Шантаж на тлі виборів: чому розмова з Зеленським може призвести до імпічменту Трампа

Україна знову з'явилася на перших шпальтах усіх ключових американських газет і в головних випусках теленовин. Ось тільки привід – геть неприємний.

Офіційний Київ, цього разу не з власної волі, опинився в епіцентрі гучного політичного скандалу, який загрожує перерости в серйозну конституційну кризу в США.

Ситуація розвивається настільки динамічно, що вчорашні статті вже сьогодні стають застарілими, але кожен новий виток цього конфлікту все більше зачіпає Україну.

Досі неясно, чи дійсно Трамп шантажував Зеленського, але американські ЗМІ стверджують, що він повертався до конфліктної теми вісім разів (!) під час розмови з українським президентом.

Тепер – про все це детальніше.

Хто слухає президентів

Нинішній виток кризи започаткувала розмова президентів Дональда Трампа та Володимира Зеленського. 25 липня Трамп подзвонив своєму українському колезі, щоб привітати його з перемогою партії Слуга Народу на парламентських виборах.

Прес-релізи обох сторін щодо цієї розмови були досить буденними, хоча до повідомлення офісу Зеленського увійшла також загадкова фраза: "Дональд Трамп висловив переконання, що оновлена українська влада зможе швидко... завершити розслідування корупційних справ, які стримували взаємодію між Україною та США". У повідомленні Білого дому нічого подібного згадано не було.

Далі події в Вашингтоні майже два місяці розвивалися непублічно.

Як тепер з'ясувалося, 12 серпня один із співробітників державного апарату США подав офіційну скаргу щодо того, що говорив Трамп в цій розмові.

Особистість таємничого whistleblower – людини, яка звернула увагу на порушення в його сфері діяльності – нам не відома. Процедура whistleblowing в США детально прописана і гарантує анонімність того, хто розповів про порушення з боку іншого держпосадовця.

Чи є він співробітником однієї з розвідувальних служб США чи ні, чи пов'язаний з Білим домом, чи залишається він досі на службі? Відповідей на ці питання ми не знаємо.

Скарга була спрямована ​​на ім'я Генерального інспектора розвідувального співтовариства США Майкла Аткінсона – незалежного посадовця, що має стежити за дотриманням правил в своєму відомстві (призначений на цю посаду президентом Трампом). Він повинен був визначити, чи є серйозні підстави для того, щоб розгляд скарги пішов далі.

Аткінсон визнав скаргу гідної статусу "urgent concern", тобто такою, що вимагає термінового подальшого розгляду і реагування. 

Зазвичай скарги такого типу повинні потрапляти на розгляд профільних комітетів (тобто з питань розвідки) Сенату і Палати представників США. Однак цього разу передачу інформації парламентарям заблокував виконуючий обов'язки Директора національної розвідки, тобто керівник всіх розвідувальних відомств США, в тому числі і ЦРУ, Джозеф Макгуайр.

Перчинку до сюжету додав той факт, що попередній Директор національної розвідки Ден Коутс, який досить давно перебував на цій посаді і досить часто розходився з президентом Трампом в оцінках, подав у відставку за кілька днів після отримання згаданої скарги.

І хоча поки немає підстав стверджувати напевно, що між цими подіями є зв'язок, виключати це також неможливо.

А оскільки непоступливого Коутса поруч уже не було, Макгуайр офіційно запитав про консультацію Мінюсту США (яким, звісно ж, керують призначенці Трампа) і отримав від них рекомендацію не передавати скаргу до Конгресу.

Американські правознавці сперечаються про те, чи мав він право так вчинити. Одні кажуть, що це грубе порушення. Інші посилаються на так зване правило executive privilege, тобто особливий привілей керівника виконавчої гілки влади (яким у США є президент) не розкривати зміст своїх контактів з лідерами інших країн навіть представникам законодавчої гілки влади.

Більше не таємниця

Конгрес не приховував свого невдоволення таким рішенням і колись це повинно було вийти назовні. Скандал став публічним на минулому тижні. Спершу було відомо лише про те, що предметом скарги стали якісь бесіди з міжнародними партнерами. У четвер з'явилися чутки про причетність до них України.

І, нарешті, в п'ятницю розірвалася інформаційна бомба: Wall Street Journal, а слідом й інші провідні видання США повідомили, що в розмові 25 липня президент Трамп наполегливо рекомендував Зеленському почати розслідування діяльності Данкана Хантера.

За даними журналістів, Трамп повертався до цієї теми вісім разів (!) за час розмови із українським президентом.

Хантер є сином Джо Байдена – колишнього віце-президента США, і на даний момент лідера змагання серед представників демократичної партії за висунення у якості кандидата на президентських виборах 2020 року.

Хантер був членом ради директорів скандальної української газодобувної компанії "Бурісма", кінцевим власником якої вважають Миколу Злочевського, колишнього депутата-регіонала, а за президентства Януковича – керівника Мінекології та заступника секретаря РНБО.

Основне звинувачення з боку Трампа і його команди полягає в тому, що Байден свого часу використовував своє становище для тиску на українську сторону, в тому числі на генпрокурорів (спершу Шокіна, потім Луценка), щоби ті не розслідували справу "Бурісми" .

І хоча в публічних аргументах команди Трампа є чимало логічних вад (які зараз використовують противники президента), але в контексті нинішнього скандалу це не має вирішального значення. Все одно видається так, що президент США підштовхував керівництво незалежної країни до пошуку компромату на його потенційного суперника на виборах 2020 року.

Варто зазначити, що тема звинувачень на адресу Байдена (точніше, Байденів) не нова для Трампа, і питання не тільки в тому, чи дійсно президент США підштовхував Київ до розслідування їхніх дій. Багато хто в США сьогодні ставить собі питання: а чи не використовував президент Трамп американську допомогу Україні в якості важеля для тиску на Київ?

У перших повідомленнях про скаргу з приводу телефонної розмови від 25 липня йшлося про те, що слова президента містили якусь "обіцянку". Медіа нагадували також  про те, що в кінці літа Білий Дім несподівано заблокував допомогу США Україні, пояснюючи це необхідністю проаналізувати її ефективність.

У цей самий час Трамп почав публічно висловлювати міркування про те, що Україна – корумпована держава. І хоча це також не велика новина, але виникло питання – чому ця тема зазвучала від президента США вперше саме зараз? Чи не було це елементом шантажу? Мовляв, як не розпочнете розслідування щодо Байдена – то не отримаєте допомогу.

І хоча 12 вересня оборонна підтримка України все ж була розблокована за активного втручання Конгресу, та "осад" щодо мотивів президента залишився.

Тіньовий агент Трампа

В оточенні президента Трампа даним напрямком, як відомо, займається особистий адвокат американського лідера Руді Джуліані. У п'ятницю в емоційному інтерв'ю CNN Джуліані по суті підтвердив, що він тиснув на українське керівництво, переконуючи почати розслідування щодо Байдена.

Не виключено, що до донесення послання до Києва підключилися й інші чиновники. Примітним є нещодавній візит до Києва посла США в Німеччині Річарда Гренелл. Його поява тут здатна здивувати, адже у Києві є повірений у справах США Тейлор, існують канали для спілкування на рівні Державного департаменту, активно працює спецпредставник Держдепу Курт Волкер.

Але Гренелл може робити те, що іншим президент США просто не взявся б доручати. Він є улюбленцем Трампа, його ідеологічним однодумцем, та не приховує кар’єрних амбіцій.

Зараз Вашингтон лихоманить. В який бік поверне ця історія – до кінця неясно. Чи почнеться нове розслідування на кшталт того, яке проводив Роберт Мюллер, про можливі зв'язки виборчої кампанії Трампа з Росією? Важко говорити напевно.

Цікаво, що спецпрокурор Мюллер виступав у Конгресі 24 липня, і ця дата стала, по суті, днем ​​перемоги для Трампа: всі погодилися, що виступ Мюллера не містив загроз президенту.

І вже на наступний день він зі спокійною душею подзвонив Зеленському, давши початок новому скандалу.

Дорога до імпічменту

Точно можна сказати, що демократи не оминуть можливість використати цю історію для посилення атак на президента.

Кількість тих, хто закликає до імпічменту Трампа, нині зашкалює. Хоча тема імпічменту, тобто дострокового усунення президента від його повноважень Конгресом, звучить ледь не з перших днів його президентства, адже він давав для цього своїм критикам чимало приводів.

Чи зможе нова історія зрушити справу з мертвої точки, сприяти старту процесу імпічменту – основне питання поточного політичного моменту в США. І те, що Україна проти волі стала частиною цієї історії та учасником внутрішньополітичних розборок в США – це величезний виклик для офіційного Києва.

Розвиток подій багато в чому залежить від позиції ярої супротивниці Трампа, спікерки палати представників Конгресу США Ненсі Пелозі. Демократи тут в більшості. Досі Пелозі опиралася пропозиціям про старт процедури імпічменту. Та за літо число конгресменів, які публічно заявили про необхідність імпічменту, перевалило 140. Цього ще мало, але багато хто вичікує, вважаючи за краще орієнтуватися на позицію спікера.

Зараз Ненсі Пелозі вимагає надати скаргу чиновника з приводу розмови 25 липня на розгляд Конгресу. Слідом вона має визначити, чи є дії президента такими, що підпадають під імпічмент. Наступний крок для неї і всього керівництва партії – спробувати зрозуміти, чи має імпічмент шанс на успіх.

Імпічмент може підтримати палата представників, але це – тільки перший крок. А шансів на успішний імпічмент в Сенаті небагато. Тут домінують республіканці, багато з яких не готові виступити проти президента.

Понад те, імпічмент потребує 2/3 голосів сенаторів, що лише ускладнює завдання.

Тому імпічмент президента тільки палатою представників ризикує опинитися лише ефектним, красивим жестом, який може навіть не послабити позиції Трампа, а навпаки, лише ще згуртувати навколо нього електорат на виборах восени 2020 року.

Так, в 1998 році палата представників, в якій домінували республіканці, провела імпічмент президенту Біллу Клінтону, але цей процес захлинувся в сенаті. Понад те, така ситуація тоді лише сприяла підвищенню популярності Клінтона.

Таким чином, в США визріла досить гостра політична криза, яка загрожує перерости в кризу конституційну.

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень і доцент кафедри міжнародних відносин

Одеського національного університету імені І. Мечникова