У травні 2020 року в Польщі відбудуться президентські вибори. Якими є шанси нинішнього глави держави, як його штаб буде вести кампанію і яких кандидатів висуває опозиція?

Новий рік у Польщі починається під знаком передвиборчої кампанії. Від результатів президентських виборів залежатиме подальша стабільність владної коаліції "Об'єднані праві", що згуртувалася навколо партії "Право і справедливість" (ПіС).

Травневе голосування стане завершенням майже дворічної низки виборів: восени 2018 року відбулися вибори до органів місцевого самоврядування, навесні 2019 року – до Європейського парламенту, а восени – до Сейму і Сенату. Влітку переможець президентських виборів буде приведений до присяги і, якщо тільки не буде скорочений термін повноважень парламенту, Польща вступить у трирічний період без виборів.

За результатами соціологічних досліджень безумовним фаворитом є чинний президент Анджей Дуда, обраний у 2015 році.

Згідно з регулярними опитуваннями громадської думки, його кандидатуру підтримують понад 40% виборців. Дуда, політик із табору ПіС, на посту глави держави не завдавав уряду серйозних проблем. Тому не було сумнівів, що і цього разу Ярослав Качинський і його соратники підтримають його кандидатуру.

Наразі є два основних варіанти розвитку подій. Теоретично, члени штабу президента і його політичне оточення напередодні виборів мають піти шляхом примирення протиборчих сторін і уникнення конфліктів.

На президентських виборах зазвичай перемагає той, хто зуміє залучити на свій бік центристський електорат, а правий виборець у другому турі все одно в переважній більшості підтримає Дуду.

І все ж у ПіС мають сумніви, що такий сценарій себе виправдає.

На нього вже зробили ставку під час парламентської кампанії, і все ж – попри величезну перевагу в опитуваннях – правляча коаліція насилу зберегла самостійну більшість у Сеймі і навіть втратила більшість у Сенаті.

У перспективі наступних чотирьох років ситуація для польської партії влади видається вже не такою безхмарною, як раніше.

Ось чому розглядається протилежний варіант: ескалація політичного конфлікту, яка дозволить мобілізувати якомога більше прихильників правого крила і демобілізувати його супротивників.

Замість Туска: хто кине виклик президенту Дуді на польських виборах

Ідея ця приваблива тим, що успіх подібної тактики може забезпечити перемогу Анджея Дуди в першому турі виборів – востаннє таке було у 2000 році, коли був переобраний Александр Квасневський. Є підстави вважати, що зрештою саме на такий варіант і зроблено ставку: про це свідчить, наприклад, законопроєкт про розширення контролю над судовою системою, представлений наприкінці 2019 року.

Це тим більш імовірно, що потенційні кандидати від опозиції поки що не надто вражають – хоча, звичайно, кожна кампанія розвивається за своїми законами, і на аналогічному етапі передвиборчої кампанії п'ять років тому рейтинги тодішнього президента Броніслава Коморовського були навіть вищі, ніж сьогодні у Дуди.

Кандидатом від опозиційної "Громадянської платформи" (Platforma Obywatelska) і партії Nowoczesna стала Малгожата Кідава-Блонська, колишній спікер Сейму. Але "Платформа" сама зараз входить у фазу внутрішнього тертя після того, як її лідер Гжегож Схетина оголосив, що залишає пост голови партії.

Коаліція "Лівиця" (Lewica), до складу якої входять, зокрема, "Союз демократичних лівих сил" (СДЛС), "Весна", "Разом" (Razem), оголосила своїм кандидатом Роберта Бедроня. У цього депутата Європарламенту, першого відкритого гея в польській політиці, є певна кількість прихильників, але опитування дають йому набагато менше, ніж ще рік-два роки тому, коли Бедронь тільки створював свою партію "Весна". Вона не виправдала надій електорату, і зараз йде процес її об'єднання з СДЛС.

Лунають також критичні зауваження, що на передвиборчу кампанію Бедроня залишається занадто мало часу, і ця частина політичної сцени даремно втрачає той потенціал, який у жовтні 2019 року призвів до її повернення до парламенту з відносно добрим результатом.

Рейтинг кандидатів у президенти Польщі. Джерело: ewybory.eu

Крім того, варто звернути увагу на лідера опозиційної Польської селянської партії Владислава Косиняка-Камиша – він має досить непоганий рейтинг, але вийти до другого туру йому буде складно. Ультраправа "Конфедерація" визначить свого кандидата за допомогою праймеріз.

Польські політмаркетологи, як і увесь світ, уважно стежили за успіхами Володимира Зеленського на виборах в Україні. Польським Зеленським хотів би стати Шимон Головня – католицький публіцист, автор кількох книг, відомий мільйонам поляків переважно як ведучий талант-шоу "Я маю талант" – аналога української програми "Україна має талант".

Як і Зеленський, Головня хоче позиціонувати себе як кандидата поза політикою, який примирює конфліктуючі табори.

Такого вікна можливостей, як у Зеленського, у Головні, вочевидь, немає, але кілька очок від консервативної частини електорату він отримати може.

Якщо Анджей Дуда зуміє перемогти на виборах, ПіС зможе розраховувати на відносно стабільне правління принаймні до наступних парламентських виборів, які пройдуть 2023 року.

В іншому разі свобода дій уряду Матеуша Моравецького буде обмежена. Згідно з польською Конституцією, президент має право вето, а у ПіС недостатньо депутатів у Сеймі, щоб це вето відхилити. Таким чином, найбільш радикальні законопроєкти можна буде ефективно блокувати.

Ба більше, потенційний параліч уряду може каталізувати у владній коаліції відцентрові сили. Розподіл посад після перемоги на виборах вже був досить ускладнений, оскільки молодші партнери по коаліції несподівано почали вимагати від "Права і справедливості" більше, ніж можна було припустити.

І це ще одна причина, чому травневі вибори є життєво важливими для ПіС, попри те, що рівень її контролю над державою – незрівнянно вищий, ніж у будь-якого іншого уряду після 1989 року.

Автор: Міхал Потоцький,

керівник відділу "Думки" видання Dziennik Gazeta Prawna (Польща)

Стаття була опублікована на порталі "Нова Польща". Републіковано за згодою власника авторських прав