Після подання групою парламентарів чергового запиту щодо незаконності зупинення роботи парламенту до Вищого суду Шотландії (куди спочатку справа потрапила з Вищого суду Лондона) та рішення шотландських суддів про те, що прем'єр-міністр дійсно перевищив свої повноваження, вся Британія з нетерпінням чекала на рішення Верховного суду.

Хоча насправді сподівання на позитивне рішення були доволі малими, але і тут британці змогли здивувати.

В чому питання?

Найдовша за сучасну історію Британії зупинка роботи парламенту, розпочата прем'єр-міністром Джонсоном, мала тривати п'ять тижнів. Мало хто зважав на запевнення кабінету, що ці п'ять тижнів так чи інакше включають пару тижнів партійних засідань і сама зупинка не є вже такою катастрофічною - було очевидно, що це був фол останньої надії, аби кабінет знову отримав контроль над Brexit.

Brexit поза законом: чи вдалося парламенту переграти Бориса Джонсона

До вимушеної паузи у своїй роботі парламент все ж встиг прийняти пару резонансних законопроєктів (серед яких і закон щодо недопущення варіанта жорсткого виходу з Євросоюзу), проте загалом невдалі спроби боротьби між парламентом та прем'єром в сесійній залі зрештою привели справу до судової зали.

Перші декілька розглядів давали або негативний результат (зупинка роботи парламенту визнавалася законною), або ж судді обмежувалися нейтральною позицією. Британська судова система загалом традиційно не схильна бути залученою до політичних баталій на жодному рівні, тому такий розвиток подій був більш ніж очікуваним.

Все змінилося 11 вересня, коли Вищий суд Шотландії виніс рішення, яким визнав рішення Джонсона неконституційним і передав його на подальший розгляд Верховного суду.

Остаточне рішення?

Мало в якій демократичній системі настільки чітко відчувається розмежування сфер та впливів трьох гілок влади, як і Сполученому Королівстві. Водночас лише в Сполученому Королівстві відсутня як така конституція – це не єдиний документ, а швидше набір постанов, законів та підзаконних актів та певних неписаних традицій функціонування державної системи, якими керується у своїй діяльності державний апарат.

Тому почасти діяльність виконавчої та законодавчої гілок влади – це швидше результат задіяння певних неписаних канонів старого британського парламентаризму та суспільної системи. І саме тому порушення і їхній розбір – звична справа.

І ось ми маємо прецедент, коли суд – непогрішимий, вірний закону та справедливості – виносить остаточне рішення в політичній справі.

Окрім того, це рішення було одностайно прийнято усіма 11 суддями, тому це відрізає будь-яку можливість для перегляду чи апеляції. Саме тому бунтівник Джонсон, незважаючи на явну антипатію до такого вердикту, вже зобов’язався його поважати та виконувати.

Вчора ввечері чинний спікер Палати общин Джон Беркоу вже заявив, що були зроблені всі необхідні приготування і робота парламенту буде продовжена в середу, 25 вересня, об 11:30 за Грінвічем. В цей же день очікується і прибуття до Лондона прем’єр-міністра, який терміново повернувся з Генеральної Асамблеї ООН.

Отже, нові дебати, нові баталії та нова невизначеність? Видається, що так, якби не одне "але".

Рішення про неправомірність зупинки роботу парламенту не може перешкодити Джонсону знову зупинити парламент. Навіть з точки зору суспільної думки зараз він має на те більше причин.

Від самого початку його аргументацією було те, що зупинка роботи парламенту робиться заради підготовки до виступу Її Величності Королеви 14 жовтня. Але ніхто не йняв віри, що можна готуватися до однієї промови цілих п’ять тижнів.

Тепер же, коли залишилося близько трьох тижнів, і деякі партії не встигли завершити свої з’їзди – а сам Джонсон був зайнятий ООНівськими справами – зупинка виглядатиме більш доцільною та аргументованою.

Хоча навіть із непрацюючим парламентом та контролем над ходом переговорів (які нібито йдуть) Джонсон все одно підневільний – перед самою перервою в середині вересня парламент зобов’язав його шукати можливості для перенесення дати Brexit, якщо не вийде досягти нової домовленості з Європейським Союзом.

А як обійти цю перешкоду, штаб прем’єра поки що не придумав.

І це підводить до іншого питання: наскільки реальною тепер стала швидка відставка самого Бориса Джонсона?

Багато партійних лідерів вже закликали нового прем’єра добровільно піти у відставку – свої думки з цього приводу висловили і лідери ліберальних демократів, і перший міністр Шотландії Нікола Стерджен, і одіозний лідер лейбористів Джеремі Корбін.

Також більшість із них воліли б побачити, як пакує чемодани та залишає Даунінг-стріт, 10 один із ключових "архітекторів Brexit" Домінік Камінгс.

Але, швидше за все, заяви залишаться на рівні заяв – крісло під Джонсоном хоч і хитке, але тримає він його міцно.

Але одночасно зникла хоч якась ясність щодо того, коли та за яких умов проходитиме "розлучення" Великої Британії з ЄС. 

Автор: Олександр Краєв,

голова аналітичного відділу "Центру безпекових ініціатив"