Вже через день після проведення цієї неділі позачергових виборів у Іспанії відбулося те, на що соціалісти вперто не погоджувалися після перевиборів у квітні цього року.

Нову коаліцію та спільний "прогресистський" уряд створять дві партії – соціалістична та Podemos. І це при тому, що раніше в.о. прем’єра Педро Санчес навіть заявляв, що присутність Podemos в уряді порушить спокій його сну.

За результатом домовленостей з Педром Санчесом лідер Podemos Пабло Іглесіас (який недавно назвав українця Романа Зозулю "фашистом") має стати віцепрем’єром з соціальних питань. Ще троє політиків з блоку "нових лівих" Podemos, в якому також беруть участь комуністи, стануть міністрами.

Нова коаліція матиме 155 депутатів з 350 (123 мандати у соціалістів та 42 – у Podemos).

Хоча це менше, ніж більшість (встановлена на рівні 176 голосів), але достатньо для мінімального шансу. Адже тутешня особливість полягає в тому, що для обрання прем’єром достатньо отримати більше голосів "за", ніж "проти", а отже, ключовими є позиція депутатів, що утримуються.

І в такому випадку вперше за багато десятиріч в Іспанії з'явиться уряд, створений не однією партією, а коаліцією.

Проте залишається відкритим питання, чи буде легше такому уряду впоратися із проблемами, з якими не впоралися однопартійні уряди. І каталонський сепаратизм – далеко не єдина проблема, з якою доведеться шукати раду "прогресистам". 

Поразка центру

Якщо недільні вибори і мали переможця, то ними стали праворадикали з Vox, які вдвічі збільшили свою присутність у нижній палаті (з 24 до 52 місць) та стали третьою політичною силою країни. Безумовно, вони стали новим "антисистемним" вибором громадян – десь таким, як 2015 року Podemos, але в протилежному ідеологічному полі.

Консервативна Partido Popular, після постійного падіння останні рази на чолі з Пабло Касадо, також покращили свій результат – з 66 до 88 депутатів.

Втім, ці перевибори відзначилися і двома поразками.

По-перше, особисто для Педро Санчеса, який не лише втратив три місця в парламенті, провівши лише 120 депутатів, але й не досягнув того, за чим подався на нові вибори: соціологія соціалістів передбачала, що вони зможуть отримати підтримку на рівні до 150 депутатів. Важливо і те, що в результаті соціалісти втратили більшість у Сенаті королівства.

По-друге, партія Ciudadanos, яку можна ототожнити з лібералами, повністю втратила свій вплив, опустившись з 57 депутатів лише до 10. Засновник та лідер партії Альберт Рівера, який на власному прикладі відстоював можливість пишатися "бути каталонцем, іспанцем та європейцем", цими днями відмовився від посад та заявив, що йде з політики. Втім, його партія залишається важливим актором на регіональному рівні в парламентах автономій.

Певне пояснення такого раптового провалу може стояти за тим, що теперішня поляризації між правими та лівими не сприяє популярності центристів. А до того ж, багато аналітиків оцінюють, що теперішня ситуація в Іспанії спричинена не так політичними розбіжностями, як особистими его лідерів партій.

Не дарма на шпальтах The New York Times лідерів трьох ключових партій назвали "трьома недозрілими молодиками, які не можуть довести свою здатність дискутувати про майбутнє 47 мільйонів людей без падіння до рівня суперечки у шкільному дворі".

Поганий сценарій для бізнесу

У відповідь на раптове оголошення пакту між Санчесом та Іглесіасом, Ciudadanos (а точніше, те, що від них залишилося) закликала соціалістів передумати на користь порозуміння з консерваторами та ними самими.

Велика коаліція, наразі безпрецедентна для Іспанії, була б найбажанішим варіантом – в першу чергу для ділових кіл.

Для ілюстрації: сама новина про можливе залучення Podemos до уряду спричинила кількавідсоткове падіння іспанської біржі, самі лише акції великих банків втратили у вартості 6 млрд євро.

Не Каталонія і не диктатор: що турбує Іспанію напередодні виборів

Такий вихід із ситуації також забезпечив би повернення Іспанії стабільності, яка залежить не від формування уряду, а від майбутньої розробки та затвердження нового бюджету. Наразі країна живе за бюджетом, прийнятим ще влітку 2018 року – паралельно з усуненням колишнього прем’єра та попереднього лідера консерваторів Маріано Рахоя.

Однак такий широкий консенсус складно уявити в умовах, коли від травневих місцевих виборів влада в автономних регіонах та низці основних міст тримається або на коаліціях соціалістів, Podemos та місцевих партій, або ж на коаліціях правих – консерваторів, Ciudadanos та Vox. Порушення такого поділу на національному рівні могло б спричинити тотальні потрясіння на місцях. 

Зрештою, три праві партії в новому скликанні разом мають 150 депутатів. Це не дає їм шансу думати про коаліцію між собою, але складає широку критичну масу, до якої може долучитися якась частина з решти 42 депутатів від регіональних партій.

Що далі? 

Перша авантюрна спроба Педро Санчеса обратися прем’єром була ще в 2016 році, коли соціалісти та ліберали разом мали лише 130 депутатів. Тоді Педро Санчес та Альберт Рівера підписували угоду з двома сотнями пунктів того, що вони планували б втілити.

Натомість тепер порозуміння між Санчесом та Пабло Іглесіасом містить лише десять позицій. А одночасно лідери соціалістів та Podemos залишили відкритими чимало питань про їхню майбутню політику, підписавши лише загальні наміри щодо створення робочих місць, покращення соціальної сфери, боротьби з кліматичними змінами, розвитку культури тощо.

Водночас коаліціянти домовилися просувати закон про евтаназію та протидіяти депопуляції частини провінцій.

Серед поступок Podemos – погодження з принципом "бюджетного балансу", тобто згода не виходити за встановлені Європейським Союзом рамки дефіциту.

А крім того, Podemos відмовилася від курсу на значні поступки для примирення з тією частиною каталонців, що бажають розірвати стосунки з Іспанією.

Обидва лідери згадали про це питання в дев’ятому з десяти пунктів своєї угоди: "Уряд Іспанії матиме за пріоритет забезпечити співжиття в Каталонії та нормалізацію (тамтешньої) політичної ситуації.

З цією метою буде підтримуватися діалог у Каталонії, шукаючи формули взаєморозуміння, завжди в рамках Конституції.

Також посилиться рівень (регіональної) автономності для забезпечення належного рівня прав та надання послуг своєї (регіональної, автономної) компетенції. Гарантуватимемо рівність між усіма іспанцями".

Втім, залишається відкритим питання, чи погодяться депутати від регіональних партій на співпрацю з коаліцією. 

Чи навпаки, вирішать скористатися її слабкістю, вимагаючи все нові й нові поступки. 

І тоді Іспанії доведеться вдатися до традиційного кроку – спробувати вирішити кризу на чергових виборах. 

Автор: Андрій Якубув,

політолог, активіст української громади в Іспанії