Чи зможе Франція зберегти контроль над своїм найбільшим заморським володінням?

Це питання стало актуальним минулого року, напередодні референдуму про незалежність Нової Каледонії. Хоча результат голосування у 2018 році виявився на користь Франції, перемогу Парижу святкувати ще зарано.

Влада Нової Каледонії має право провести ще два схожих референдуми, а головне – відсоток прихильників незалежності рік від року тільки зростає.

Є небезпека, що цей процес спричинить "ефект доміно". Одна з партій Французької Полінезії офіційно звернулася до Парижа з проханням про подібний референдум. Цікаво, що назву цієї партії українською можна перекласти як... "Слуга народу".

Угода на 20 років

Нова Каледонія — група островів у Меланезії, південно-західній частині Тихого океану. Невеликий архіпелаг, трохи менший за площею, ніж Львівська область, розташований на відстані понад 1200 кілометрів від Австралії.

На Нову Каледонію припадає чверть розвіданих світових запасів нікелю – металу, який використовується для виготовлення сталі, що не іржавіє. Територія входить до десятки лідерів за його виробництвом, змагаючись із такими гігантами, як Росія, Канада та Індонезія.

Окрім запасів нікелю та розташування близько 8000 французьких військ на острівних базах, виняткова економічна зона Нової Каледонії становить майже 1,5 млн км². Ніхто не знає, якою може бути потенційна вартість підводних ресурсів на морській території, що поки що належить Франції.

Корінні мешканці (канаки, які становлять 40% населення Нової Каледонії) відчувають, що не отримують справедливого доходу від власних ресурсів та праці. Це зумовлює активізацію руху за незалежність від Франції. Разом із тим близько 30% населення островів становлять нащадки франкомовних європейських переселенців (так звані кальдоші) – саме вони традиційно наполягають на збереженні території у складі Франції.

Нова Каледонія входить до списку заморських володінь Франції та має особливий статус.

Це дозволяє їй мати місцеві органи виконавчої влади й обирати по два представники до французьких Національних зборів та Сенату. Водночас офіційним очільником Нової Каледонії є президент Французької Республіки, що призначає для управління заморською територією верховного комісара. 

Такий статус було отримано 1998 року. Після чотирирічної громадянської війни між прихильниками та противниками незалежності сторони підписали угоду на 20 наступних років, яка зобов’язала французьку владу розширити автономію Нової Каледонії.

Ідея "розділеного суверенітету" містила в собі часткову передачу Францією права управління над сферами оподаткування, охорони здоров’я та зовнішньої торгівлі. Водночас Париж зберігав за собою контроль над зовнішніми зносинами, оборонною та безпековою сферою.

Задля забезпечення лояльності жителів тихоокеанського володіння, Франція щороку субсидує його економіку майже на 1,5 млрд євро, що складає 14% ВВП. Загалом Нова Каледонія є однією з найрозвиненіших економік Океанії, проте кальдоші та приїжджі з материкової Франції отримують від такого становища значно більшу вигоду, ніж корінні меланезійці.

Працівники державного сектора на островах отримують удвічі більшу зарплатню за ту, що пропонують у Парижі. Так, у місті Нумеа та околицях встановився високий рівень життя та відповідно високі ціни. Саме тому іммігранти європейського та азійського походження побоюються втратити чинний добробут, який напряму залежить від Франції.

ВВП Нової Каледонії вищий, ніж у всіх інших провінціях Франції, винятком є лише Париж. Проте пересічних французів не надто обурюють щорічні дотації для заморських територій. Гроші, витрачені на підтримку тихоокеанського володіння, повертаються для французької економіки завдяки нікелевій індустрії.

Втім, ситуація на півночі володіння, де мешкає корінне населення, що працює на нікелевих шахтах, сильно відрізняється в гірший бік. І хоча Париж робить кроки, щоб посилити підтримку Франції серед місцевого населення (зокрема, будує лікарні та школи у віддалених районах), розрив у рівні освіченості, професійної зайнятості та фінансового забезпечення залишається досить високим.

Саме тому каледонці місцевого походження часто вважають, що метрополія не тільки позбавляє їх прибутку від природних ресурсів, але й пригнічує їхні громадянські права.

Неоднозначна перемога Парижа

Дія угоди 1998 року завершилася рік тому – і референдум щодо незалежності Нової Каледоніїї, що відбувся 4 листопада 2018 року, став початком підбиття підсумків політики Парижа на островах.

При явці близько 80% варіант відповіді "так" на запитання "Чи хочете ви, щоб Нова Каледонія набула повного суверенітету і стала незалежною?" набрав 43,6% голосів, тоді як відповідь "ні" – 56,4%.

І хоча після оголошення результатів референдуму президент Франції Еммануель Макрон висловив радість у зв'язку з тим, що Нова Каледонія залишилася французькою, ця радість є трохи передчасною.

Адже за угодою 1998 року влада Нової Каледонії має право провести ще два додаткових референдуми – у 2020 та 2022 роках.

Волевиявлення населення Нової Каледонії наприкінці 2018 року показало явний розкол у думках суспільства. Фактично корінні канаки голосували за, а немісцеві каледонці європейського та азійського походження – проти незалежності.

Канакський визвольний рух активно набирає обертів, а позиції прихильників окремішності у 2019 році стали найсильнішими в історії. У травні цього року на виборах до місцевого Конгресу більшість виборола коаліція партій "За незалежність", включно з новоствореною Партією тихоокеанського відродження, членами якої є вихідці з французької заморської спільноти Волліс і Футуна.

Тепер із 54 місць у Конгресі 26 місць обіймає коаліція, а відповідно, 24 – партії, що підтримують Францію.

Отже, поки що завчасно стверджувати про остаточне закриття питання Нової Каледонії для Парижа: боротьба триває.

Період до 2022 року є ключовим для французької влади, якщо вона не готова втрачати заморську територію.

Це особливо важливо в контексті прагнень Франції залишатися вирішальним гравцем у Тихому океані, не допустивши посилення ролі Китаю. Зокрема, у травні 2018 року з ініціативи Еммануеля Макрона була створена "Індо-Тихоокеанська вісь" – новий стратегічний геополітичний союз між Францією, Індією та Австралією. Його метою є захист територій двох світових океанів від "китайської гегемонії".

Найімовірніше, Еммануель Макрон боротиметься за ці території шляхом втілення економічних, соціальних та екологічних проєктів, націлених передусім на місцеве населення.

Проте й канаки, відчувши близькість бажаної незалежності, не відступатимуть. Якщо їм вдасться залучити на свій бік представників океанічних та азійських меншин, що потерпають від нерівності у порівнянні з європейцями, зовсім скоро стрілка терезів може схилитися до варіанта незалежної Канакської Нової Каледонії.

Окремою загрозою для Франції є "ефект доміно" щодо інших її володінь у Тихому Океані – Французької Полінезії та Волліса і Футуни.

Несподіваний успіх позиції канаків у Новій Каледонії, якій пророкували максимум 30% голосів на референдумі за незалежність, може надихнути полінезійців на активізацію боротьби проти Франції. Одразу ж після референдуму в Новій Каледонії представники полінезійської партії Tāvini huira'atira (з таїтянської цю назву можна дослівно перекласти як "Слуга народу") звернулися до Еммануеля Макрона з проханням провести ідентичне голосування на території Французької Полінезії.

Наразі ця партія має лише 8 мандатів із 57 місць у Асамблеї Французької Полінезії, у той час як більшість у місцевому парламенті одноосібно тримає інша партія із назвою "Список народу"). Проте успіх новокаледонців може суттєво посилити настрої на відділення й у інших заморських володіннях Франції. 

Їх не лякає, що ризиком можливої свободи для нинішніх французьких володінь може стати різкий економічний спад та уподібнення океанічним "failed states", що посідають останні місця у списку світових держав за показником ВВП.

А для Парижа такий "парад суверенітетів" може стати болючим ударом по амбіціях глобального гравця, в тому числі – одного з ключових опонентів розширенню впливу Китаю в Океанії. 

Автор: Майя Скрипник,

експертка з питань Океанії аналітичного центру "Ad Astra"