Один парламентський день геть змінив політичні розклади у Великій Британії.

План прем'єра Бориса Джонсона за будь-яку ціну провести "жорсткий Brexit" зіткнувся з потужним опором у парламенті – як з боку опозиції, так і серед консерваторів. 

У такій ситуації знову дуже високими стають шанси на позачергові вибори. 

Хоча парламентський акт 2011 року чітко постановив, що кожні наступні вибори мають проводитися на п’ятий рік роботи чинного парламенту в перший четвер травня – та це лишилося теорією. Два роки тому влада Британії вже пройшла через горнило дострокових виборів. І наразі, з новим міністерським кабінетом, ми стоїмо на порозі нових перегонів, що можуть стати вже третіми за останні п'ять років.

Навіщо це Джонсону?

З точки зору нового прем’єр-міністра, проміжні вибори дійсно виглядають як вдалий політичний крок. Від початку вересня консерватори втратили більшість у парламенті, навіть за підтримки Демократичної юніоністської партії Північної Ірландії.

Це сталося після раптового – хоча і цілком очікуваного – переходу Філіпа Лі до ліберальних демократів. До того моменту уряд опирався на хитку більшість із перевагою лише в один голос, та у вівторок втратив і її. Далі події почали розвиватися з нечуваною швидкістю. Пізно ввечері прем'єр Борис Джонсон програв ключове голосування, після чого оголосив, що виключить із партії 21 депутата, в тому числі онука Вінстона Черчилля, які голосували проти нього.

Але ж у період важких політичних рішень, якими будуть наповнені останні два місяці Brexit, відсутність більшості в парламенті для голосування за урядові рішення – це політ з одним крилом.

Окрім того, після програшу на початку серпня на місцевих виборах в Уельсі такий стан речей може відвернути від консерваторів і північноірландських юніоністів – особливо зважаючи на те, що їхні виборці вже сильніше відчувають лещата Brexit і в питанні зарплат, і в питанні безпеки кордону.

Нові вибори мають стати шансом відновити консервативну більшість за рахунок поки що стабільного рейтингу та нових облич.

Окрім того, різка позиція Джонсона щодо готовності на вихід з ЄС за будь-яку ціну точно перетягне на бік консерваторів голоси "тотальних брексітерів", які раніше не голосували за партію через помірковану позицію Мей та Ханта.

В ньому відчувається брексітер "старої школи", що явно допоможе повністю знівелювати і Фараджа, і інших лідерів кампанії 2016 року. Також відсутність єдності серед опозиції – лейбористи, ліб-деми та зелені все ще так само хижо дивляться один на одного, як і на Джонсона, – призведе до розпорошення голосів, а отже, так чи інакше зіграє на руку прем’єру.

Ці вибори також стануть і шансом створити для прем’єра дійсну всенародну легітимність на провадження його політики. Адже наразі за нього дійсно проголосувало лише менше двох десятих відсотка всіх виборців Сполученого Королівства – 92 153 члена консервативної партії, які підтримали його під час внутрішньопартійного змагання за пост голови консерваторів.

Тому якщо Джонсону вдасться отримати перемогу, це означатиме народну підтримку не лише його партії, але і його самого як прем’єра. 

Як до цього поставиться парламент?

Якщо дуже коротко – погано.

Мало того, що наразі в цього парламенту залишилося лише декілька робочих днів до зупинки його роботи, за які він намагатиметься протистояти виходу без договору, а тепер ще й необхідно витримати законодавчу дуель із планами на перевибори.

Важлива деталь: проведення нових проміжних виборів можливе лише за згоди 2/3 усього складу парламенту. Тобто консерваторам ще треба як мінімум 115 голосів – тобто третина опозиції. Зараз важко уявити, що вони зможуть зібрати потрібну кількість, особливо на тлі загальної невизначеності і серед самих консерваторів.

Проте для декого з Вестмінстеру проміжні вибори були очікуваним та навіть бажаним результатом.

Джеремі Корбін та його лейбористи ще з початку року доволі часто поверталися до питання необхідності виборів. Під час невдач Мей, невизначеності майбутнього консервативного керівництва та доволі песимістичних прогнозів на Brexit, рейтинги лейбористів зростали надзвичайно і активно, і вибори дійсно змогли б врятувати їх.

Другий шанс для незалежності: як відреагує Шотландія на жорсткий Brexit

Навіть проведення другого референдуму було менш бажаним для Корбіна, ніж нові вибори. Однак Борис Джонсон виявився кращою зброєю піару, ніж можна було очікувати. З кінця липня рейтинги торі стабільно зростають по всій Британії, тому зараз лейбористи явно відчувають себе не так впевнено.

Загалом же парламент може розглянути пропозицію про позачергові вибори як ще одне намагання відволікти їх від питань Brexit та змусити їх відмовитися від спроб зупинити вихід з ЄС без домовленості.

З цієї точки зору видається, що Джонсон грає у дуже тонкий блеф – він або дійсно відволіче увагу парламентарів на вибори (які, як можна судити, будуть цілком каральним заходом, а не виявом демократичності), або навпаки така поведінка прем’єра здійме бурю в палаті громад та змусить її діяти більш нахабно і рішуче.

До того ж давно вже ходять чутки, що спікер палати громад Джон Беркоу готовий під кінець кар’єри увійти в історію і "врятувати Британію" – і що заради цього він здатний на все.

Яких результатів чекати?

Свіжих прогнозів від самих британців ще немає, спиратися на старі після 1 серпня (коли торі втратили ще один голос своєї більшості на місцевих виборах в Уельсі) вже не можна, тому спробуємо проаналізувати наявні факти.

По-перше, ці вибори не є несподіванкою для провідних партій.

Лейбористи готувалися до них від початку року, консерватори – з приходом Джонсона до влади. Чому, як ви думаєте, першими рішеннями його кабінету були реформи в сфері охорони здоров’я, освіти та покращення роботи поліцій? Що ще можливо було підібрати більш популістичного? Ліб-деми, після перемоги на проміжних виборах в Уельсі, окрилені успіхом, почали активізувати свій електорат на місцях. А північноірландських юніоністам вже очевидно потрібно знову відродити підтримку свого електорату перед новою кризою на острові.

По-друге, хоча консерватори показують гарні результати в опитуваннях, не варто очікувати карколомних набраних відсотків.

Якщо їм і вдасться вирвати більшість, ця більшість буде вкрай малою, і якщо навіть партія сама отримає "безпечну більшість" (320 депутатів в палаті громад), сам факт таких "саботажних" виборів може відвернути від них навіть найближчих союзників.

Окрім того, не можна скидати з рахунків і нову тенденцію більш ліберальних консерваторів покидати ряди своєї партії (зазвичай задля приєднання до ліб-демів). Тому навіть за найкращих результатів доволі значний час кабінет витратить на вгамування хвиль.

По-третє, найвірогідніше, парламент обере інший алгоритм дій. Спочатку він спробує скинути Джонсона, а потім вже провести вибори. Звучить доволі радикально, але вчорашнє голосування та "повстання" частини консервативних депутатів показало, що парламент дійсно налаштований рішуче протистояти посяганням на його авторитет та владу. За будь-якого плану їм потрібно працювати швидко – до зупинки роботи парламенту залишилося близько тижня, після цього будь-яка робота буде справжнім політичним демаршем.

Наразі ми спостерігаємо цікаву політичну партію – сторони вже ввели в гру всі свої сильні фігури, тепер залишалося побачити, якими з них вони готові пожертвувати і хто перший перейде на сторону дошки супротивника.

Але що важливіше для гравців – перемога для себе чи виважена нічия для Британії?

Автор: Олександр Краєв

голова аналітичного відділу "Центру безпекових ініціатив"