Минулі вихідні були відзначені двома датами, пов'язаними зі знаковими подіями в російсько-українському конфлікті.

Рівно дев'ять місяців тому, 25 листопада 2018 року, в Чорному морі поблизу Керченської протоки Росія захопила три українських військових кораблі і 24 моряків. А рівно три місяці тому, 25 травня, Міжнародний трибунал ООН з морського права (ITLOS) зобов'язав Росію негайно повернути Україні захоплені кораблі та їхні екіпажі, а також у місячний термін відзвітувати про виконання рішення.

Незважаючи на це рішення, українські моряки досі перебувають під арештом у Росії. Ба більше, нещодавно російський суд продовжив їм арешт ще на три місяці.

Чому ж Росія не виконала припис міжнародного суду? Річ у тім, що хоча рішення Трибуналу і мають обов'язковий характер, але механізму їх примусового виконання не існує. Тож на практиці виконання таких розпоряджень залежить від доброї волі держави.

Але є і хороші новини: історія доводить, що країні-порушнику завжди доводиться їх виконувати. От тільки не завжди це відбувається вчасно.

А щоб відповісти на запитання, чого ж нам чекати, слід звернутися до прикладів подібних конфліктів з минулого.

Історія повторюється?

Історії міжнародного права відомо достатньо випадків вирішення конфліктів, коли одна зі сторін не хоче виконувати судові приписи.

Для прикладу варто навести два рішення Міжнародного суду ООН. Хоча це інший суд, його практика є показовою, адже у МС ООН теж немає механізму примусового виконання рішень (і до того ж, у цьому суді триває розгляд двох інших скарг України проти Росії).

Перший приклад стосується подій далекого 1946 року, коли в протоці Корфу на морських мінах підірвалися кілька британських кораблів. Британія поклала всю відповідальність за це на Албанію і в 1949 році виграла справу в Суді. Однак Албанія не поспішала виконувати рішення Суду аж до 1990-х років. Лише 1992 року держави, шляхом тривалих переговорів, змогли домовитися про мирне врегулювання суперечки.

В іншому випадку спір стосувався фінансування США на початку 1980-х років збройних угруповань, які намагалися повалити прокомуністичний уряд Нікарагуа. Ця центральноамериканська держава, звернувшись до Суду, виграла справу, але Штати оголосили, що не визнають рішення Суду і не збираються виконувати. Лише внаслідок певних політичних змін і переговорів країни змогли врегулювати спірну ситуацію.

Як бачимо, подібні конфлікти не закінчуються винесенням рішення суду.

Але водночас судові рішення відіграють важливу роль – вони виступають таким собі "пусковим механізмом" для переговорів, які завершуються врегулюванням спору.

Росія – не виняток

Рішення щодо українських моряків – не перший випадок, коли Росія категорично відмовляється від участі в судовому процесі і не виконує рішення трибуналу. Причому в неї є досвід ігнорування навіть рішення ITLOS – саме того Трибуналу, що наказав звільнити українських моряків.

Йдеться про ситуацію з криголамом Arctic Sunrise під прапором Нідерландів і його екіпажем. Судно було затримано Росією у вересні 2013 року під час акції протесту "Грінпіс" (організація була власником криголама) неподалік арктичної нафтової платформи "Газпрому".

Нідерланди, як і Україна, тоді звернулися до Міжнародного трибуналу ООН з морського права, який своїм рішенням від 2 листопада 2013 року зобов'язав Росію видати Нідерландам корабель і екіпаж.

Росія відпустила моряків достатньо швидко, через кілька місяців після затримання – 25 січня 2013 року. Щоправда, зазначила, що робить це не виконуючи рішення Трибуналу, а надавши морякам амністію до 20-річчя Конституції РФ. Так само шляхом тривалих політичних переговорів обидві сторони домовилися про суму, яку РФ відшкодує Нідерландам.

Чого чекати нам?

Як показує історія, після рішень міжнародних судів сторони сідають за стіл переговорів. Навіть у тих випадках, коли публічно держава-порушник заявляє, що не визнає рішення суду, на практиці – все одно рано чи пізно погоджується на переговори про його фактичне виконання.

Останні сигнали з приводу російсько-української суперечки про полонених моряків свідчать, що Москва також погодилася вступити в такі консультації.

Що змушує винуватця йти на поступки?

Причиною може бути побоювання санкцій, адже невиконані рішення міжнародних судів дають зелене світло для застосування іншими країнами політичних і економічних санкцій проти держави-порушниці.

Попри відсутність механізму примусового виконання рішень міжнародних судів, наслідки їх невиконання можуть бути досить серйозними. Так, у випадку з Трибуналом ООН з морського права, інші країни можуть впливати на Росію за допомогою обмежень на вхід своїх судів у російські порти. Аналогічно ці ж держави можуть вводити заборону на вхід російських кораблів у свої порти.

Більше того, Росія, повністю відмовляючись виконувати рішення Трибуналу на користь України, ризикує погіршити свою позицію в майбутніх міжнародних суперечках з морського права, коли їй треба буде самій звернутися до цього ж суду для захисту своїх прав.

Тому сподіваємося, що "30-річчя Конституції РФ" для звільнення українських моряків чекати не доведеться. Досвід минулого дозволяє припускати, що Росія все-таки вчинить так само, як у випадку з Arctic Sunrise, і знайде формальний привід, щоб звільнити військовополонених і захоплені кораблі.

Однак не варто виключати, що на консультаціях між Києвом і Москвою будуть узгоджені також взаємні поступки, які і дозволять кардинально вплинути на ситуацію.

Автори:

Дмитро Коваль, старший юрист AVELLUM,
Юрій Беденко, юрист AVELLUM,

для "Європейської правди"