Президент Трамп та президент Макрон домовилися запросити російського колегу Владіміра Путіна на саміт G7, що відбудеться за рік у США.

Цю ідею лідери держав, що головують у "сімці" цього та наступного року, обговорили телефоном, кажуть дипломатичні джерела CNN. І хоча офіційних підтверджень цієї домовленості наразі немає, спростовувати її також ніхто не поспішає. Ба більше, Дональд Трамп вкотре підтвердив, що особисто він підтримає ідею про повернення Росії, якщо така з’явиться на порядку денному.

Франко-американську гіпотетичну домовленість в Україні відразу перенесли на фронт внутрішній – мовляв, за Порошенка такого не було; а отже, винуватець змін відомий.

Але це припущення є хибним.

Щоби переконатися у цьому, достатньо підняти новини річної давнини.

Минулого літа у канадському Квебеку точилися точно такі переговори між лідерами G7.

Точно так само про повернення Росії говорив Трамп, і він також підняв цю тему просто перед зустріччю "сімки". Тоді президента США підтримала Італія. Новопризначений прем’єр Конте не лише став формальним ініціатором дискусії про поновлення G8, а й повертався до неї згодом. Натомість усі інші лідери, включно з Макроном, висловилися категорично проти, тож рішення не було ухвалене.

Ще раз: усе це мало місце "за Порошенка", та ще й у період, коли більшість західних лідерів ще вірили у реалістичність його переобрання на другий термін.

Бо втома від російсько-українського конфлікту, який заважає Заходу спокійно торгувати, інвестувати та заробляти гроші для своїх платників податків, існує та наростає рік за роком безвідносно до імені президента України.

Хтось може заперечити, мовляв, раніше питання просто "піднімалося", а тепер є "домовленість" про те, що Росія повернеться до елітного клубу, відновить повноправне членство у ньому.

Але це не так.

У неформальній "групі семи" (або "великій сімці", як її часом помилково називають) у схваленні рішень діє принцип консенсусу, одностайності. Достатньо голосу однієї держави-члена G7, щоби заблокувати будь-яке рішення. А такі голоси будуть.

Німеччина вже висловилася проти і нагадала, що Путіна вигнали з G8 через анексію Криму – а отже, цей формат відновиться лише у разі, якщо Крим повернеться до України.

Навіть якщо хтось розраховує, що Меркель скоро піде з посади і Берлін стане більш поступливим (що зовсім не факт) – то як можна уявити, що "прощення" росіян підтримає Велика Британія, яка геть не залежить від російських енергоносіїв? Або чи піде на таку зраду інтересів України уряд Канади, де українська діаспора має справді потужний вплив?

Усе це стане можливим лише за однієї умови: якщо "прощення" РФ напряму підтримає сама Україна.

А цього наразі немає. В тому числі цього не чути від президента Зеленського.

Але тут позитивна частина поволі вичерпується.

Звинувачення і підозри у тому, що саме Банкова, чи нова влада, чи то особисто "Зе" винні у поновленні дискусії світових лідерів про "залучення Росії", є однозначно хибними. Поки що. Однак це зовсім не означає, що проблем немає. Вони є вагомими. А їхній імовірний розвиток – відверто непокоїть.

Так, про відновлення G8 не йдеться, але ізоляція Путіна залишилася у минулому.

Це почалося ще торік (знову ж таки, за старої влади), і відтоді наростає. Лише цього тижня Путін мав дві зустрічі з лідерами держав-членів ЄС: у понеділок він відвідав Францію, у середу їде до Гельсінкі. Глава МЗС Німеччини Гайко Маас нині перебуває в Москві.

Так, Україна навряд чи здатна зупинити цей процес. Але ж це не привід удавати, ніби ми його і не помічаємо!

Щонайменше, Зеленський міг би поновити неписаний принцип, що діяв за часів Порошенка: нічого про Україну без України. Це не означає, що розмов без нашої участі взагалі не має бути, але Київ має всі підстави бути поінформованим про їхній перебіг та результати. То чому ж тоді ми не чуємо повідомлень про телефонні перемовини Макрон-Зеленський за підсумками зустрічі Еммануеля і Владіміра?

Про це багато хто написав, але не зле повторити: де звернення Зеленського до країн "сімки" із сигналами про те, що прощення Росії є неприпустимим?

Бо якщо Банкова обрала тактику мовчання та публічної відстороненості, то це – хибний вибір. Особливо – в епоху комунікації.

Україна має демонструвати, що нам небайдуже. І ще не пізно це змінити.

Поки що не пізно – доки наше мовчання не почали сприймати як знак згоди.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"