стало першим прецедентом, коли з Росії знімають санкції, запроваджені через її агресію. Млява реакція України стане сигналом для наших противників, і наступних послаблень санкцій не доведеться довго чекати.
Поки що – на словах – реакція Києва є жорсткою та гідною. Але знадобляться дії.
Та "жорстко" не означає "бездумно". Діяти доведеться так, щоби протест не вдарив по нашій державі і не лишив нас без важелю впливу на процес.
По-перше, про вихід України з Ради Європи не йдеться, як би не хотілося на емоціях гримнути дверима. Це навіть не дискутується. Наслідки такого кроку у відносинах із Заходом були би дуже болючими для України. Нагадаймо, до речі, що єдина держава європейського континенту, яка перебуває за межами РЄ – це Білорусь.
По-друге, зупинити сплату внесків – також не варіант. Мавпування російських дій рідко коли допомагає, а зараз – і поготів. Цей шлях веде до гарантованої поразки, просто не зараз, а за два роки.
Однак є й інші, безпечні варіанти дій.
Жодних спостерігачів від ПАРЄ на виборах в Україні – ані зараз, ані згодом. Мінімум співпраці з іншими місіями дискредитованої організації. Майбутні рекомендації органів РЄ відтепер не стають для нас обов’язковими (хто знає, чи не були вони ухвалені під схожим тиском). Можливе також закриття Офісу Ради Європи в Києві.
Послу України варто припинити ходити на засідання Комітету міністрів РЄ. Участь нашого міністра у щорічних засіданнях і поготів позбавлена сенсу – там вистачить посла. Але (і це важливо!) ми не відмовляємося від важелів впливу на рішення КМРЄ, які формуються на робочому рівні.
Причому Україна повинна поставити чітку умову, за виконання якої може відновити свою роботу в урядовій складовій Ради Європи.
Також криза, яка досягла кульмінації у ПАРЄ, не може обійтися без реакції членів асамблеї.
Один з головних кроків – Україна не повинна голосувати за нового генсека Ради Європи.
Взагалі не брати бюлетені і офіційно про це оголосити. В ідеалі – сформувавши групу депутатів від інших держав, хто вчинить так само.
Організація дискредитована, і не наше завдання – додавати їй легітимності на цих виборах.
Крім того, вже відомо, що в середу українські депутати залишать асамблею на знак протесту проти здачі нею цінностей заради дружби з РФ.
Але це не має бути "вихід назавжди". Можливо – до кінця року. Бо залишити асамблею в руках росіян та їхніх друзів – не найкращий вихід; якщо так вчинити, то дуже скоро у асамблеї з’являться депутати з Криму, і нам лишатиметься констатувати чергову поразку, яка сталася вже без нашої участі.
Значно логічніше буде використовувати всі механізми тиску на росіян. Страсбург має перетворитися для них на гарячу пательню. Але не зараз. Спершу – демарш. А перед ним ми повинні використати всі можливості поновити санкції проти Росії.
Чи є поразка остаточною?
Отже, тепер це офіційно: механізм санкцій скасований, Росія може повертатися до ПАРЄ. Таке рішення ухвалила асамблея в ніч на вівторок переважною більшістю голосів.
Російська делегація, до речі, була настільки впевнена у перемозі, що у понеділок ввечері вже прибула до Страсбурга урядовим бортом. Прилетіли навіть депутати, що перебувають під санкціями ЄС – всім їм Франція "як виняток" видала візи. Вранці раненько до ПАРЄ надійшов офіційний лист парламенту РФ про відновлення роботи росіян у асамблеї, і вже на ранковому засіданні вони фізично будуть присутні у Палаці Європи.
Та це не означає, що Україні лишається бідкатися/розводити руками.
Намагання зупинити росіян продовжаться, доки для цього є інструменти. У вівторок у ПАРЄ матимуть місце одразу дві спроби оскаржити повноваження РФ. І формально асамблея збереже можливість відновити санкції в середу – хоча ці обмеження й не будуть такими, як раніше.
Будьмо тверезі: шанси на успіх – мінімальні.
У ПАРЄ сформувалася широка коаліція тих, хто підтримує прощення агресора за будь-яких умов. Минула ніч показала, що рішення ними вже ухвалене і жодні аргументи тут не працюють.
Однак використати необхідно всі можливості.
Саме тому цього ранку, коли росіяни передали списки своїх учасників асамблеї, депутати від України та держав-партнерів двічі оскаржили появу представників РФ у залі ПАРЄ.
Перше оскарження – процедурне. Чи справді ті, хто видають себе за депутатів Держдуми, є законно обраними депутатами? Адже вибори за партійними списками відбувалися також на території Криму, анексію якого ПАРЄ не визнає – то чи можна визнавати повноваження цих депутатів?
Друге оскарження – змістовне. Асамблея справді вихолостила санкційний механізм, але частину обмежень все ж можливо запровадити. Приміром – заборонити росіянам брати участь у місіях зі спостереження за виборами. Уявіть, що депутати від РФ поїдуть до України. Наша держава їх прогнозовано не пустить. І тоді, за правилами асамблеї, санкції мають бути запроваджені вже проти України.
Ближча доба піде на підготовку рішення щодо цих оскаржень і голосування за нього.
А далі, до кінця цієї сесії українським депутатам у Страсбурзі робити немає чого.
Що має робити уряд
Ще під час дискусії у залі від низки депутатів (і не лише українських!) лунала думка про те, що з прощенням Росії Рада Європи перестане існувати у звичному вигляді.
І це не перебільшення.
Досі козирем Страсбурга був незаперечний авторитет організації. Її порадами Київ не завжди був задоволений – але ніколи не ставив під сумнів. Тепер це у минулому. "Ми є свідками смерті Ради Європи. Якщо рішення буде ухвалене, то від організації не залишиться нічого, крім вивіски, будівлі, ну і грошей", - заявив Леонід Ємець на дебатах у ПАРЄ минулої ночі.
Українське МЗС також відкинуло дипломатичність у оцінках та офіційно проголосило: старої Ради Європи вже немає.
Парламентська асамблея втратила свій авторитет, організація більше не може відігравати ролі, якою її наділили батьки-засновники.
Офіційна заява МЗС України, 25.06.2019
Неефективних, політично упереджених організацій у світі повно. Візьмемо ту ж ООН, до якої маса запитань – але це не привід виходити з неї. З Радою Європи – те саме.
Європейська держава, яка не є членом РЄ, не має перспектив у діалозі з Євросоюзом. Зрештою, ми – не Росія, а тому не можемо, не маємо і не хочемо відмовлятися від зобов’язань. Від дотримання базових прав людини, від заборони тортур чи позасудових покарань, від виконання рішень Європейського суду з прав людини тощо.
Тому Україна залишиться відданою цінностям Ради Європи (справжнім, тим, які існували досі). Але у той самий час ми не зобов’язані зберігати старий рівень своєї участі у роботі цієї організації.
Що нам потрібно зберегти – то це контроль за ухваленням рішень і вплив на них. Для цього українські дипломати, урядовці та експерти мають і надалі ходити на засідання робочих груп, на яких виникають українські теми. Однак політичне освячення роботи Ради Європи нам не допоможе, і його треба припинити.
МЗС має оголосити, що до завершення кризи у стосунках посол України припиняє участь у щотижневих засідання Комітету міністрів РЄ, а міністр – у щорічних міністерських зустрічах.
В дипломатичному світі такий демарш багато важить.
Ми згадали про "завершення кризи", і це вагомий елемент. Починаючи дипломатичне протистояння, варто замислитися над тим, як та за яких умов його можливо припинити.
Підставою для пом’якшення (але не припинення) кризи у стосунках з Радою Європи може бути, наприклад, звільнення росіянами українських полонених. Конкретні вимоги має визначити Київ, наперед їх оголосивши.
Окрема ідея – про закриття Офісу Ради Європи в Києві.
Вона лунає вже офіційно і, звісно, викличе питання в експертній спільноті – адже в офісі працюють чимало патріотів України, які точно не підтримують ту капітуляцію РЄ, що сталася минулої ночі. Але, як кажуть, "демарш – так демарш".
Парламентська асамблея російської Європи
Що потрібно робити по лінії парламенту?
Варто визнати, що наша делегація була на висоті – у той час, доки писалася ця стаття, депутати оголосили про рішення, що виконує більшість рекомендацій, які варто було би дати.
Україна вже оголосила, що призупиняє участь у роботі ПАРЄ, причому робить це тимчасово, залишаючи фінальне рішення за новообраним парламентом. І це – дуже важлива відмінність від Росії, яка у 2015 році пішла зі Страсбурга аж на три роки. Для України це категорично неприпустимо.
Ми маємо повернутися до ПАРЄ найпізніше у січні 2020 року, щоби взяти участь у розподілі місць у комітетах, отримати вплив на ухвалення рішень тощо.
Західні депутати обрали "діалог" з росіянами (що поробиш, саме так вони бачать це рішення) і повернули агресора до ПАРЄ. Так, це ганебне рішення, але не варто спрощувати його до "повної зради": наразі Європа не готова закривати очі на порушення та злочини Росії.
І навіть за участі російських депутатів вони будуть програвати нам битву за битвою у ПАРЄ... за однієї простої умови – якщо ми залишимося у асамблеї і працюватимемо там так активно, як робили це досі.
Лишається сподіватися, що принаймні частина із чинних членів ПАРЄ від України увійде до наступного парламенту та поділиться своїм навичками жорсткої протидії росіянам. Адже 5 років поспіль їм вдавалося втримувати оборону в Страсбурзі. І повірте, цей досвід – неоціненний.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди",
зі Страсбурга