Суперечка між Києвом і Будапештом, яка почалася з ухвалення Україною нового закону про освіту, за більше ніж два роки перетворилася на дуже складний конфлікт, у якому освітні питання – лише один з елементів. 

Усі спроби його вирішити завершилися нічим, створюючи відчуття, що сторони зайшли в глухий кут, виходу з якого немає. Це відчуття підживлюється регулярними новими загостреннями у відносинах двох країн. 

Однак шанс порозумітися в Києва та Будапешта з’явився доволі випадково – у новорічну ніч.

Вітання для Орбана

Новорічне привітання Володимира Зеленського зачепило за живе багатьох. Схоже, у тому числі – особисто угорського прем’єра Віктора Орбана. 

Та якщо в Україні ця промова спровокувала гострі дебати, то у Будапешті її сприйняли як "жест для відновлення добросусідських відносин" з Банкової. Для цього вистачило короткої фрази, сказаної Володимиром Зеленським угорською мовою. (Нагадаємо, серед відповідей на питання "Хто я?", один з варіантів Зеленського прозвучав угорською і означав "Житель Берегового, який береже свою рідну мову".)

Тому вже 1 січня, в офіційний вихідний, на вітання Зеленського відреагував глава МЗС Угорщини Петер Сійярто такою заявою:

"Ми вважаємо важливим і гарним жестом, що президент України говорив угорською мовою у своєму новорічному привітанні. Ми сподіваємося, що його слова незабаром будуть підкріплені діями, і що український парламент внесе зміни до законів про освіту та використання мов меншин, повернувши закарпатським угорцям ті права, які були раніше відібрані.

Угорський уряд готовий вести діалог на найвищому рівні та в майбутньому надавати всю необхідну допомогу для сприяння швидкому розвитку України"

Миттєва реакція, та ще й у незвично компліментарному стилі, від Петера Сійярто вже є красномовним жестом, адже саме глава МЗС Угорщини (до слова, один із найближчих до Орбана політиків) з вересня 2017 року фактично очолює угорську дипломатичну війну проти України. 

Останніми роками від нього за кожної нагоди лунають гучні заяви та звинувачення щодо "антиугорської політики" Києва. Але у новорічній відповіді Зеленському нічого подібного Сійярто не сказав. 

На жаль, слова міністра через свята не потрапили в український інформаційний простір. 

Тому 9 січня на арену вийшов особисто Віктор Орбан, який висловився напряму: щоб змінити відносини з Україною, потрібна його зустріч із Зеленським.

Хаос замість жестів

З моменту обрання Зеленського на посаду президента Орбан не приховував, що покладає на нього неабиякі сподівання і зробив – на його думку – чимало жестів, аби привернути увагу українського президента.

Так, у травні президент Угорщини Янош Адер приїхав на інавгурацію Володимира Зеленського. 

А на початку липня Петер Сійярто з’явився в Торонто на конференції щодо реформ в Україні, де назвав Зеленського "новою надією Будапешта" та пообіцяв Києву кредит на 50 млн євро – звісно ж, в обмін на те, що із закарпатських угорців знімуть обмеження, накладені мовним та освітнім законами. 

Однак тоді Орбана спіткало перше розчарування від нової влади. 

Взаємності у Торонто він не знайшов. Ба більше, через слова Сійярто угорського посла у Києві викликали до МЗС.

Судячи з усього, в команді Зеленського, хоч і прагнули швидкого примирення з Угорщиною, зробивши його однією з перших перемог президента на міжнародній арені, але не були готові до зміни ключових норм мовного та освітнього законів. 

А це принципово суперечило очікуванням Будапешта.

Далі "жести" обох сторін стали взагалі хаотичними: натяки на примирення чергувалися з ворожими діями.

Кульмінацією стала вкрай брутальна виборча кампанія на Закарпатті, яка не тільки залишила угорську нацменшину без представництва у новій ВР, а й ледь не завершилася забороною в’їзду в Україну для одного з угорських високопосадовців. За інформацією автора цих рядків, у липні Україна планувала показово розвернути на кордоні чи то міністра Сійярто, чи то керівника адміністрації угорського прем’єра Гергея Гуйяша. Але зрештою Київ відмовився від цього наміру.

Хай там як, але після парламентських виборів настав період ворожості та заяв про те, що, мовляв, антиугорська політика в Україні триває.

Восени були також кроки Угорщини до примирення, але кожен такий крок підривався майже одночасними антиукраїнськими діями.

Показовий приклад – історія про те, як Будапешт заблокував рішення комісії Україна-НАТО під час візиту Столтенберга до Києва, та ще й оголосив про це на Євразійському форумі, організованому в Будапешті під візит Владіміра Путіна. А щойно лідер Росії поїхав з Угорщини, у Орбана вето на заяву відкликали.

Часом дивними були і дії України, як-то виклик посла Угорщини на початку грудня до МЗС через слова, яких він не говорив.

Так, кожна зі сторін має підстави ображатися на дії іншої. 

Цілком зрозумілим є обурення Києва після того, як представник МЗС Левенте Мадяр поставив суперечку з Україною на один рівень з анексією Криму. Або злість Будапешта на триваючий тиск СБУ в дивній, штучній справі про "фінансування сепаратизму" проти фонду Егана Еде (через який угорський уряд з 2016 року видає гранти закарпатським угорцям, і наразі цей процес фактично заблоковано). 

Звісно, кожну з цих дій можна пояснити та виправдати відстоюванням національних інтересів. 

Але наслідком стало те, що усі "жести дружби" тонули у численних образах. 

Тим часом за Угорщиною в українському суспільстві міцно закріпився імідж недруга. Експерти-міжнародники, опитані "Українською призмою", поставили її на друге місце серед держав, ворожо налаштованих до України. Відразу після РФ, з відривом від усіх інших.

Не лише мова, не лише освіта

У Віктора Орбана досі повторюють, що антиугорську політику в Україні запровадив Петро Порошенко. 

Між політиками є очевидний особистий конфлікт. Орбан часто переконував європейських та американських партнерів у тому, що українському колезі не можна вірити. Мовляв, не раз бувало, що він із Порошенком про все домовився, але надалі Україна робила діаметрально протилежне.

Наскільки коректними є ці звинувачення, можна лише припускати, але і з українського, і з угорського боку звертають увагу на цей особистісний конфлікт як дуже вагомий фактор у відносинах.

Однак Порошенка немає при владі вже майже вісім місяців, а проблеми нікуди не поділися. Ба більше, розвиток відносин викликає своєрідне відчуття дежавю.

Причина в тому, що криза в українсько-угорських відносинах значно ширша за відносини Орбана з Порошенком. 

І навіть освітній закон став лише точкою відліку, приводом для конфлікту.

Інакше б, починаючи з осені 2017-го, на порядку денному українсько-угорських відносин раптом не з’явився би цілий клубок проблемних питань, які блокували вирішення одне одного. 

Ось їх неповний перелік:

• мовні права угорської нацменшини, 
• подвійне громадянство, 
• фінансові вливання Угорщини та її вплив на Закарпатті, 
• право на автономію угорської громади та яку саме, 
• робота СБУ, 
• використання угорських державних символів у публічній сфері, 
• створення угорського виборчого округу, 
• вплив Росії на політику Будапешта.

Справжні причини конфлікту

То чому "вибухнуло" все і відразу? 

Через те, що і в Україні, і в Угорщині останнім часом змінилося багато. 

Перше – це зміни в Україні після 2014 року. 

Це той фактор, якому Угорщина зазвичай не надає достатньої уваги. Йдеться про фактичний перезапуск української державності на тлі російської агресії, із глибокими змінами як суспільної свідомості, так і державних інститутів.

За нових умов деякі звичні для Будапешта баланси та схеми взаємодії просто перестали працювати (в тому числі це стосується мовних питань). Їхнє оновлення видавалося очевидним кроком для Києва, але виявилося несподіваним для Будапешта.

Друге – це зміни в самій Угорщині.

Починаючи з 2010 року Віктор Орбан та його партія "Фідес" мають монопольну владу в країні, перекроїли її політичний та конституційний ландшафт під себе. В основу зовнішньої політики Віктор Орбан поставив конфліктність та агресивність, а давню угорську стратегію захисту закордонних угорців зробив конституційним зобов’язанням влади. 

Останніми роками це вибухонебезпечне поєднання відчула на собі не лише Україна. 

Третє – це російський вплив.

Регіон Центрально-Східної Європи здавна перебуває під впливом агресивних дій Росії, яка майстерно використовує практику гібридних спецоперацій, особливо на етнічну тематику.

Починаючи з 2014 року Кремль майстерно готував Україну та Угорщину до конфлікту (див. статтю ЄП "Хто стоїть за вимогами відокремлення Закарпаття"), а відколи той розгорівся – успішно його поглиблює. В хід ідуть і маніпуляції думкою Києва та Будапешта, і нові провокації та терористичні акти, зокрема підрив офісу Товариства угорської культури Закарпаття в Ужгороді (деталі – у статті "Хроніка нищення угорських символів та будівель на Закарпатті"). 

Зе-вихід з глухого кута

Утім, все це зовсім не означає, що системна криза у відносинах Києва і Будапешта не може бути подолана. Це варто спробувати зробити, причому саме зараз.

Угорська сторона вже не раз натякала, а тепер напряму заявляє, що змінити все може особиста зустріч Віктора Орбана та Володимира Зеленського. Мовляв, угорський лідер щиро хоче порозумітися з українським колегою та вірить у "хімію" між ними.

За інформацією ЄП, у жовтні Віктор Орбан уже був готовий сісти чи то в авто, чи то в гелікоптер, аби вирушити на зустріч з Володимиром Зеленським. У Будапешті навіть вважали, що призначили її дату... І лише згодом з’ясували, що їхній "зв’язковий" не має необхідного впливу на українського лідера.

Йдеться саме про "зв’язкового", бо цю зустріч намагалися організувати в обхід звичних дипломатичних каналів, у стилі Руді Джуліані. Хай там як, нічого з того не вийшло. 

Та у Будапешті не полишають надію.

Адже шанс на успіх дійсно є.

"Хімія" особистих відносин Орбана і Зеленського цілком може з’явитися.

По-перше, між лідерами немає особистісного конфлікту, який справді заважав за Порошенка. Можна почати діалог на найвищому рівні з чистого аркуша.

По-друге, Будапешт втратив велику частину аргументів на користь збереження блокади в НАТО. 

Змінити позицію України вона виявилася нездатна. Свою роль для розмороження американсько-угорських відносин вона вже відіграла. При цьому збереження вето завдає реальної шкоди іміджу Угорщини, в тому числі демонізуючи її в Україні. 

По-третє, обидві сторони починають помічати, що їх намагається посварити Росія. Хай у Орбана цього не кажуть публічно та продовжують загравати з Москвою заради економічних дивідендів, але в Будапешті добре розуміють роль РФ. Особливо після підривів офісу КМКС в Ужгороді, виконавцями яких виявилися симпатики та агенти Росії.

По-четверте, Київ і Будапешт за час протистояння нарешті почали розуміти один одного краще. Поволі з’являється усвідомлення, що Угорщина не планує анексувати Закарпаття, як це зробила Росія з Кримом, а Україна не ставить за мету асимілювати угорців.

По-п’яте, нова влада в Україні готова на певні зміни та реформи у питанні статусу та прав нацменшин – теми, яка вже давно є точкою відліку у відносинах Києва не тільки з Угорщиною, а й іншими сусідами, зокрема Румунією. Наприклад, питання подвійного громадянства цілком може бути зняте. 

При цьому Зеленський має власну монобільшість у парламенті і буде здатний виконати домовленості з угорцями.

По-шосте, навіть попри політичну "війну" Україна та Угорщина нарощують економічну співпрацю. Щороку (!) зростає товарообіг, а в Україні досить успішно працює угорський бізнес. 

Але сама по собі зустріч Зеленського та Орбана "миру" не принесе.

Щоби вона стала початком примирення, а не обернулася новим розчаруванням, як було після зустрічей Орбан-Гройсман в Будапешті 2016-го, чи Орбан-Порошенко на Мальті 2017-го, необхідні додаткові зусилля з обох боків. 

Потрібні домовленості, які реально будуть виконані обома сторонами.

Причому зусиль одних лише лідерів тут недостатньо. Для просування позитивного порядку денного не завадить також участь політиків з обох боків, які не мали би за собою негативного шлейфу у мовній та освітній суперечці. Такими агентами змін могли би стати, наприклад, новопризначений угорський комісар ЄС з розширення Олівер Варгеї та український віцепрем'єр Дмитро Кулеба. І хоча формально Варгеї є незалежним від угорського уряду, сигнали від нього, поза сумнівом, будуть прочитані також як сигнали від Угорщини.

І тому доброю новиною є те, що Варгеї, за даними автора цих рядків, має приїхати до Києва уже 23-24 січня, у якості одного зі своїх перших закордонних візитів, який вже анонсувала Єврокомісія. До слова, зустріч комісара із президентом Зеленським, за словами одного з джерел, є цілком імовірною.

Що потрібно зробити?

Якими можуть бути перші кроки для виходу з конфлікту? Автор цих рядків пропонує наступний алгоритм.

Спільний крок 1: 

Київ і Будапешт мають домовитися не вчиняти односторонніх дій у питаннях, які бодай гіпотетично можуть стосуватися двох країн, натомість ретельно узгоджувати їх. 

Спільний крок 2: 

Київ і Будапешт беруться за спільний аудит усіх двосторонніх договорів, конвенцій та обіцянок, аби не просто звірити годинники, а й зрозуміти, як кожна з сторін тлумачить той чи інший пункт, що очікує від іншої і на що може розраховувати. Це має бути дуже відверта розмова за зачиненими дверима, але із залученням тих, хто впливає на ухвалення рішень, та експертної спільноти. 

Почати можна на рівні міжурядових українсько-угорських комісій, які не засідають вже роками.

Спільний крок 3: 

Київ і Будапешт мають взяти на себе зобов’язання виконати своєрідне "домашнє завдання".

Україна має:

– Врахувати у законі про мову рекомендації Венеціанської комісії в частині офіційних мов Євросоюзу (залишивши без змін у частині, що стосується російської мови);

– Нарешті внести давно домовлені зміни до закону про освіту, вивівши приватні школи з-за меж дії статті 7;

– Одночасно треба зробити все, щоб освітня реформа в Україні сприймалася угорцями (і так само румунами) не як спроба асиміляції, а як розширення можливостей для дітей, як заклик інтегруватися. Зростання якості та обсягу викладання державної мови має йти поруч зі збереженням свободи вибору мови навчання щодо більшості предметів. Закон це дозволяє;

– Синхронізувати дії всієї вертикалі влади в угорському напрямку, щоби, наприклад, дії СБУ на Закарпатті не суперечили новорічним промовам Володимира Зеленського;

– Якомога швидше завершити роботу над концепцією закону про подвійне громадянство, запросивши угорську громаду до діалогу щодо його змісту;

– Кадрово, фінансово та стратегічно впорядкувати регіональну політику в Закарпатській області, яка останні роки страждає від політичних ігор, занедбаності, недофінансування та незбалансованої уваги з боку Києва у порівнянні з Будапештом.

Угорщина має:

– Зняти вето на роботу комісії Україна–НАТО на політичному рівні, щойно Україна внесе останні зміни до закону про освіту згідно з рекомендаціями Венеціанської комісії. Останні заяви Будапешта, що він збереже це вето, допоки не будуть внесені зміни в усі українські закони, які стосуються прав нацменшин, були очевидно помилковими, про них краще просто "забути"; 

– Припинити "дипломатичну війну" проти України з риторикою про "міжетнічне протистояння" чи "безпрецедентні утиски" угорської нацменшини на рівні з порушенням прав людини в Криму. Ці заяви є неправдивими, їхнє повторення буде боляче сприйняте багатьма українськими політиками та суспільством;

– Припинити розігрувати "українську карту" в своїх відносинах з Росією і повністю виключити "українське питання" з діалогу з Москвою. Офіційний Будапешт любить повторювати, що він веде суверенну зовнішню політику. Настав час продемонструвати це;

– Розморозити вже виданий кредит на 50 мільйонів євро для будівництва окружної дороги навколо Берегового та траси в бік Мукачева;

– Відмовитися від ідеї будь-якої територіальної автономізації угорської нацменшини на Закарпатті у вигляді окремого угорського району тощо та зосередитися на підтримці реформи децентралізації, яка розблокована на Закарпатті (вже навіть є перша угорська ОТГ).

Це – лише коротка "дорожня карта", одна з можливих, яка дозволила би Україні та Угорщині почати рух до виходу з глухого кута. 

Зустріч Володимира Зеленського та Віктора Орбана не гарантує прориву, але дає шанс.

Буде несправедливо ним не скористатися.

Автор: Дмитро Тужанський,

для "Європейської правди"