Консервативна партія, найстаріша політична сила Великої Британії, нині переживає ледь не найглибшу кризу в своїй історії.

В першу чергу це пов’язано з процесом виходу країни з Євросоюзу, ініційованим колишнім лідером консерваторів Девідом Кемероном.

При цьому євроскептичні настрої підживлював інший політик, який на даний момент претендує стати новим главою уряду Її Величності  – Борис Джонсон.

На межі розколу

Ще з 1980-х років всередині Консервативної партії існувала певна демаркаційна лінія, розділюючи прихильників та противників євроінтеграції.

Втім саме зараз перспектива партійного розколу стала вкрай реалістичною. Виступаючи одночасно лобістами та опонентами Brexit, консерватори перестали існувати як єдина партія, поділившись на декілька фракційних груп.

Впродовж свого керівництва Кабінетом Тереза Мей намагалася знизити рівень напруженості всередині власної політичної сили, проте, як бачимо зараз, цього досягти їй не вдалося. Неможливість знаходження компромісу серед однопартійців у питанні проведення "жорсткого Brexit", пришвидшило вибір на користь Бориса Джонсона як перспективного політика, здатного на радикальні кроки.

Перебуваючи в ролі фаворита передвиборчої гонки, Джонсон, на відміну від свого ключового опонента Джеремі Ганта, апелює саме до британського традиціоналізму, ніж європейського консенсусу. Ні для кого не секрет, що класична політична модель Великої Британії стає потроху історією,  на зміну їй приходить політика європейського штибу з постійним створенням коаліцій та міжпартійними союзами.  

Окрім наявних внутрішніх викликів для консерваторів, достатньо помітними є зовнішні.

В першу чергу, таким викликом стала нова  партія Brexit на чолі з відвертим популістом Найджелом Фараджем.

Згідно даних соцопитувань YouGov від 2-3 липня, за консерваторів  проголосують 24 % виборців, партію Brexit – 23 %, ліберал-демократів – 20 %, лейбористів – 18 %, зелених – 9 %.

Наявна загроза як справа, так і зліва, для домінування Консервативної партії на британській політичній арені штовхає її керівництво до все більш радикальних кроків, в яких вже не залишається місця для внутрішньопартійної дискусії.

Запитати рядових партійців

Будь-які вибори всередині політичної сили зазвичай супроводжуються оновленням ідеологічних месиджів, з якими партія піде на наступні парламентські перегони.

Велика вірогідність того, що восени відбудуться позачергові вибори до британського парламенту, й через це більше уваги торі приділяють розбудові політичних комунікацій всередині своєї партії.

Той факт, що нині головного консерватора обирають не лише партійні депутати в парламенті, але й рядові члени партії, яких налічується 160 тис. осіб, може свідчити тільки про те, що  робиться ставка більше на персоналії, ніж власне на програму.

Борис Джонсон, будучи достатньо харизматичним політиком, вправно виграє у розсудливого, проте безособового Джеремі Ганта.

І хоча такий розвиток внутрішньопартійної демократії може призвести до зростання кількості членів партії, як показала практика проведення референдумів у Шотландії та Brexit, подібні речі скоріш схожі на маніпулятивну авантюру, ніж пошук нової політичної моделі.

Тим більше – можливостей для маневру у нового прем’єр-міністра вже не буде.

Новообраний керівник консерваторів просто не матиме такої опції, як "ми майже домовилися", а мусить чітко заявити про конкретні дії та строки виходу з ЄС.

В іншому випадку, Консервативна партія швидко перетвориться на електорального донора Фараджа.

Напередодні нової кризи

Втім, при виборі нового лідера консерваторів відношення до умов Brexit хоч і буде ключовими, проте не єдиним критерієм вибору.

В умовах кризового стану британської економіки (найглибшої кризи з 2008-2009 років) вагоме місце у дебатах мають зайняти економічні питання.

Особливо, зважаючи на те, що більшість супротивників консерваторів (лейбористи, зелені) виступають за ренаціоналізацію підприємств та залучення масових публічних інвестицій, а загалом - проти заходів жорсткої економії.

Консерваторам нічого не залишалося, як пропонувати збільшення впливу держави на економіку.

В цьому випадку важливо подивитися на відмінності підходів Ганта та Джонсона, адже перший виступає за зниження Корпоративного податку, збільшення вільних від податків річних інвестицій, більшу гнучкість в питаннях імміграції, коли висококваліфіковані робітники будуть залишатися в пріоритеті.

Позиція Джонсона полягає в підтримці сільської місцевості в питаннях цінової політики, більш жорсткій імміграційній політиці (включно із створенням Міграційного дорадчого комітету), збільшенні видатків на працівників публічного сектору.

Питання зміни економічного курсу набувають особливої ваги, зважаючи на те, що сценарій "жорсткого Brexit" суттєво збільшує фінансові ризики, відповідь на які правлячій партії потрібно знайти вже зараз.

В протилежному випадку на Лондон може чекати справжній фінансовий колапс, небачений у Королівстві щонайменше із часів закінчення Другої світової.

Автор: Єгор Брайлян,

історик, редактор Toynbee Prize Foundation