Нові завдання для Києва та Варшави: погляд із Польщі на відносини з Україною
Візит президента Володимира Зеленського до Варшави дозволив нарешті розтопити лід в українсько-польських відносинах.
Хоча теми економічної співпраці та безпекових викликів під час візиту піднімалися лише мимохідь, у Варшаві вже готові активізувати співпрацю між країнами – відразу після того, як президентська обіцянка скасувати мораторій на пошуково-ексгумаційні роботи буде офіційно виконана.
Що натомість може запропонувати Києву Варшава? І якою в Польщі бачать нову модель регіональної безпеки, що включатиме і Україну?
Під час економічного форуму у Криниці-Здруй ЄвроПравда поставила ці запитання відомому польському політологу, раднику міністра закордонних справ Польщі Пшемиславу Журавському вель Граєвському.
Візит Володимира Зеленського до Варшави
Для Польщі було принципово важливо побачити готовність нового президента України будувати відносини з "чистого листа" – і візит показав його готовність до цього. Саме тому поки очікування від співпраці з Володимиром Зеленським досить високі.
Звичайно, певною проблемою є те, що ми не знаємо людей, які є в його команді, і не знаємо їхнього бачення зовнішніх відносин.
Однак безперечним позитивом є те, що український президент є "голодним до успіхів" і співпраця з Польщею здатна створити такі успіхи.
І звичайно, додає оптимізму готовність нового президента перевернути сторінку суперечностей в історичній політиці та йти далі. Звісно, одне лише скасування мораторію не вирішує всі проблеми у сфері політики пам’яті.
Зокрема, справжнім викликом для влади обох країн буде нейтралізація окремих місцевих політиків, які часто намагаються заробити бали на суперечливих питаннях.
Однак готовність вирішувати такі питання дає надію, що у відносинах України й Польщі політика пам’яті займе своє місце – важливе, але аж ніяк не головне.
Про проблеми часів президентства Порошенка
Значною мірою проблеми, що з’явилися у відносинах між Україною та Польщею протягом останніх років президентського терміну Петра Порошенка, були викликані нерозумінням українським політикумом Польщі та її політичних процесів.
Для порівняння, наразі у Польщі існує більше десятка аналітичних центрів, в яких є фахівці, що весь свій робочий час – щодня по 8 годин на добу – аналізують процеси в Україні, сприяючи їх розумінню польськими політиками.
В Україні ж є окремі експерти, які займаються Польщею, проте відсутній інституціональний підхід. І це стало проблемою у наших відносинах.
Вийшло так, що бачення Польщі серед українського політикуму було "приватизовано" нинішньою польською опозицією.
Адже багато її представників мають дружні відносини з українськими колегами.
Як наслідок, в Україні був поширений погляд на "Право та справедливість" як на щось тимчасове, те, що треба пережити, після чого українсько-польські відносини повернуться до ситуації, якою вона була до 2015 року (рік перемоги "ПіС" на президентських та парламентських виборах).
А на додачу конфлікт Польщі з Німеччиною призвів до оцінок, що міжнародна вага Варшави стрімко падає, а тому Києву потрібно тепер орієнтуватися на Берлін.
Усе це призвело до ситуації, коли Київ відверто демонстрував Варшаві, що традиційна стратегічна співпраця вже неактуальна. Зрештою, це й призвело до того, що за рік до президентських виборів Польща де-факто "поставила на паузу" відносини з Україною.
Звичайно, ми не могли передбачити перемоги Володимира Зеленського, однак, бачачи тодішні рейтинги Петра Порошенка, ми прогнозували появу нового президента, що могло розблокувати нашу співпрацю.
Що Варшава може запропонувати Києву
Так сталося, що ключовим зовнішнім вектором Петра Порошенка був напрямок євроінтеграції. І на цьому шляху Україна досягла трьох ключових перемог: отримала безвіз, підписала Угоду про асоціацію з ЄС, а також уклала розширену зону вільної торгівлі.
Втім, ні для кого не секрет, що в найближчий перспективі Україні не варто розраховувати на подальші успіхи в цьому напрямку, в першу чергу – через втому ЄС до розширення.
Тому прагнення Володимиром Зеленським "швидких перемог" більш вірогідне в євроатлантичному напрямку, або ширше – в секторі безпеки.
І тут допомога Польщі може стати дуже корисною для України.
В першу чергу варто нагадати підписання тристороннього меморандуму щодо скрапленого газу. Угода між Україною, Польщею та США може стати історичною для всього східноєвропейського регіону – завдяки поставкам із США регіон вперше позбувається газової залежності від РФ.
Для України цей меморандум має ще один вимір – завдяки ньому ви де-факто стаєте членом Тримор’я, отримавши доступ до його проєктів. Так, членство де-юре наразі неможливе – проєкт створено лише для членів ЄС, однак скористатися перевагами цього об’єднання Україна може й без формального членства.
Військова допомога
Не меншим успіхом може стати поглиблення відносин із НАТО.
Навіть попри те, що перспектива членства в Альянсі наразі блокується Францією та Німеччиною, така співпраця може суттєво посилити Україну.
І йдеться не лише про поставки військової техніки та допомогу військових інструкторів.
Оптимальним сценарієм мала б стати поява нехай і обмеженого військового контингенту НАТО в Україні, що має відбити у РФ бажання повномасштабного вторгнення. Навіть якщо це буде спільний польсько-литовський контингент, посилений незначною кількістю солдатів із США та, можливо, Канади та Великої Британії – цього буде достатньо.
Зрештою, невеликого американського контингенту в Західному Берліні було достатньо, щоб СРСР так і не ризикнув захопити цей анклав.
Наскільки такий план реалістичний? Наразі така можливість виглядає фантастикою, та спробувати варто.
Запорукою до його реалізації можуть стати нинішні дружні відносини між Польщею та США, а на додачу – підтримка України з боку Канади.
Інформаційна війна з боку РФ
Варто визнати: за 28 років свого існування українська держава не зробила нічого, щоби створити привабливий образ України в польському суспільстві. Існуючий позитив став значною мірою результатом роботи окремих польських інтелектуалів.
Втім, від початку російської агресії ми стали свідком того, що зусиль польських волонтерів явно недостатньо для протистояння російській державній машині.
Результатом цього стали як численні провокації в інформаційному полі, так і напади на знакові об’єкти на території обох країн, у значній кількості з яких добре простежується "рука Москви".
Це – важливий сигнал для Києва. Не варто й надалі покладатися на польських друзів України.
Вам варто бути більш активними в інформаційному просуванні, в тому числі – разом із Польщею знешкоджуючи російські провокації.
Останній напад на польську школу у Львові показав: якщо такі провокації залишатимуться без відповіді, вони здатні зіпсувати позитивний ефект від співпраці обох країн.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"