Чи відповідає державна підтримка бізнесу вимогам Угоди про асоціацію?

Інститут державної допомоги – поширений у ЄС механізм стимулювання економіки. Втім, різниця між Євросоюзом та Україною полягає передусім у наявності контролю за такою допомогою.

Хоча контроль за державними субсидіями та державною допомогою мав би здійснюватися ще з 2008 році, що пов’язано зі вступом до СОТ, чітко визначила зобов’язання України у цій сфері лише Угода про асоціацію.

Швидше виняток

За українським законодавством, державна допомога може надаватися в будь-якій формі. Зокрема, це може бути надання субсидій та грантів, дотацій, продаж товарів за цінами нижче ринкових, надання податкових пільг, списання боргів або надання гарантій чи пільгових кредитів.

В будь-якому випадку, надання такої допомоги фактично є втручанням держави у функціонування тих чи інших ринків товарів, робіт та послуг або галузей економіки.

Саме тому державна допомога має стати швидше винятком, ніж правилом.

Статті 107 Договору про функціонування Європейського Союзу та 262 Угоди про асоціацію кажуть про заборону надання державної допомоги, яка негативно впливатиме на конкуренцію та торгівлю між державами-членами ЄС та між сторонами угоди.

За європейською традицією держава втручається в тих випадках, коли ринок не може виправити ринкові провали власними конкурентними механізмами.

Державна допомога може надаватися для таких цілей:

• підтримка регіонів з низьким рівнем розвитку;
• працевлаштування;
• захист довкілля;
• розвиток певних галузей економіки.

Наприклад, на початку розвитку "зеленої" енергетики ЄС дозволяв надання державної допомоги ледь не на рівні 100% від розміру інвестицій у проєкт. З часом, коли частка "зеленої" енергетики почала зростати, почав знижуватись і рівень інтенсивності державної допомоги.

Інший приклад – державна допомога для вугільних шахт. Коли держави-члени ЄС зрозуміли, що вугільні шахти на їхніх територіях стають неконкурентоздатними, вони обмежили надання державної допомоги на цілі, що пов’язані з покриттям збитків від поточного видобутку вугільних підприємств. При цьому розмір надаваної державної допомоги, що вважалася допустимою, поступово зменшувався.

Можуть попросити повернути

Ще одним принципом контролю за державною допомогою є забезпечення рівного доступу до ресурсів держави як державними/комунальними підприємствами, так і приватними.

Тобто державну допомогу можуть отримувати всі суб’єкти господарювання незалежно від їх форми власності.

В ЄС захід вважається державною допомогою, якщо одночасно виконуються такі критерії:

• допомога надається за рахунок ресурсів держави-члена ЄС або через втручання держави;
• викликає спотворення або потенційну загрозу спотворення конкуренції між державами-членами ЄС;
• перевага надається певним суб’єктам господарювання або виробництву певних товарів (вибірковість заходу);
• допомога має вплив на торгівлю між державами-членами ЄС.

Якщо хоч один із цих критеріїв випадає, то захід не вважається державною допомогою. В такому випадку з метою усунення спотворення конкуренції держава має вимагати повернення незаконної допомоги.

В Україні приймати такі рішення має право Антимонопольний комітет. Вимагати повернення незаконної державної допомоги, недопустимої для конкуренції, АМКУ може протягом 10 років з дати набрання чинності нормативно-правовим чи розпорядчим актом, на підставі якого надавалася така допомога.

Політичне питання

У ЄС неодноразово задавалися питанням впливу інструментів державної допомоги на економічне зростання та інвестиційний клімат.

Відповідні дослідження вказують як на позитивний вплив надання державної допомоги на економічне зростання та покращення інвестиційного клімату, так і на те, що надання державної допомоги не є ефективним для сприяння економічного зростання та інвестиційної привабливості.

З одного боку, існує низка беззаперечних переваг успішного функціонування інституту державної допомоги.

Серед них: раціоналізація промислової та інвестиційної політики, формування підходів до модернізації промислового виробництва, економічного розвитку та залучення прямих іноземних інвестицій на рівні кращої світової практики.

З іншого – такі дії держави часто обмежують чи спотворюють конкуренцію на ринку, що має негативний ефект для економіки в цілому.

Зрештою, у ЄС не сперечаються з тим, що витрачання ресурсів держави завжди є політичним питанням. А тому держава, користуючись своїм суверенітетом, визначає, де і коли надавати субсидії.

Тим не менш, практика ЄС передбачає прагматичну оцінку та попередження можливих негативних наслідків від спотворення конкуренції, що несуть такі дії держави.

Автор: Ольга Кулик,

"Український центр європейської політики"