Чи здатні Україна та ЄС запобігти шантажу чергового "газостопу" від РФ? Адже в тому, що саме цей сценарій наразі готується у Москві, сумнівів вже майже немає.

Таку бінарну поведінку Кремля – з одного боку, йде показушна демонстрація "конструктивного підходу" у Брюсселі, з іншого – підготовчі роботи з припинення транзиту через Україну, – можна умовно назвати сценарієм "лукавого Міллера".

Хоча "Газпром" та німці ввели в експлуатацію 2011 року перший "Північний потік", однак ГТС України, як і раніше, залишається основним транзитером російського газу, є незамінною для задоволення пікових потреб Європи та коли "Потік" зупиняють на щорічну профілактику.

Тристоронні консультації за участі України, РФ та Єврокомісії протягом року періодично відбувалися в Брюсселі.

Але останній раунд вкотре показав, що вони опинилися в глухому куті, куди їх завела російська сторона. РФ висунула завідомо неприйнятні вимоги, серед яких – пробачити їм борг майже у $3 млрд за рішенням Стокгольмського арбітражу, який "Газпром" має сплатити "Нафтогазу".

19 листопада нібито має відбутися наступна зустріч "на трьох". Але, схоже, так само вона стане безрезультатною, якщо взагалі відбудеться.

Отже, "Газпром" послідовно затягує ситуацію до Нового року, що загрожує черговими маніпуляціями з газовим краном та у телевізорі, якими Кремль добре володіє – достатньо згадати події 2006 та 2009 років.

Підготовка до газової війни

Остання ознака підготовки до нового "газостопу" – відмова "Газпрому" допустити представників "Укртрансгазу", який забезпечує технічне виконання транзитного контракту "Нафтогазу" з "Газпромом", на найбільшу газовимірювальну станцію (ГВС) "Суджа", яка розташована на північно-східній ділянці міждержавного кордону – між Сумщиною та Курщиною.

Через ГТС України проходить майже половина усього російського газового експорту до ЄС, а 3/4 від цього прямує саме через Суджу.

Наприклад, 9 листопада з РФ надійшло для подальшого транзиту 264,39 млн кубометрів природного газу. З них 75% отримано по газопроводу Ду1400 через ГВС "Суджа".

Перевірки умов вимірювання кількості та фізико-хімічних показників природного газу на прикордонних газовимірювальних станціях традиційно передбачені існуючими договірними відносинами та усталеною практикою. Перевірка ГВС дозволяє впевнитися, що обладнання операторів ГТС з обох боків кордону справне і прилади обліку на вході/виході газотранспортної системи коректно рахують обсяги газу, що транспортується.

Варто нагадати, що наразі зберігається практика, згідно з якою газ на кордоні передається від "Газпрому" до "Нафтогазу" та транспортується в режимі транзиту до вихідних ГВС "Ужгород", "Берегове", "Дроздовичі", "Орлівка", "Теково", що розташовані на кордоні, відповідно, зі Словаччиною, Угорщиною, Польщею та Румунією.

Головні маршрути та пункти входу/виходу ГТС України

На цих ГВС газ передається знову ж таки представникам "Газпрому", що абсолютно не відповідає законодавству ЄС, яке регулює транспортування газу. Але змінювати практику радянського часу "Газпром" категорично не погоджується.

Недопуск "Укртрансгазу" до найбільшої ГВС ускладнить взаємне узгодження обсягів транзитного газу.

Це вказує на те, що "Газпрому" з Кремля надіслано директиву і він творчо, але грубо працює з підготовки шаблонного сценарію зі звинуваченням України у крадіжках газу шляхом певних маніпуляцій з показниками.

Можливий формальний привід для недопуску фахівців з "Укртрансгазу" – мовляв, ви тут ні до чого, бо з 1 січня ні "Нафтогаз", ні "Укртрансгаз" не будуть партнерами "Газпрому", – не виглядає переконливим.

Їхній візит на ГВС "Суджа" якраз грав би на користь сценарію "лукавого Міллера", але очевидно, що взято курс на сценарій, який умовно можна назвати "кукіш Гейропі", яка в особі Європейської комісії не без успіху намагається обмежити використання обох путінських потоків 50% потужності, що дозволить зберегти транзит через Україну на нинішньому рівні.

Такий сценарій, разом з контрактною невизначеністю щодо транспортування газу, який надходить з території РФ, погіршує стан безпеки постачання у Європі та може призвести до надзвичайної ситуації вже 1 січня 2020 року після 10.00.

Час діяти

Чи залишилися інструменти, які можуть запобігти російському сценарію?

Нагадаємо, що Угода про асоціацію Україна – ЄС визначає надзвичайну ситуацію як "ситуацію, яка спричиняє значний збій/фізичну зупинку у постачанні природного газу, нафти чи електроенергії між Україною та Європейським Союзом.

Також визначено механізм здійснення невідкладних "практичних заходів, спрямованих на попередження та швидке реагування на надзвичайні ситуації чи загрозу надзвичайної ситуації".

В Додатку XXVI до Угоди чітко вказано: "Україна та ЄС встановлюють "Механізм раннього попередження" з метою закріплення практичних заходів, спрямованих на попередження та швидке реагування на надзвичайні ситуації чи загрозу надзвичайної ситуації. Це передбачає ранню оцінку потенційних ризиків та проблем, пов’язаних з попитом та пропозицією на природний газ, нафту чи електричну енергію та попередження і швидку реакцію у випадку надзвичайної ситуації чи загрози надзвичайної ситуації".

Основна мета – це визначення заходів, спрямованих на ранню оцінку ризиків та проблем, пов'язаних з попитом та пропозицією на природний газ, попередження і швидку реакцію на загрози. Для цілей Додатка визначені координатори – Міністерство енергетики України та член Європейської комісії, відповідальний за енергетику.

Україна апріорі має алібі відповідно до п. 3 ст. 276: "Сторони погоджуються, що Сторона не повинна нести відповідальності за переривання або скорочення постачання відповідно до цєї статті, якщо Сторона не має можливості постачати енергетичні товари, внаслідок дій, пов’язаних з третьою країною або особою, яка підконтрольна або знаходиться під юрисдикцією третьої країни".

Але це зовсім не означає, що можна розслабитися і ніяк не реагувати на дії російської сторони.

Навпаки, Мінекоенерго мало би принаймні поінформувати Європейську комісію про неадекватну поведінку "Газпрому". 

Ще раз звернімося до документа: "У разі виникнення у однієї зі Сторін цієї Угоди усвідомлення надзвичайної ситуації або ситуації, яка у розумінні цієї Сторони може призвести до надзвичайної ситуації, така Сторона має невідкладно інформувати про це іншу Сторону".

"Укртрансгаз" та "Нафтогаз" надали публічності неадекватним діям "Газпрому". Але офіційно це має зробити також і міністерство. Якщо, звісно, у нього є час на такі "дрібниці", бо ж на порядку денному – і азовська рибка, і лісові угіддя, і боротьба з поліетиленовим пакуванням, і багато чого іншого.

* * * * *

Україні варто не чекати російського демаршу і вже зараз задіяти міжнародні механізми, в тому числі визначені Угодою з ЄС.

Це дозволить запобігти негативному розвитку подій, або принаймні мінімізувати негативні наслідки, у тому числі й репутаційні, для України.

Автори: Михайло Гончар, Ігор Стукаленко,

Центр глобалістики "Стратегія ХХІ"