Розворот Молдови: які наслідки матиме відставка проєвропейського уряду
Сусідня Молдова занурилася у нову політичну кризу.
12 листопада стало днем смерті дивної коаліції, яку створили проросійська Соцпартія та прозахідний блок ACUM. Уряд, кістяк якого складали проєвропейські міністри на чолі з прем’єром Майєю Санду, пішов у відставку.
Цю коаліцію від початку вважали "неприродною", але був високий шанс, що вона збережеться принаймні до наступного року. Як мінімум через те, що її підтримували усі світові гравці – і держави Євросоюзу, і США, і Росія. А для останніх Молдова була ще й важливим прикладом того, що Москва та Вашингтон можуть вести спільну геополітичну гру.
Влітку за згодою світових сил вдалося скинути непотоплюваного "господаря Молдови" Влада Плахотнюка, який вів антиросійську політику, але при цьому дратував Захід надто очевидною корупцією; а "неприродна коаліція" заявила, що ставить собі за мету очищення Молдови від старої влади, та домовилася про табу на дискусії щодо геополітичного вибору держави.
Та ідилія швидко завершилася.
За відставку уряду віддали голоси і депутати Соціалістичної партії (чиїм неофіційним лідером є проросійський президент Ігор Додон), і команда Плахотнюка.
А обставини та ймовірні наслідки цієї відставки роблять події у Молдові потенційно дуже небезпечними для України. Адже тепер, у разі проведення дострокових виборів, є високий шанс на формування у Молдові повністю проросійської влади – від президента до уряду.
Союз зі старими ворогами
Мітинг прихильників уряду, посилена присутність поліції, яка мала унеможливити штурм парламенту – від ранку все свідчило про те, що день голосування за вотум недовіри уряду може стати гарячим. Хоча великих сумнівів у тому, чим завершиться засідання, по суті, вже не було.
Адже союз Соцпартії та ACUM фактично перестав існувати ще минулого тижня, коли депутат-соціаліст Василь Боля публічно, перед телекамерами, розірвав коаліційну угоду із проєвропейським блоком.
Емоцій не бракувало і у представників ACUM.
"Ви хочете скинути уряд в надії врятуватися, але все одно доведеться поплатитися за свої гріхи рано чи пізно", – заявила у вівторок у парламенті, востаннє виступаючи у якості прем’єра, Майя Санду.
"Ви любите дорогі машини і будинки... Ви злякалися, коли уряд зупинив багаторічні схеми, які вас годували. І ви вирішили скинути уряд", – звернулася Санду до депутатів.
На цей момент питання про її відставку вже було вирішено. Про підтримку цього кроку заявили у Демпартії – колишній "партії влади", яка від червня перебуває в опозиції. У підсумку відставку уряду підтримала абсолютна більшість депутатів – 62 зі 101.
"Геть Додона!" – миттєво відреагували протестувальники. Втім, невдовзі мітинг (який був не надто велелюдним) на прохання лідерів ACUM розійшовся, а Санду заявила журналістам, що блок ACUM ще має визначитися зі своїми наступними кроками.
Варто зазначити, що вотум недовіри не означає автоматичної відставки. Тепер протягом трьох днів Санду має визначитися і або подати президенту заяву на звільнення, або залишитися на чолі уряду, втім, без права ухвалювати рішення, окрім адміністративно-технічних.
При цьому сам президент Додон вже встиг заявити, що не бачить варіанта збереження Санду на посаді навіть із приставкою в.о.
Очікуваний розвал
Формально причиною розвалу коаліції став конфлікт навколо процедури призначення генпрокурора. За коаліційною угодою цю посаду мав обійняти незалежний кандидат, і конкурс був близький до завершення. Однак Санду та її колеги минулого тижня звинуватили Соцпартію у підтасовці результатів конкурсного відбору та штучному накручуванню рейтингу близьких до соціалістів кандидатів. Прем’єр-міністр зажадала корекції цього механізму, і уряд її підтримав, оголосивши новий конкурс.
Соціалісти у відповідь звинуватили проєвропейського прем’єра у порушенні коаліційної угоди та оголосили, що не мають іншого варіанта, крім скасування рішення уряду з його одночасною відставкою.
Проте не є секретом, що реальна причина інша. "Коаліція антиподів" поволі розпадалася вже два тижні поспіль. Каменем спотикання стала боротьба за посаду мера Кишинева, де у другому турі зійшлися кандидат від ACUM та Соцпартії.
Переміг останній – і це стало першим випадком з 1990-х років, коли столицю Молдови очолив представник лівої, по суті, проросійської сили.
І це було не єдиною перемогою соціалістів.
На цих місцевих виборах партія Ігоря Додона суттєво набрала вагу, зокрема, отримавши контроль над столицею.
Формально ACUM також став переможцем, адже досі не був представлений у місцевій владі, а тепер буде.
Однак багато хто вважає, що проєвропейський блок міг би взяти й більше, але коаліція з ідеологічним опонентом зашкодила його рейтингу. А соціалісти, навпаки, перестали бути неприйнятним варіантом для частини виборців. Адже вони не лише погодилися на альянс із прозахідними силами, але й припинили робити заяви про перегляд європейського курсу Молдови.
Курс на Москву
Результати місцевих виборів стали доволі тривожним сигналом для партій-учасниць проєвропейського блоку ACUM. І не лише через зростання популярності соціалістів.
Так, Соцпартія отримала найвищі показники у 15 з 32 районних рад, що є у Молдові. На другому місці - ACUM із 11 районами.
Ще цікавішими є результати виборів мерів молдовських райцентрів. Тут попереду - також Соцпартія (8 міст). На другій сходинці, по 7 міст - незалежні кандидати та партія, що має назву, даруйте за тавтологію, "Наша партія". І лише треті - ACUM, у активі якої лише три райцентри.
На жаль, місцеві вибори не дають змогу оцінити чіткий розподіл голосів між партіями, але цих двох показників достатньо для занепокоєння. Річ у тім, що вже згадана "Наша партія" є абсолютно проросійською - значно більшою мірою, ніж навіть партія Додона. Її очолює одіозний молдовський бізнесмен із російським громадянством Ренато Усатий. І саме до неї перейшла частина радикально проросійських виборців.
А ще доволі високими є рейтинги популістської партії "Шор", яка точно не є прибічником європейського вектора Молдови.
Дуже висока імовірність, що на дострокових виборах ці сили сукупно візьмуть половину голосів виборців.
Годі й говорити, що такому разі на чолі Молдови постане відкрито проросійський уряд.
Варто зазначити, що нинішній розвиток подій, включаючи відставку уряду Санду, не є несподіваним.
Навпаки, вже з першого дня життя "коаліції антиподів" багато хто чекав її швидкої смерті.
Нагадаємо, що ця дивна коаліція була створена у останні дні передбаченого законом терміну, і була єдиним шансом уникнути дострокових виборів. Єдиною причиною її створення і ACUM, і Соцпартія називали мету повалення влади Плахотнюка.
При цьому соціалісти, які на минулих виборах також отримали перше місце, погодилися віддати молодшому партнерові посади посаду прем'єра та керівництво ключовими міністерствами. І було очевидно, що це не триватиме вічно.
Тепер, позбувшись небажаного партнера, партія Додона знову опинилася перед вибором: або створити коаліцію з Демпартією і отримати посаду прем'єр-міністра вже зараз, або, дочекавшись відведені Конституцією два місяці, відправити парламент на позачергові вибори - знову ж таки, з наміром взяти всю владу у Молдові.
При цьому Додон публічно оголосив, що на союз із Демпартією не піде. І якщо це так, то варіант дострокових виборів стає майже неуникним.
Попередження для України
Які ризики несуть такі події у найближчого сусіда України?
В першу чергу, це ризик геополітичного розвороту Молдови – причому його імовірність не зменшиться навіть у разі створення коаліції з формально проєвропейською Демпартією. Адже фінансова підтримка від ЄС та США значною мірою йшла завдяки довірі до персони Санду.
На цьому прем'єрка встигла наголосити у своїй останній промові, спрогнозувавши, що новий уряд зіткнеться із кризою зовнішнього фінансування. Щоправда, сама Санду зробила з цього висновок, що цей тягар впаде на плечі громадян.
Але не менш реальним сценарієм стане звернення по фінансову допомогу до Москви – як це було в українській історії у 2013 році.
І звісно, така допомога може передбачати політичні зобов'язання з боку Кишинева.
Через свій невеликий розмір Молдова не потребуватиме суттєвих капіталовкладень з РФ, щоб показати, як геополітичний розворот нібито позитивно вплинув на країну.
Зрештою, такий розворот додатково посилить скепсис ЄС щодо європейських перспектив країн "Східного партнерства", додавши недовіри у ставленні Брюсселя до регіону в цілому, що не може не відбитися на Україні.
А на додачу, отримавши реальну владу, Ігор Додон має дати старт переговорам про інтеграцію Придністров’я. А мрій про те, що придністровське врегулювання стане зразком для Донбасу, Москва особливо й не приховує. Так само як чинний президент Молдови не приховує пієтету у ставленні до Росії.
Нещодавня історія, як Додон поїхав у Придністров'я, щоби разом із невизнаним лідером цього сепаратистського утворення (!) відсвяткувати (!!) День народної єдності Росії (!!!) є наочною ілюстрацією того, яким може бути це примирення.
А відповідно, не виключено, що вже незабаром досвід Молдови може стати потужним інструментом у інформаційній війні, яку Росія веде проти України, схиляючи Київ до "миру" на умовах, продиктованих Кремлем.
Автори: Юрій Панченко, Сергій Сидоренко,
редактори "Європейської правди"