У пошуках "анти-Трампа": чому президентська кампанія в США почалася раніше, ніж зазвичай

До президентських виборів у США ще понад рік, однак передвиборчі пристрасті вже вирують.

Навіть загальнонаціональне свято – День незалежності, 4 липня – цього разу політизоване.

Зазвичай американці відзначають його в родинному колі, але цього разу Дональд Трамп проводить у Вашингтоні, по суті, передвиборчий мітинг, доповнивши його військовим парадом, що не відповідає традиціям. Це і стало об'єктом суворої критики з боку опозиції.

Безальтернативний Трамп

Президент Трамп висувається в 2020 році на другий термін. Власне, найчастіше в американській історії президенти намагаються перетворити свій чотирирічний термін на восьмирічний.

Лише зрідка бували винятки, як, наприклад, рішення президента Ліндона Джонсона не висуватися на другий термін в 1968 році під впливом непопулярної війни у ​​В'єтнамі.

Істеблішмент Республіканської партії опирався висуненню Трампа в 2016-м, намагаючись не допустити його номінації. Однак цього разу такого не буде, ключові органи партії, по суті, злилися зі штабом переобрання чинного президента.

Формально Дональду Трампу, швидше за все, кинуть виклик інші республіканці, але не варто переоцінювати таку перспективу – він буде номінований на другий термін.

Республіканська партія пройшла певну трансформацію.

Низка республіканців, під впливом поглядів і політики чинного президента, відійшли від партії. Але на їхнє місце прийшли "нові" республіканці, затяті прихильники Трампа.

У нього досить високі рейтинги серед членів партії. Про це знають інші видатні республіканці і тому вважають за краще не переходити дорогу президенту.

Загальнонаціональні рейтинги президента невисокі, але це зовсім не означає, що у нього немає шансів виграти в 2020 році.

Дональд Трамп зберігає підтримку своєї найвідданішої бази, економіка США зараз у позитивному циклі. Вал критики Трампа лише підсилює лояльність до нього найвідданіших прихильників.

Зрештою, багато чого залежатиме від того, хто виявиться в 2020 році опонентом чинного президента.

Складний вибір демократів

Демократична партія лише ненабагато відстала від України за кількістю бажаючих зайняти пост президента.

Основних претендентів, які заслуговують на увагу, трохи більше двадцяти.

Зрозуміло, багато хто з них – це типові "also-ran", кандидати, які не мають жодного шансу отримати номінацію, але бажають використовувати цей момент для своєї майбутньої кар'єри, для зміцнення свого політичного резюме.

Вибір в рядах демократів робиться багато в чому крізь призму дихотомії декількох ключових індикаторів: досвідчений ветеран партії чи "нове обличчя", представник поміркованого крила чи людина лівіших, радикальніших поглядів, чоловік чи жінка, білий американець чи кандидат з іншим кольором шкіри.

Треба сказати, очікувалося, що Демократична партія зробить крок вліво, вибере представника так званого "прогресистського" крила, прихильника рішучих змін в країні, молодшу людину.

Також очікували кандидата, що відображає демографічні зрушення в Америці, а отже, можливо, представника однієї з расових меншин, тим більше що Барак Обама вже переконливо показав, що це можливо.

Гілларі Клінтон своєю чергою продемонструвала, що поява на посаді президента жінки також є цілком реальною, відкривши для представниць своєї статі двері в Білий дім.

Однак ці очікування поки що не виправдовуються.

"Всеамериканський дядечко" Джо

Лідером гонки, з помітним поки що відривом, є колишній віцепрезидент, сенатор Джо Байден. Більш системного кандидата важко собі уявити.

Байден вступив у перегони дещо пізніше багатьох інших, що на той момент здавалося мінусом для нього. Однак він одразу ж комфортно влаштувався в позиції лідера.

Багатьом імпонує досвід Байдена, його прагнення працювати з представниками опозиції, тим самим повертаючи акцент у політичному житті на співпрацю прихильників помірного центру від обох партій.

Він має реноме такого собі "всеамериканського дядечка" – типаж, який присутній у будь-якій американській родині.

Байден не зарозумілий, демонстративно скромний. 36 років роботи в Сенаті він, як правило, щодня приїжджав до Вашингтона поїздом, вважаючи за краще жити в рідному домі, рідному штаті Делавер.

Доля принесла Джо Байдену чимало випробувань: його перша дружина і дочка загинули в автокатастрофі на початку його політичної кар'єри, в 1972 році; його син Бо помер в 2015-му в 46 років. Ці деталі викликають певну симпатію частини виборців.

До мінусів Байдена можна віднести низку моментів, в яких інші бачать плюси. Його помітний політичний стаж, вік (йому зараз 76 років) частина виборців вважають недоліками.

Деякі демократи вважають, що Байдену бракує свіжості погляду, новаторства в баченні майбутнього країни і партії. Зв'язки з великим американським бізнесом, з Уолл Стріт, можуть зіграти негативну роль, як це було і у випадку з Гілларі Клінтон в 2016 році.

Такі виборці воліли би бачити кандидатом від демократів непоступливого бійця, який міг би "мочити" опонентів, такого собі "анти-Трампа".

У багаторічній політичній біографії Джо Байдена є і кілька епізодів, які викликають осуд частини демократів.

Тематично вони пов'язані з афроамериканцями, хоча, зрозуміло, Байдена аж ніяк не можна запідозрити в расизмі.

Наприклад, в 1991 році Байден, м'яко кажучи, не підтримав чорну американку, юристку Аніту Хілл, коли вона давала у Конгресі свідчення про сексуальні домагання проти претендента на посаду члена Верховного суду США Кларенса Томаса (теж, до речі, афроамериканця). Кларенс Томас потрапив до Верховного суду, де засідає і сьогодні, а Аніта Хілл зазнала принизливих розпитувань і недовіри.

Джо Байден на той момент головував в юридичному комітеті Сенату, де, власне, і відбувалися слухання з цього питання. Через багато років Байден телефонував Аніті Хілл і висловив жаль, що їй тоді довелося через усе це пройти, але сама пані Хілл не була задоволена цими вибаченнями.

Слід зазначити, що той епізод з 1991 року став віхою в розвитку руху за права американських жінок проти сексуальних домагань. У сучасну епоху руху "me too" це важливий момент.

Також свого часу Байден брав активну участь в ухваленні жорстких законів проти торговців наркотиками. За цими законами багато дрібних правопорушників продовжують отримувати тривалі терміни ув'язнення (через соціально-економічні чинники це переважно чорні американці).

У зв'язку з цим згадується одна розмова автора з таксистом у Вашингтоні. Таксист згадав свого сина і у відповідь на моє запитання, чим займається його син, відповів дослівно: "А чим може займатися молодий чорношкірий хлопець? Сидить у в'язниці".

А ще Джо Байден відомий своєю здатністю недоречно і невчасно висловитися.

Кілька днів тому він позитивно відгукнувся про свій досвід спільної роботи в минулому з декількома сенаторами, які були прихильниками расової сегрегації. Це болюче питання для багатьох американців, тому Байдена одразу ж піддали критиці.

Нарешті, свого часу Джо Байден виступив проти практики "busing", в рамках якої дітей з різних расових районів міст свідомо возили в школи інших районів, намагаючись тим самим подолати сегрегацію, поділ шкіл за расовою ознакою.

Хто ще?

Останній момент вдало для себе використала претендент на пост президента сенатор від Каліфорнії Камала Харріс на дебатах кандидатів на пост президента, які пройшли на початку минулого тижня.

Вона звернула увагу на те, що сама була свого часу школяркою, яка отримала користь від практики "busing", що дало старт подальшому успішному навчанню і кар'єрі.

За підсумками дебатів рейтинг Байдена дещо впав, а рейтинг Харріс, навпаки, зріс.

Вона показала себе як політик, готовий до дебатів, майбутніх сутичок, що в умовах передвиборчого марафону дійсно важливо. Звісно, рано ще говорити про серйозне зрушення в рейтингах, але все ж цей "дзвіночок" почули всі.

Втім, згідно з останніми рейтингами, основним конкурентом Байдена залишається сенатор від Вермонта Берні Сандерс.

Він чинив гідний опір Гілларі Клінтон на праймеріз 2016 року. Але цього разу очевидно, що Сандерс втратив значну частину своїх прихильників.

Він прихильник прогресистських (а на думку республіканців – явно соціалістичних) поглядів, але зараз у перегонах демократів є багато інших кандидатів з подібними поглядами.

Одна з них – сенатор від Массачусетса Елізабет Уоррен. Вона вже багато років позиціонує себе як послідовний захисник прав простих американців, від прав споживачів (на чому Уоррен зробила собі ім'я) до прав трудящих.

Зрештою, ще одним представником групи лідерів у цих перегонах на даний момент (що стало несподіванкою для багатьох) став мер міста Саус Бенд у штаті Індіана (штаті, зауважу, "червоному", тобто тому, де зазвичай голосують за республіканців) Піт Бутіджидж.

Він чудово розбирається в питаннях політичного та економічного характеру, вміє тримати удар на дебатах. "Мер Піт", як його називають, молодий, йому 37 років.

Він прекрасно освічений, знає багато мов, пройшов службу, за своєю власною ініціативою, в "гарячій точці" – в Афганістані.

А ще він не приховує своєї нетрадиційної сексуальної орієнтації, що робить його кандидатуру досить незвичайною, свіжою для американського політикуму, але, звісно, і вразливою.

Як бачимо, у демократів підібралася досить строката компанія. У групі лідерів можливі зміни. Зрозуміло одне: ці виборчі перегони не будуть нудними.

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень і доцент кафедри міжнародних відносин

Одеського національного університету імені І. Мечникова