Заяви про створення спільного парламенту та уряду Білорусі та Росії викликали справжній спалах стривоженості в Україні.

І ці побоювання зовсім не є необґрунтованим. Оскільки такі політичні органи зазвичай пов’язують з національними державами, зрозумілою є певна тривога.

Зрештою, вплив Росії на Білорусь традиційно є великим, однак так само традиційно Мінськ, навіть у стратегічних питаннях, може проводити – і проводить – незалежну зовнішню політику. Зокрема, імпорт з Білорусі відіграв досить значну роль у забезпеченні військовою технікою, запчастинами та паливом української армії, що, очевидно, у білоруській політичній системі не могло б відбуватися без згоди найвищого політичного керівництва і, очевидно ж, суперечить інтересам Росії. Якщо Білорусь втратить свій суверенітет, більше таку функцію вона виконувати не зможе.

І що набагато неприємніше для України – виникне проблема необхідності захисту ділянки кордону з Білоруссю.

Наразі Білорусь виконує роль переговорного майданчика між Україною та Росією, і Київ може бути відносно спокійним щодо білоруського кордону – позиція Білорусі, очевидно, не дозволила б використати її як майданчик для наступу на Україну.

Однак що буде, якщо Білорусь дійсно втратить суверенітет?..

Про що насправді йшлося

У 1990-ті роки відбулося кілька кроків із тісної інтеграції Росії та Білорусі. Спершу у 1996 році було підписано угоду про створення "глибоко інтегрованої політично та економічно" Спільноти Росії і Білорусі.

Далі у 1997 році цю спільноту було перетворено на Союз Білорусі та Росії. В обох угодах йшлося про збереження державного суверенітету обох сторін, але узгодження зовнішньої політики, а також глибоку економічну інтеграцію і навіть, відповідно до Статуту та Договору про Союз Білорусі та Росії, єдине громадянство.

Також для реалізації спільних задач передбачалося створення "на паритетних засадах" парламентської асамблеї та виконавчого комітету.

У грудні 1999 році було підписано договір про створення Союзної Держави. Він набув чинності – тобто формально існує Союзна Держава [Білорусі та Росії]. Обидві держави, відповідно до статті 6 договору, зберігають суверенітет "з урахуванням добровільно переданих Союзній Державі повноважень". Передбачається існування прапору, гімну, єдиної валюти, знову-таки – узгодження зовнішньої та оборонної політики.

Також передбачається створення спільної Вищої державної ради (до якої входять президенти, прем’єри, спікери та голови палат держав-членів), парламенту і уряду – згідно зі статтею 4, "для реалізації цілей Союзної Держави", водночас "державну владу у державах-учасниках здійснюють утворені ними відповідно до їхніх конституцій державні органи".

По факту, йдеться про об’єднання на зразок конфедеративного.

Білоруські парламент чи уряд не розпускаються, але "нагору" передається частка їхніх повноважень (як це відбувається, скажімо, у Європейському Союзі). Це, за політичної асиметрії (закладеної навіть у Союзній Угоді – у нижній палаті передбаченого наднаціонального парламенту російські депутати мали б 75 місць, а білоруські – 28), дійсно призвело б до підпорядкування Білорусі Москві у певних питаннях, віднесених до повноважень Союзної Держави.

Ось тільки насправді ані спільного парламенту чи уряду, ані спільної грошової одиниці, ані конституції, ані бюджету, ані навіть прапору чи гімну "єдиної держави" не існує.

По суті, не існує спільної зовнішньої та оборонної політики – про це свідчить, власне, фактична участь Білорусі у матеріальному забезпеченні української армії.

Навіть зі спільною економічною політикою (яка також регулюється більш успішним Євразійським економічним союзом) є проблеми: регулярно відбуваються "торгові війни", останнім часом пов’язані з реекспортом Білоруссю до Росії харчових продуктів із західних держав, що підпадають під російські санкції. Але не тільки: білоруські продукти з російського ринку також витісняються. Зрештою, до самих санкцій Білорусь не долучилася, тобто навіть у такому фундаментальному питанні зовнішньоекономічної політики домовитися Москві з Мінськом не вдалося.

Та й кордон між Білоруссю та Росією існує не для проформи – з російської сторони відбувається перевірка вантажівок, що прямують з Білорусі до Росії.

Як сказав Александр Лукашенко у зв’язку з цією ситуацією (а цю заяву було зроблено у середині листопада цього року), "ми, звісно, витримаємо, витерпимо, але тоді не треба від нас чогось вимагати". "Чогось" – це, вочевидь, тіснішої політичної інтеграції.

Україні така політика Росії знайома – до 2014 року подібні торгові війни між нашою державою та Росією були регулярними і вкрай відчутними для української економіки. Це звичний зовнішньополітичний важіль для Москви.

Чого ж росіяни хочуть від Білорусі?

Оживити проєкт

Внутрішньополітична підтримка Владіміра Путіна та його режиму останнім часом спадає. Це пов’язано з соціально-економічними проблемами, з якими стикаються росіяни у повсякденному житті.

Ейфорія 2014 року, пов’язана з анексією Криму, минула. Для відновлення підтримки режиму було б добре продемонструвати зовнішньополітичні "успіхи" – і таким потенційним "успіхом", очевидно, у Кремлі бачать ревіталізацію по суті замороженої "Союзної Держави".

51% росіян, за опитуваннями, навіть не чули про такий союз. А з тих, хто чув, більшість навряд чи розуміє, що передбачають союзні угоди та як це працюватиме на практиці. Тож "продати" таку ідею як щось нове теоретично можна.

Варто нагадати, що минулого року, приблизно в той самий, зимовий, період, активізувалися розмови щодо Союзної Держави – у вигляді тиску Росії.

Сам Лукашенко тоді сказав, що Білорусь "пробуватимуть на зуб". Водночас він же заявляв, що як "немає рівноправної основи – немає й союзу", критикував завищену ціну на газ для Білорусі, а також пропозиції створення єдиного емісійного центру (незважаючи на те, що єдина валюта та єдиний емісійний центр передбачені договором про створення Союзної Держави).

Посол-провокатор: куди виведе нове протистояння Білорусі та РФ

У березні російський посол Михаїл Бабич дав інтерв’ю РИА "Новости", в якому, по суті, назвав білоруські економічні вимоги – такі як розповсюдження на Білорусь внутрішньоросійських цін на газ – завищеними за відсутності більш тісного політичного об’єднання.

Він також заявив: "Головне, що треба про щось домовитися і почати ці домовленості виконувати, щоб не вийшло як із Союзною угодою: написано про одне, робимо інше, а говоримо іноді про третє". Нарешті, він де-факто звинуватив білоруську владу у "мобілізації електорату за рахунок створення образу ворога" з Росії.

Це інтерв’ю білоруське МЗС вщент розкритикувало, зокрема, зауваживши, що Бабич "просто не зрозумів різниці між федеральним округом та незалежною державою".

Аналітиками періодично обговорюється можливість для Путіна залишити за собою владу після 2024 року (коли він, за чинним російським законодавством, не матиме права балотуватися на президентських виборах) через утворення Союзної Держави та зайняття головуючої посади у ньому.

Правда, є проблема – такої посади чинний договір про Союзну Державу не передбачає.

Голова уряду чи голови палат парламенту є, а от єдиної "головної" фігури немає.

А ще залишаються відкритими питання, чи погодиться Білорусь підписати новий договір і про яку інтеграцію взагалі йдеться зараз.

Дочекати до весни

Посол Білорусі в Росії Владімір Семашко у виступі, який так розійшовся у ЗМІ, заявив, що цілі, поставлені договором про Союзну Державу, "поставлені грандіозні, і вони не мають змінюватися". Йдеться як про утворення спільних парламенту та уряду, так і про створення єдиних ринків енергоносіїв, уніфікованого податкового законодавства тощо.

У цих нібито сенсаційних заявах немає нічого нового.

Білорусь займає таку позицію постійно – від договору вони ніколи не відмовлялися. Ось тільки на практиці щоразу щось заважає.

Ось і в цьому виступі Владімір Семашко згадав проблемні для Білорусі питання – ціну газу і так званий "податковий маневр", через який Білорусь недоотримує гроші за переробку і реекспорт російської нафти.

До 2021 року передбачається, за його словами, "створення єдиних ринків". Однак нагадаємо, що з 2010 року між державами-учасницями Євразійського економічного союзу (зокрема, Росією та Білоруссю) існує спільний ринок товарів.

Як він працює на практиці – було зазначено вище. Також відповідно до дорожньої карти ЄАЕС передбачається формування спільних ринків нафти та газу.

Російська газета "Коммерсант" повідомляє, що відповідно до непублічної програми інтеграції, до 2021 року передбачається прийняття спільних податкового та митного кодексів, зовнішньоторговельного режиму, створення спільних регуляторів ринків енергоносіїв...

Але ані єдина валюта, ані оборона чи зовнішня політика, ані створення органів Союзної Держави до цієї програми наразі не входять.

Тобто йдеться про дійсно дуже тісну економічну інтеграцію, яку незалежні білоруські експерти називають економічним "поглинанням" – але її ще треба здійснити.

А на практиці це може наштовхнутися на численні неузгодженості – що, по суті, і відбувається із проєктом інтеграції Білорусі та Росії протягом всього часу існування ідеї "Союзної Держави".

Зауважимо, що особливо інтенсифікуються як тиск Росії щодо інтеграції, так і білоруська публічна "поступливість" у опалювальний період – коли, як відомо, Росія може використовувати енергетичний важіль для тиску на ті держави, що безпосередньо купують газ у неї.

Тому нічого дивного, якщо навесні "раптово" вкотре виявиться, що і у цих проєктах економічної інтеграції є щось, що Білорусь не влаштовує.

Що ж до створення спільних парламенту та уряду, то дійсно на декларативному рівні це залишається спільною метою – як це і було з підписання договору про Союзну Державу. Однак у поточній дорожній карті утворення цих органів не згадується, і, очевидно, залишається питанням далекої перспективи – яку політично вигідно періодично згадувати, щоб отримувати вигоду на переговорах.

Переписування договору під особисті інтереси Владіміра Путіна – створення певної керівної посади у Союзній Державі для збереження Путіним влади після 2024 року – виглядає потенційно можливим сценарієм на майбутнє.

Але підстав вважати, що Білорусь, і особисто Лукашенко, погодиться на існування умовного "президента Союзної Держави" зі скільки-небудь помітними формальними повноваженнями, бракує. Тоді як посада "весільного генерала" без значимих повноважень може не задовольнити самого Путіна.

От і виходить, що чутки про політичний "аншлюс" Білорусі та підпорядкування її російським військово-політичним цілям залишаються перебільшеними.

Ризик економічного поглинання натомість існує, але передчасно вважати, що це питання вже вирішено.

Автор: Костянтин Федоренко,

науковий співробітник Центру східноєвропейських та міжнародних студій (Берлін)