Процес імпічменту президента Дональда Трампа вийшов на новий рівень.

Палата представників Конгресу США в четвер прийняла резолюцію про перехід цього процесу в нову стадію. Це супроводжувалось голосуванням за резолюцію, яке виявило різкий розподіл по партійній лінії.

Усі республіканці (окрім Джастіна Амаша, що позиціонує себе як незалежний) і майже усі демократи (окрім двох членів палати від партії) проголосували відповідно проти (196) і за (232).

Що далі? Слухання щодо імпічменту переходять у публічну площину.

До цього дня усі слухання, надання свідчень запрошеними свідками тощо відбувалися за зачиненими дверима. Відтепер усі попередні свідчення мають бути оприлюднені, а наступні засідання мають стати відкритими.

Розслідування під суспільним поглядом

Цікаво, що одна з основних ліній критики процесу з боку республіканців стосувалася саме його закритості. Але зараз вони все одно проголосували проти резолюції, що робить його відкритим.

Таким чином, очевидно, що вони просто проти процесу слухань як такого у будь-якому форматі.

Як президент Трамп шантажував Зеленського. Свідчення посла США Вільяма Тейлора

Що ж до демократів, то їм відступати нема куди. Навіть якби раптом вони вирішили згорнути цей процес, то зараз для цього уже надто пізно. Але вони і не збираються цього робити.

Ситуація наочно показує, як важливо для опозиційної партії контролювати хоча б одну з палат американського конгресу, за умови наявності справжньої демократії, розподілу влади.

Без набуття демократами більшості у палаті представників на виборах 2018 року ці слухання були б просто неможливі.

На попередньому етапі слухань у них брали участь представники трьох комітетів палати представників - розвідки, зовнішніх справ та нагляду. Відтепер слухання зосереджуються у комітеті з розвідки.

Формально це пов’язано з тим, що скарга державного службовця (особа якого і досі не розголошується), яка стояла біля витоків процесу, була подана в рамках розвідувального співтовариства. Голова комітету Адам Шифф став обличчям слухань, а відтак і головною мішенню для атак прихильників президента Трампа.

Для демократів стратегічними питаннями зараз є динаміка процесу та його фокус.

Зокрема, очевидно, що демократам невигідно затягувати процес. Громадська думка у США з приводу цього процесу розділилася умовно порівну. Навіть намітилась невеличка перевага тих, хто підтримує продовження слухань. Але цю підтримку можна втратити, якщо дозволити процесу надто затягнутися.

Увагу громадськості треба тримати на певному рівні. Сьогодні вже зрозуміло, що наданих свідчень вистачає для того, щоби сформувалася відповідна думка щодо головного питання: чи заслуговує президент Трамп на оголошення імпічменту.

Запрошення великої кількості нових свідків не зможе вплинути на уже сформовані позиції, а лише зробить процес безкінечним. В усіх перед очима - досвід розслідування спеціального прокурора Роберта Мюллера, що тривав надто довго.

З іншого боку, демократам не можна так уже й надто поспішати. Це може лише посилити враження, що вони не зацікавлені у фактах, що вони хочуть проголосити імпічмент у будь-якому випадку, що їхня позиція була сформована ще до початку процесу слухань. Важливо зберігати об’єктивність, а тому не можна рушати надто швидко. Тому, власне, перед демократами постає складне питання щодо оптимальних темпів і динаміки процесу.

Імпічмент з оглядом на вибори

У ситуації, коли наступні вибори президента відбудуться за рік, ключовим завданням процесу імпічменту є боротьба за виборця. 

Завдання демократів - послабити Трампа, підірвати його позиції, знизити рейтинг. Для цього треба переконати частину республіканських виборців не голосувати за нього. І, звісно, найважливіша аудиторія - це ті американці, що не вважають себе прихильниками будь-якої з провідних партій.

Важливо не дати Трампу скористатись іміджем мученика, жертви несправедливого цькування.

Таку лінію захисту вже обрали його захисники. Вони кажуть, що президента обрано всенародно й тому усунути його від влади буде незаконно. Але процедура імпічменту чітко зафіксована в американському законодавстві. Вона є такою ж легітимною, як і обрання президента на посаду.

Те, що президента легітимно обрали, ще не означає, що він може робити усе що завгодно, порушувати закони тощо. У нашому українському контексті це трохи нагадує дискурс часів Євромайдану: хоча Віктора Януковича обрали чесно й тому він мав легітимність, але він втратив її через свої дії. Тому легітимні вибори усюди у світі, в тому числі в США, не мають бути індульгенцією на подальші дії. 

Ще один важливий момент, що певною мірою стикається з попереднім - це питання оптимального фокуса слухань щодо імпічменту. Серед демократів були голоси на підтримку широкого, системного погляду на усі порушення у діяльності Дональда Трампа. Пропонувалося розширити перелік його звинувачень, включивши туди всі його суперечливі дії на посаді.

Але цього вирішили не робити. По-перше, це б ще більше виглядало як суто політична атака, критика з боку однієї партії проти керівника іншої. Оборонятись проти цього було б легше, просто кажучи, що опозиція ніяк не може примиритися з тим, що програла вибори у 2016 році.

По-друге, такий всеохоплюючий підхід точно призвів би до затягування процесу. Розслідування, слухання тривали б місяцями й, можливо, не скінчилися б навіть до наступних президентських виборів. Тому, власне, демократи вирішили мати більш чіткий, вузький фокус. Конкретний епізод неправомірних, з їхньої точки зору, дій президента. Тримати такий фокус набагато простіше, як кажуть, просто бити в одну точку.

Процес імпічменту неминуче є політичним процесом. Він мав би бути перш за все правовим. В основі аналізу дійсно знаходяться правові питання, але вирішує усе їхня інтерпретація, що, власне, має політичний характер. Це відрізняє цей процес від розгляду судової справи.

Політики роблять висновки по-своєму і роблять це відповідно до своїх політичних поглядів та інтересів. Тому ми й бачимо, як факти розглядаються по-різному: демократи кажуть, що президент порушив закон, а республіканці - що ні.

Завдання для України

Що стосується самої суті звинувачень на адресу Дональда Трампа, то за тижні, що минули, ми дізнались більше про тиск з боку керівника Білого дому на Київ.

З’явились нові деталі, вимальовується більш чітка картина. Дізнаємось про нових персонажів, як серед тих, хто був задіяний у цій трампівській спецоперації, так і серед тих, хто намагався стати на заваді. Свідчення дали колишні та нинішні представники США в Україні, співробітники Державного департаменту, Пентагону. Особливу увагу викликали свідчення колишніх та нинішніх співробітників Ради національної безпеки, що, власне, є частиною Білого дому.

Тиск на Україну дійсно мав безпрецедентний характер.

Перший аспект безпрецедентності полягав у тому, що тиск робився в обхід офіційних каналів. Це відрізняє цю ситуацію від попередніх випадків тиску, що його зазвичай чинять відповідні представники державних структур, які за це відповідають.

Другий аспект містився у тому, що метою тиску було отримати поступки не на користь національних інтересів США, а винятково задля особистих політичних інтересів президента Трампа.

Для України залишається важливим робити усе можливе для того, щоб максимально відсторонитись, дистанціюватися від цієї історії.

Наш меседж до американців має бути таким: це американський скандал, і він стосується американських гравців. Це американська політична корупція. Ситуацію мають розглянути самі американці в межах свого законодавства і політичного процесу. Сьогодні є достатньо інформації для того, щоб у Вашингтоні визначилися з висновками про цю історію. А тому Києву не варто ставати в ній гравцем чи надавати якісь свідчення.

Для України залишається важливим зберігати відносини зі Сполученими Штатами як з країною, а не з окремими діячами чи політичними силами.

Триматися цієї лінії непросто, це виглядає легше на папері, ніж у реальному житті, але абсолютно необхідно. 

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень і доцент кафедри міжнародних відносин

Одеського національного університету імені І. Мечникова