У четвер ввечері в Афінах почався конгрес європейської групи АЛДЕ – "Альянсу лібералів та демократів за Європу". Подія, яка у попередні роки взагалі не мала шансів привернути увагу в Україні, цього разу здатна з’явитися у новинах.

У цій зустрічі АЛДЕ уперше бере участь українська партія влади – "Слуга народу" (СН). Дуже скоро СН має набути повноправного членства у цій групі, а ліберали, за задумкою, стануть головним партнером (і, відповідно, "захисником") чинної української влади в ЄС.

Та цей текст – не лише про партійні домовленості. Це лише деталь у загальній картині.

Ця картина несе реальні виклики.

Бо у той час як "Слуги народу" зосередилися на дружбі з лібералами, у всіх інших європейських політичних групах зростає скепсис щодо нової української влади. Його вже не приховують.

Це вже проявилося у новому Європарламенті, де критики на адресу офіційного Києва лунає більше, ніж компліментів. Перестав працювати навіть аргумент про те, що влада нова, і що їй потрібен час, щоби показати результати.

Наразі процеси ще не стали незворотними. Однак команда Зеленського має усвідомити, що сама лише дружба з лібералами не допоможе вирішити їхню проблему. Яка до того ж здатна перетворитися на проблему не лише їхньої партії, а й усієї України.

"Зелені" проти зелених

Коли кандидат у президенти Володимир Зеленський, а за ним і його новостворена партія обрали зелений своїм "корпоративним" кольором, це здавалося повністю логічним. Жодної "зеленої ідеології" за цим вибором не стояло – просто гра слів, обігрування прізвища кандидата.

До слова, ще тоді активісти зазначали, що програма кандидата Зеленського залишає поза увагою екологію, і його співпраця з "однокольоровими" європейськими партіями може не скластися. Але мало хто уявляв, що проблема може дійти аж до таких масштабів. До того ж – з причин, жодним чином не пов’язаних із екологією.

Європейська політика – річ дуже персоніфікована, і особливо це проявляється у Європарламенті. Серед 751 депутата, що працюють у цьому органі, є фахівці з дуже різних сфер, тож є традиція доручати окремі напрямки тим депутатам, які на них знаються; а далі ці депутати формують думку всієї фракції або й усього ЄП.

Політика щодо України – не виняток.

У групі Зелених, яка суттєво посилилася в новому скликанні Європарламенту, "відповідальною" за нашу державу стала німкеня Віола фон Крамон-Таубадель. Ще на початку осені вона не приховувала скепсису щодо дій нової української влади, а зараз її критика є просто нищівною.

Варто ще раз підкреслити: йдеться не про думку окремого депутата.

Віола фон Крамон-Таубадель – офіційний спікер з українських питань від групи Зелених, до якої входять 10% депутатів Європарламенту, тобто доволі потужної сили. Вона раніше була депутаткою німецького Бундестагу, ще тоді цікавилася Україною та не раз відвідувала нашу державу. Але з новою владою спільної мови, вочевидь, не знайшла.

Її колеги по партії налаштовані ще критичніше. Так, днями, під час візиту міністра Вадима Пристайка до Брюсселя, саме від "зеленого" депутата, ірландця Міка Воллеса, пролунало маніпулятивне звинувачення у тому, що, мовляв, в Україні посилюється вплив "неонацистів", яких до того ж нібито підтримує українська влада і особисто президент. Дуже нагадує російську пропаганду, чи не так? Але ж звучить це від представника "зелених", яких досі не вважали провідниками інтересів Москви!

Ця зміна є особливо разючою для тих, хто пам’ятає риторику "зелених" лише пів року тому, коли за Україну відповідала інша німкеня, Ребекка Гармс. На виборах нового складу ЄП вона не балотувалася. Так відповідальною за Україну стала Віола фон Крамон, а позиція фракції дуже швидко зазнала змін.

Ліберальна дружба

На зустрічі Пристайка з членами Європарламенту свої запитання українському гостю ставили представники п'яти груп ЄП, і лише від однієї з них, групи лібералів, не пролунало критики, звинувачень чи серйозних зауважень.

Так, це та сама група АЛДЕ, про яку йшлося на початку тексту. В Європарламенті вона функціонує під оновленим брендом Renew Europe, за участі також партії "En Marche!" Еммануеля Макрона. До складу Renew Europe входять 108 євродепутатів, тобто 14% складу ЄП. Це третя за чисельністю група після "народників" та соціал-демократів.

І знову критично важливим став персональний фактор. Головним активістом "лібералів" у питанні співпраці з Україною є литовець Пятрас Ауштрявічюс, досвідчений євродепутат і давній друг України.

Він став єдиним, хто поставив Пристайку запитання: "Що ми можемо робити, щоби більше допомагати Україні?"

На цьому тлі доволі логічним видається те, що нова українська партія влади обрала своїми інституційними партнерами саме лібералів.

Схоже, що нині група АЛДЕ є найбільш дружньо налаштованою до нової української влади. Та й за ідеологією (якщо її взагалі можна виділити у чинної партії влади) "Слуга народу" є найближчою саме до лібералів. Принаймні, у питаннях економіки вони просувають саме ліберальні підходи.

Та початок офіційного партнерства з лібералами здатний принести не тільки бонуси. Ще більшими є виклики.

У Брюсселі визнають, що "одруження" з АЛДЕ автоматично віддалить "Слуг народу" від усіх інших політичних сил Європарламенту, зменшить для них стимул самим виходити на контакт з українською партією влади. Це, звісно, не вирок: за достатньої наполегливості головна партія Верховної ради зможе достукатися і до інших європейських колег та, можливо, навіть скоригувати їхню думку... але є одне але.

Наразі такої наполегливості не помітно.

У цьому тексті не дарма вже тричі згадано про приїзд Пристайка до Європейського парламенту. Річ у тім, що це наразі – єдина публічна дискусія членів Європарламенту із представником нової української влади. Приміром, парламентський комітет асоціації – двосторонній орган, який мав би забезпечувати зв’язок ЄП та Верховної ради – досі не запрацював, і дата початку його роботи поки не відома.

І все це – на тлі того, що у головній групі Європарламенту, Європейській народній партії (ЄНП), лунає всі більше скепсису щодо політики та дій Києва.

Європейські "народники": не тільки Порошенко

Джерела ЄвроПравди і у Верховній раді, і у Брюсселі підтверджують: рішення "Слуги народу" долучитися до АЛДЕ не було безальтернативним.

Тривалий час у команді Зеленського розглядали також можливість приєднання до "родини" Європейської народної партії – найбільшої та найпотужнішої міжпартійної групи в Євросоюзі, до якої належить, зокрема, Ангела Меркель. Почались навіть обережні консультації з цього приводу.

Чи була ця ідея життєздатною? Цілком можливо. Розбіжності в ідеології (Зеленський точно не є консерватором!) не мали би критичного значення. Зрештою, партія Юлії Тимошенко за ідеологією є радше соціалістичною, але це не заважає їй багато років поспіль бути членом ЄНП.

Однак зараз ці роздуми втратили практичне значення. Точкою розриву став вступ до ЄНП "Європейської солідарності" Петра Порошенка. Партії двох публічних антагоністів не могли одночасно вступати до однієї політичної групи – а отже, "Слуги народу" повернулися до ідеї приєднання до АЛДЕ.

А тим часом у ЄНП, яка лишається найбільшою групою Європарламенту, поволі посилюється скепсис щодо нової української влади.

Про це розповідають численні джерела ЄвроПравди, і це додатково підтвердили ті самі слухання в Брюсселі за участі Пристайка.

На щастя, не йдеться про наднизький рівень, до якого впали відносини із "зеленими".

На щастя, серед "народників" лишилося чимало політиків, що є щирими друзями і лобістами України – приміром, литовець Андрюс Кубілюс. Але у великій фракції ЄНП (182 депутати) немає одного "головного по Україні". Нашою державою цікавиться багато хто, і не всі поділяють оптимізм Кубілюса.

Значний скепсис, зокрема, чути від німців.

Приміром, від Міхаеля Галера, вплив якого на рішення щодо України є дуже високим, на публічних дебатах у Брюсселі звучали підозри щодо гальмування реформ, як то реформи системи охорони здоров’я.

Він не оминув увагою вже звичні претензії щодо впливу Коломойського на нову владу (про це, до слова, спитали відразу кілька європарламентарів).

А окремо варто процитувати запитання Галера про повернення до України Валерія Хорошковського. "Містер Хорошковський, якого особисто я зустрічав у часи Янука (так було сказано в оригіналі. – ЄП), коли він був очільником СБУ. Він також несподівано з'явився. Невже є потреба зустрічатися з такими людьми, забезпечувати їм контакти з новою владою України?" – дивувався він.

(І, до речі, переконливої відповіді від Пристайка на ці питання на дебатах не прозвучало).

Ще один "генератор ризиків" для України у Європарламенті – колишній президент Румунії Траян Бесеску, який ніколи не був у числі "адвокатів України", але зараз приділяє нашій державі значну увагу. І це для нас є радше фактором ризику.

Що це означає?

Підсумовуючи, варто наголосити: йдеться не просто про загрози для "Слуги народу" чи для Зеленського. Бо втрата довіри з боку європейських політиків автоматично означатиме також зменшення уваги до України.

Ситуація непроста, хоча і не критична.

Поки що навіть ті, хто критикує офіційний Київ, вважають, що Європа має допомагати стримувати російську агресію.

Але без довіри до уряду, без підтримки реформ з боку ЄС практична допомога Україні має всі підстави піти на спад. Адже досі саме Європарламент був драйвером проукраїнських настроїв у Євросоюзі. У разі його розчарування Україна неодмінно відчує наслідки.

На щастя, точка неповернення не пройдена. Але украй бракує проактивності з боку української влади, яка би зупинила рух до цієї точки. Для цього доведеться працювати на всіх майданчиках: і у ПАРЄ, і у спільних органах з Європарламентом, і у співпраці з Бундестагом та іншими національними парламентами.

Звісно, якщо у "Слузі народу" відчують серйозність ситуації. А ще – якщо матимуть реальні аргументи, реальні дії уряду та парламенту, які дозволять хоча б поволі переконувати європейців у тому, що Україна лишається на шляху реформ.

Бо без цього усі роз’яснення та переконування будуть марними.

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди",
з Брюсселя