Щеплення від пацифізму: як Швейцарія хотіла розпустити свою армію
Рівно 30 років тому в Швейцарії пройшов доленосний, історичний і поворотний референдум щодо ініціативи, яка пропонувала розпустити збройні сили.
Ініціатива, зрозуміло, була відкинута, проте несподівано значна кількість тих, хто підтримав цю пропозицію, не на жарт стурбувала владу.
Щось явно пішло не так, але що саме? І який результат така ініціатива мала б у сьогоднішній Швейцарії?
Шокуючий референдум
Минуло три тижні, як впав Берлінський мур, комуністичному блоку країн, включно з НДР, історія винесла смертний вирок. Загроза конвенційної війни в Європі зникла, по всьому Старому світу повіяв "вітер змін".
Швейцарія ж жила у своєму історичному темпі, у неї були свої проблеми і свій політичний порядок денний.
Зокрема, на 26 листопада 1989 року був призначений референдум щодо ініціативи розпустити національні збройні сили. З ідеєю зовсім позбавити країну війська до народу звернулася ліва громадська організація "За Швейцарію без армії" (Gruppe Schweiz ohne Armee – GSoA).
На превеликий подив і політичного керівництва країни, і громадськості, на референдумі, за підсумками якого ця ініціатива провалилася, 35,6% із тих, хто взяв участь у голосуванні, ідею розпустити армію підтримали.
Вже сама ця цифра стала скандалом.
Адже в абсолютних показниках проти армії висловився майже мільйон швейцарців, і це в країні з населенням на той момент лише близько 7 мільйонів осіб. А в кантонах Женева і Юра за пропозицію "встромити багнет у землю" взагалі висловилася абсолютна більшість виборців!
"Гнів і огида"
Парадокс, але збройні сили виникли в Швейцарії ще до створення в 1848 році єдиної країни.
Армія в Конфедерації – це кузня кадрів, майданчик для налагодження ділових і дружніх контактів, це соціальний ліфт і школа соціального дорослішання.
Зрозуміло, що майже 36% тих, хто захотів усього цього позбутися, були показником якоїсь фундаментальної структурної кризи. Але якої? І чи можна було очікувати такого результату референдуму?
"Ні, таких результатів я не очікував", – каже пенсіонер Олівер Крієг, який тоді був активним громадським діячем і членом ініціативного комітету, який висунув ідею розпуску національних збройних сил.
Свого часу він свідомо став "відказником", рішуче сказавши "ні" вимогам держави "віддати борг". Нагадаємо, що і тоді, як і сьогодні, збройні сили країни комплектувалися на основі загального військового обов'язку.
Єдиною альтернативою військовій службі тоді було цілком можливе тюремне ув'язнення терміном до одного року і більше.
Непоодинокими були й заборони на професію.
"Нам, відказникам, так тоді й казали: мовляв, чемодан, вокзал і Москва в один кінець", – згадує цюрихський адвокат і один із засновників GSoA Марк Спеша. За 20 років, що передували референдуму, в Швейцарії відмовилися нести військову службу приблизно 10 тисяч осіб.
Порівняно з мобілізаційним потенціалом швейцарських збройних сил (650 тисяч осіб) – начебто небагато.
Але ж річ не в цифрах, а в моральному впливі на стан суспільства.
"Країна під рушницею", як іноді називали тоді Швейцарію, викликала опір, в тому числі з боку жінок.
Ренате Шох стала переконаною пацифісткою в той момент, коли повістку отримав її тодішній партнер. "Спробувавши уявити те, через що довелося пройти моєму бойфренду, я не відчула нічого, крім гніву і огиди. З якого дива і на якій підставі ми повинні підкорятися такому диктату?" – каже вона.
Правда, дуже швидко вона усвідомила, що опинилася за одним столом з ідейними противниками покоління її батька – троцькістами і ліваками.
Зміни необхідні
Зрозуміло, що офіційний Берн ставився до ідеї розпуску армії більш ніж негативно. "У Швейцарії немає армії, вся Швейцарія – це суцільна армія", – саме таку максиму "відлив у граніті" федеральний уряд, пам'ятаючи про часи Другої світової війни.
Цими ж словами відкривалося і послання уряду парламенту, в якому була викладена позиція кабінету щодо ініціативи з пропозицією розпустити армію.
Цей законопроєкт, як зазначив один із депутатів від партії демохристиян, "завдає удару по гордості всіх військовозобов'язаних громадян нашої країни", а парламентарій від Швейцарської народної партії зазначив: "Одна лише думка про цю зрадницьку ініціативу викликає у мене почуття праведного гніву. Далеко ж ми зайшли, коли купка божевільних пропонує просто взяти і розпустити армію".
Голосування щодо ініціативи (дуже рідкісний виняток) було поіменним. Кожен із депутатів мав знати, як проголосували його колеги по фракції і з усіх інших депутатських груп.
Зрештою, відкрито підтримали ідею розпуску лише 13 депутатів.
Пізніше ще двоє парламентаріїв повідомили на умовах анонімності швейцарському телебаченню, що вони теж проголосували б за розпуск збройних сил, але страх не отримати більше підтримки виборців виявився сильнішим і їм довелося "наступити на горло власній пісні".
На думку тодішнього міністра оборони Швейцарії Каспара Філлігера, значна частка тих, хто виступив на підтримку ініціативи, була пов'язана з бажанням багатьох громадян, які пройшли дійсну службу, висловити за допомогою виборчого бюлетеня своє особисте негативне ставлення до армійського досвіду.
При цьому зрозуміло також, що ця обставина допомогла міністрові Філлігеру намітити і реалізувати цілий пакет армійських реформ. Навіть найупертішим солдафонам стала очевидною необхідність змін, підкреслює колишній міністр.
Внаслідок проведених армійських реформ чисельність особового складу, що проходить дійсну службу у військах, зменшилася станом на сьогодні в п'ять разів порівняно з тим, що було 30 років тому. Окрім того, з 1996 року існує можливість пройти альтернативну цивільну службу. Офіцерська кар'єра в наші дні у Швейцарії не є ані гарантією, ані перешкодою цивільній кар'єрі.
Відмова проходити дійсну службу призводить лише до невеличкої позначки в особовій справі, не більше.
То що ж зі швейцарською "священною коровою"? Чи була вона принесена в жертву?
"Жертви не вийшло, але табу було знищене", – резюмує колишній депутат Національної ради Швейцарії Джо Ланг. Так само, як Ренате Шох, Марк Спеша і Олівер Крієг, він і сьогодні переконаний, що Швейцарії армія не потрібна.
Народ, однак, вважає інакше, і на референдумі 2013 року 73,2% виборців – і всі кантони – виступили проти скасування обов'язкового призову.
2019 року, зважаючи на ускладнення загальної військово-політичної ситуації в Європі, цей результат був би не меншим.
За підсумками референдуму 2013 року стало зрозуміло, що народ Конфедерації цілком довіряє своїм збройним силам, а тому він і підтримав систему комплектування армії на основі обов'язкового призову.
А крім того, народ усвідомив, наскільки цінним ресурсом і суспільним благом є національна безпека.
Міжнародна інформаційна служба Швейцарської національної теле- і радіокомпанії
Матеріали публікуються з дозволу правовласника