Наступного року (якщо пощастить, то ще до літніх відпусток) ми отримаємо перше рішення міжнародного суду у справі "Україна проти Росії" щодо анексії Криму. Першим до фінішу приходить Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), і це не дивно, адже туди український уряд поскаржився ще у березні 2014 року.

У середу відбулося перше і єдине відкрите слухання у цій справі. Усе інше спілкування із судом – письмове. "Європейська правда" стежила за дебатами в Страсбурзі та зібрала дані також про те, що саме письмово подавали до Страсбурга Київ та Москва. Ці пояснення часом були несподіваними (спойлер: росіяни намагалися "продати" суддям історії про "путч" та "фашизм в Україні").

До певної міри можна спрогнозувати також варіанти рішення суду (спойлер: Україна навряд чи програє, але масштаб нашої перемоги – під питанням). Саме цьому присвячена наша стаття.

Суд не про анексію

Заяву про те, що Росія захопила контроль над Кримом і вдається до масових порушень прав людини на півострові, Україна подала до ЄСПЛ ще 13 березня 2014 року – до того, як на півострові відбувся так званий "референдум", а до лексикону українців увійшли фрази "незаконна анексія" та "окупований Крим".

Вже тоді Київ мав підстави стверджувати, що Москва готується розчленувати Україну. В уряді чудово усвідомлювали, що втратили контроль над органами влади на півострові, і зафіксували це юридично. Після того позов України кілька разів доповнювався, оновлювався, змінювався – адже окупація тривала, і порушень ставало все більше.

Не варто плекати нереальних надій – жодне окреме рішення суду не змусить Росію скасувати анексію.

Та без судових рішень цього точно не вийде зробити.

Щоби повернути півострів, потрібний дуже тривалий тиск – санкційний, економічний, політичний тощо. І на цьому шляху кожний висновок міжнародного суду має значення.

Формально наша скарга до РФ не стосується анексії як такої: суд у Страсбурзі не має повноважень розглядати територіальні справи. Україна заявила про порушення росіянами півтора десятка статей Європейської конвенції з прав людини, включаючи право на життя, катування, позасудові покарання тощо. Це – украй висока кількість. Автор цих рядків не пригадує справ із подібною заявленою кількістю порушень.

Однак побічно, навіть офіційно не розглядаючи цього питання, ЄСПЛ може визнати і незаконність анексії. А головне – те, що він повинен визначити дату, від якої Україна втратила контроль над півостровом. Принаймні, Україна на це дуже розраховує.

За практикою ЄСПЛ, від дати слухань до дати публікації рішення проходить близько року; українські юристи не виключають, що може бути й трохи швидше. Але у 2020 році ЄСПЛ винесе тільки рішення про прийнятність справи. Адже Росія зараз наполягає, що Страсбург взагалі не має права розглядати скарги України щодо Криму. 

А рішення по суті, а також присудження компенсації – це наступний етап.

Так, міжнародні процеси – штука довга. Тим більше, коли Москва робить усе можливе для затягування процесу. І тим більше – коли уряд РФ має у цьому шкурний інтерес.

Юристи та відкати

Окрема тема – це те, як росіяни намагаються "залити Страсбург грошима". Принаймні, на папері.

Міжнародні судові процеси – штука доволі дорога, але те, як на неї витрачає кошти РФ, заслуговує на окрему увагу. Адже мудрість бюрократа каже: там, де крутяться великі гроші, цілком можливо закласти й великі відкати. І є всі підстави припускати, що у російському Мін'юсті знають це правило не лише в теорії.

Лише у 2014-16 роках бюджет РФ, за офіційними даними тамтешнього Мін'юсту, виділив на оплату сторонніх юристів для тяганини з Україною в ЄСПЛ 489 млн рублів (близько $10 млн за середньозваженим курсом), знайшов "Дождь" у даних держзакупівель. Дані про оплату у 2017-19 роках вже не оприлюднюються, але роботи в останні роки стало значно більше, адже саме тоді відбувався основний обмін документами.

При цьому, як розповідають джерела ЄвроПравди, які бачили російські подання до ЄСПЛ у перші роки розгляду справи, в Москві навіть щодо якості не надто переймалися ("документи були написані англійською у стилі "МГІМО фінішд", жартує співрозмовник видання). В останні роки якість комунікації суттєво покращилася.

Показовий приклад: на слухання до Страсбурга у складі російської делегації поїхали аж 14 людей, в тому числі представники Генштабу та Слідкому, хоча регламент передбачав виступи лише двох осіб, а акредитовані військові у залі засідань так і не з’явилися... Хоча тут нема чому дивуватися, адже Страсбург – чудове місто, якщо відвідувати його державним коштом.

Читач може спитати, а яке ж діло Україні до того, як саме та у яких обсягах розкрадають кошти на юридичний супровід? Насправді, це має значення і для нашої держави. Коли суд перетворюється на доїння бюджету, то якість юридичної частини неодмінно падає. А отже, для Києва це безумовно вигідно.

Фашисти-правозахисники

Про те, якою була якість російських аргументів на слуханнях, "Європейська правда" вже повідомляла у новинах.

Значна частина доводів, які представила РФ, повторювала наративи російських телеканалів. В Україні 2014 року відбувся військовий переворот, який привів до влади фашистів, із серйозним виразом обличчя пояснював найнятий росіянами британський адвокат. А отже, доводив він, відокремлення Криму від України не було відокремленням від демократичної суверенної держави.

Складно уявити, щоби для суддів ЄСПЛ ці аргументи виявилися переконливими, але Росія обрала саме таку стратегію захисту.

Та найабсурднішим виявилося навіть не це.

Журналісти, що приїхали до Страсбурга, мали можливість почитати письмові зауваження РФ до української скарги, які Москва надіслала до Суду. Росіяни вирішили опублікувати їх у близькому до Мін'юсту виданні "Бюлетень ЄСПЛ", який роздали представникам ЗМІ.

Близько десятої частини цих пояснень (а це справді чимало) було присвячено тому, щоби довести, що позицію України щодо Криму формують не тільки "фашисти", а й західні держави, передусім США.

Російські юристи детально перерахували американські фонди, які мають програми підтримки правозахисників на території колишнього СРСР. Не забули і про фінансований Джорджем Соросом фонд "Відродження", наголосивши, що "Сорос діє явно вороже стосовно влади РФ".

З українських правозахисників росіяни виділили двох – напевно, найбільш небезпечних. Колишнього голову УГСПЛ, а тепер суддю Верховного суду Аркадія Бущенка згадали дев'ять разів – він отримував американські гранти, а отже, на думку російського Мін'юсту, виконував спецзавдання.

Правозахисниця Марія Томак на другому місці за згадками – шість разів, але двічі – в особливо небезпечному, на думку РФ, контексті. Вона "раніше працювала за винагороду адвокатом НАТО", розповіли росіяни суддям ЄСПЛ. "Примітно, що раніше вона також працювала у фонді "Демініціативи", заснованому, щоби сприяти вступу України до НАТО – а отже, у такому, який є рупором НАТО", – йдеться у документах, поданих Москвою до Страсбурга.

Рівень аргументів РФ справді вражає. Тим більше, коли Москва намагається переконати ними Раду Європи – організацію, яка сама витрачає чималі гроші на підтримку правозахисників. Однак у російській реальності це має інший вигляд. Навівши купу сторінок доволі банальної інформації про роботу правозахисників, орієнтовану на Крим, Мін'юст РФ робить висновок: це все – великий західний план, спрямований на дискредитацію Росії, а отже, усі дані правозахисних організацій про порушення прав людини в Криму необхідно ігнорувати.

Складно сказати, чи у Москві щиро впевнені, що надали до ЄСПЛ неспростовні пояснення, чи проблема у вже згаданому відмиванні коштів, але факт є фактом: якість позиції РФ дуже низька. І для України це – лише плюс.

"Іх там нєт"

Надмета українського позову до ЄСПЛ – юридично довести, що окупація Криму розпочалася 27 лютого 2014 року – у день, коли російський спецназ одночасно захопив Верховну раду Криму, блокував обидва аеропорти, вокзал, військові частини, перекрив Чонгар.

Отримавши юридичне визнання цього факту на рівні міжнародного суду, ми спростили би собі купу подальших судових процесів.

Саме цьому доведенню була присвячена велика частина виступу адвоката Бена Еммерсона, який захищав українську позицію у цьому процесі.

"Очевидно, що Росія отримала ефективний контроль від 27 лютого (2014 року), коли встановила військові блокпости по Криму, – пояснював британський юрист. – Того дня російські сили відкрито вдерлися до Криму повітрям, морем і по землі. Вони блокували та знерухоміли українські військові частини... О 4 ранку російський спецназ штурмував Верховну раду Криму, а згодом депутатів під дулом зброї привели до будівлі парламенту".

Це – головні аргументи, на яких ґрунтується скарга України. Однак їх... Росія вирішила просто не коментувати. І це, знову ж таки, має зіграти на руку українській стороні.

Примітно, що Росія визнала у Страсбурзі, що отримала контроль над Кримом з 18 березня 2014 року – тобто за три дні до рішення Держдуми про "приєднання" півострова.

У поясненнях РФ, наданих Суду, йдеться, що від 18 березня на Кримському півострові почала діяти система російських органів влади. Яким чином цього дня українська влада одномоментно перетворилася на російську, РФ не пояснює.

Цікава деталь: за останній рік позиція Росії з цього приводу змінилася. Ще восени 2018 року РФ стверджувала, що отримала контроль над півостровом 21 березня, із голосуванням Держдуми, але навесні вирішили "переграти" позицію. Чому саме 18 березня 2014 року? Напряму Москва цього не пояснює, але відомо, що цього дня Путін разом із самопроголошеними керівниками Криму та Севастополя підписали у Москві договір про об’єднання.

Чи дослухається Європейський суд з прав людини до цих аргументів? Дізнаємося з його рішення.

Чого чекати?

За тією треш-позицією, яку росіяни представили у Страсбурзі, складно уявити, що Росія переможе на нинішній стадії процесу, переконавши Суд у тому, що українська скарга є неприйнятною.

Чи то росіяни розуміли, що вони напевне програють, і не надто переймалися, чи то хотіли довести свою позицію, але не змогли – але дуже схоже на те, що Україна цей раунд виграє.

Однак лишається питання про те, наскільки повною буде перемога.

Досвід грузинів, які подали в суд на Росію після війни 2008 року, підштовхує до обережності в оцінках. Грузинська справа лежить у Страсбурзі вже понад 10 років, а суд досі не визначив, від якої дати Росія окупувала Південну Осетію.

Але у той самий час правдою є те, що наша скарга підготовлена значно детальніше за грузинську, у ній більше доказів, свідчень очевидців тощо. І якщо українська юридична команда виявиться більш успішною та зможе довести початок окупації у лютому-2014, то це буде справді повною перемогою.

Звісно, у рішенні Страсбурзького суду не буде вживатися слово "окупація" – політичних оцінок від Суду дарма чекати. Але для перемоги Києва достатньо і фрази про "ефективний контроль". Для міжнародників це – повний аналог окупації. Перше рішення суду, яке визнає цей факт – це дуже і дуже вагомо.

Тож лишається чекати і сподіватися, що наступного року Україні буде що святкувати після оприлюдненого рішення ЄСПЛ.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", зі Страсбурга