В кінці минулого тижня на підпис до президента Зеленського надійшов закон, що змінює законодавство в частині зменшення тиску на бізнес з боку органів ринкового нагляду. 

Ухвалення цього закону стало останнім пунктом із законодавчого домашнього завдання для початку переговорів про отримання Україною так званого "промислового безвізу" – одного з вагомих призів асоціації з ЄС. Нею передбачено укладення Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (ACAA). 

ОНОВЛЕНО: після публікації цієї статті, у понеділок пізно ввечері, президент підписав цей закон.

Всім буде добре

Звичайно, у сприйнятті широкого загалу "промисловий безвіз" поступається за популярністю класичному. Він – суто для бізнесу. Зате в цьому випадкові не може бути спекуляцій та погроз, що "всі поїдуть". Тут навпаки: що більше "поїде" – то краще.

Йдеться про потенційне зростання експорту промислових товарів з України до ЄС.

Після укладення АСАА українським виробникам тої чи іншої нехарчової продукції не потрібно буде проходити сертифікацію в Євросоюзі для продажів на його території – він визнаватиме висновки українських органів контролю. 

Це – економія коштів та часу, відповідно, збільшення конкурентоспроможності на ринку ЄС. 

Особливо важливою АСАА стане для малого й середнього бізнесу, оскільки проведення оцінки відповідності коштує недешево. 

Угодою про асоціацію передбачено, що АСАА пошириться на 27 секторів, перерахованих у додатку III. Першими з можливих називають "машини", "низьковольтне обладнання" та "електромагнітну сумісність".

"Промисловий безвіз": чим важлива угода ACAA та чому її підписання гальмується

Експерти стверджують, що потенційно угода може охопити 15-20% українських промислових товарів. 

Важливо, що це продукція з вищою доданою вартістю, ніж зерно та метали, які традиційно домінують у продажах до Євросоюзу.

До того ж останніми роками спостерігається суттєве уповільнення зростання українського експорту в ЄС: 2017-го він збільшився на 30%, 2018-го – на 15%, за десять місяців цього року – на 6% відносно попереднього. Отже, ще актуальнішим стає зняття так званих нетарифних бар’єрів для наших виробників. Потреба сертифікувати промислову продукцію в ЄС – один із таких.

Зрештою, від переходу на європейські стандарти, запровадження техрегламентів ЄС та його норм у сфері сертифікації та ринкового нагляду виграють і українські споживачі. 

Шлях до промислового та людського безвізу – спільне й відмінне

У цього "промислового безвізу" та "людського" є й дещо спільне.

За достатнього бажання обидва процеси можна було завершити значно швидше. 

Від початку діалогу про візову лібералізацію з ЄС (2008) і до першого визнання Євросоюзом виконання Україною необхідних умов минуло понад сім років. Натомість рух до АСАА стартував ще в грудні 2005-го із підписанням сторонами відповідного плану дій. Відтоді минуло 14 років, а Україна за цей час виконала лише перший етап – провела законодавчу роботу. До того ж, ще немає експертизи цієї роботи з боку ЄС. 

В обох випадках були драматичні моменти, пов’язані з браком політичної волі до виконання тих чи інших критеріїв. 

З іншого боку, де в чому з "людським безвізом" було простіше.

2010 року Єврокомісія надала Україні чіткий План дій з візової лібералізації, Брюссель проводив щорічну оцінку його виконання та тим самим підштовхував Україну до швидшого проведення необхідних реформ. 

Щодо ACAA такі "підштовхування" з боку ЄС відсутні.

Тут немає і не було щорічних оцінок виконання зробленого. 

Ба більше: досі офіційно не оголошено, коли Брюссель перевірить "домашню роботу" і дасть оцінку ухваленого законодавства. Тоді як лише після позитивного вердикту Єврокомісії перемовини з укладення Угоди про відповідність та прийнятність промислової продукції можуть перейти з теорії у практику. 

В уряді, щоправда, кажуть, що неофіційно ЄС дав згоду йти цим шляхом. 

Попередня оціночна місія ЄС прибуде до Києва в першому кварталі 2020 року, запевняє торговий представник України Тарас Качка. 

Звісно ж, немає гарантій того, що вердикт місії ЄС буде позитивним. Однак навіть якщо вона знайде вади в новому українському законодавстві – то повинна буде чітко на них вказати. Те саме стосується виконання ухваленого раніше законодавства щодо "промислового безвізу".

Отже, наразі головним завданням є отримати оцінку зробленого.

"Ми вважаємо, що є підстави для входження в перемовини щодо підписання АСАА і поширення її принаймні на кілька секторів", – заявила ЄвроПравді Іванна Климпуш-Цинцадзе, колишня віцепрем’єрка з питань євроінтеграції, а нині – голова парламентського комітету з питань євроінтеграції. 

Вона додає, що має "певні зауваження" щодо останнього законопроєкту – втім, навіть фракція "Європейської солідарності", яка дуже прискіпливо ставиться до ініціатив нової влади, його підтримала. 

Між тим, є проблема, яка може виявитися спільною для "людського" та "промислового" безвізів – політичне затягування процесу. Нагадаємо, від першого рішення Єврокомісії про виконання Україною безвізового плану у 2015 році до фактичного скасування віз у 2017 минуло понад півтора року. 

Хотілося би сподіватися, що з АСАА подібних затягувань не буде. Але, на жаль, певні тривожні дзвіночки уже є.

"Ми вам цього не обіцяли"

Минулого листопада на щорічному Форумі асоціацій сталася публічна суперечка між торговим представником України Тарасом Качкою та Люком Девінем, одним із директорів зовнішньополітичної служби ЄС, до сфери відповідальності якого входить і Україна.

Девінь стверджував, що ЄС не обіцяв Україні "промислового безвізу". 

"Ви ставите себе в складну позицію – мовляв, якщо ACAA немає, то Україна програла. Навіщо? І я можу ще раз чітко сказати, що ми не обіцяли вам ACAA", – переконував він. 

З цим складно погодитися. Можливо, про прямі "обіцянки" говорити й не варто, однак є положення статті 57 Угоди про асоціацію. З цього чітко випливає, що Україна має підстави розраховувати на ACAA. 

"Після перевірки з боку ЄС та досягнення домовленості про стан узгодження відповідного технічного законодавства України, стандартів та інфраструктури Угода ACAA додається як Протокол до цієї Угоди за згодою між сторонами відповідно до процедури внесення поправок до Угоди, яка охоплюватиме такі сектори зі списку в Додатку ІІІ до цієї Угоди, які повинні бути гармонізовані", – каже Угода. 

Формулювання досить однозначне і дуже важко витлумачити його неправильно. Прикметно, що попри це з Брюсселя лунають суперечливі заяви – до того ж тепер, коли справа підходить до оцінки зробленого Україною. 

Та на щастя, не можна стверджувати, що у Брюсселі є системна протидія наданню Україні "промислового безвізу". 

Скажімо, тональність висловлювань посла Євросоюзу в нещодавньому інтерв’ю ЄвроПравді була відмінною від згаданого Девіня, хоча й досить обтічною. 

"Я також знаю, що Україну цікавить прогрес у сфері технічних стандартів – йдеться про так звані угоди про ACAA, – сказав Матті Маасікас. – Ви знаєте, в цій сфері Україні все ще треба прийняти один закон (його вже ухвалено. – ЄП), після чого ваш уряд очікує, що ми проведемо оцінку того, як ця система працює".

Перспективи укладення АСАА згадано і в останньому звіті ЄС щодо реформ в Україні. 

У документі позитивно відзначено останні законодавчі зусилля: "...ці закони допоможуть усунути дублювання регуляторних режимів, що є необхідним кроком для подальшої гармонізації із законодавством ЄС з огляду на можливий майбутній початок переговорів щодо Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції".

Однак виглядає так, що українській дипломатії доведеться таки добре попрацювати. Та й не лише дипломатії – адже крім ухвалення потрібного законодавства необхідне ще й належне його виконання. 

"Такі угоди існують лише між країнами, які називають себе промислово розвиненими. І тут є велике упередження щодо України, яке нам треба подолати, – вважає Тарас Качка. – Переконати, що Україна, хоч, можливо, і недостатньо багата країна, але достатньо технологічно розвинута для того, щоб укласти таку угоду". 

Україна як Ізраїль

Справді, для Євросоюзу подібні угоди – велика рідкість. Власне, ACAA на сьогодні є лише з однією країною – Ізраїлем. 

Та угода набула чинності в січні 2013 року. Тоді ж вона відразу поширилася на сферу медичних препаратів, хоча й з низкою винятків.

Процес також був непростий. Перемовини між ЄС та Ізраїлем щодо АСАА стартували на початку 2009 року й завершилися в травні 2010-го. Однак після цього угода на два роки застрягла на ратифікації в Європейському парламенті – причини були політичними, пов’язаними з палестинським питанням. Згоду ЄП дав лише в жовтні 2012 року. 

Окрім АСАА з Ізраїлем, у ЄС є також низка схожих двосторонніх договорів про взаємне визнання оцінки відповідності промислових товарів.

Наразі таких країн шість: США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія та Швейцарія. Також не треба сертифікуватися в ЄС Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну, що разом із країнами ЄС входять до Європейського економічного простору і технічні вимоги до продукції в яких цілком гармонізовано з тими, що є в Євросоюзі.

Як бачимо, компанія елітна, і підписання з ЄС Угоди про відповідність та прийнятність промислової продукції – це в певному сенсі приєднання до клубу обраних. 

Мета справді амбітна, і за неї варто боротися.

Автор: Анатолій Марциновський,

"Європейська правда"

Матеріал підготовлений "Європейською правдою" в рамках фінансованого Європейським Союзом проєкту Keeping Focus on Reforms Ahead of Elections and Beyond. Оцінки та думки журналістів та дописувачів ЄП можуть не збігатися з позицією Євросоюзу