Домовленості про підписання угоди про вільну торгівлю між Лондоном та Брюсселем зрушили з мертвої точки.

Принаймні так вважає глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, яка стверджує, що Британія та ЄС залишаться "найкращими друзями", але "не такими, як раніше". Вона не поділяє оптимізму британського прем'єра Бориса Джонсона, що дійти згоди щодо угоди можна буде до грудня 2020 року.

Дійсно, згідно з дедлайнами, після того як 31 січня Британія залишить ЄС, почнеться перехідний період строком у 11 місяців, і лише згодом можна буде системно говорити про нову торговельну угоду.

Поки що найбільш реальним терміном відновлення переговорів про це є березень цього року.

Чотири варіанти для Лондона

Угода про вільну торгівлю означає скасування квот, податків та тарифів на експорт товарів між окремими країнами або групою країн (регіональна угода про вільну торгівлю). В разі виходу країни із зони вільної торгівлі – що зараз і відбувається з Британією та ЄС – зростають експортні податки та тарифи, збільшується регламентація товарів, що підлягають імпорту.

"Brexit має стати благом для українського експорту. Особливо – жорсткий"

Система угод про вільну торгівлю розвивається у світі відносно нещодавно – впродовж останніх 30 років. Якщо у 1990-х роках таких договорів було всього 70, то у 2010 р. – 300, а станом на початок 2020-го, за даними СОТ, їх вже 302.

Вершиною розвитку системи угод про вільну торгівлю є ініціативи президента США Барака Обами щодо багатостороннього договору в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (Trans-Pacific Partnership), який був підписаний 2016 року, та в Атлантиці (Transatlantic Trade and Investment Partnership), переговори щодо підписання якого призупинив Дональд Трамп.

Події 2016 року, зокрема Brexit та прихід до влади Дональда Трампа в США, похитнули усталену торговельну систему у світі. В обох випадках бачимо прагнення менше брати участь у міжнародних інституціях.

Британія, вийшовши зі складу Євросоюзу, бачить себе в нових умовах "чемпіоном вільної торгівлі".

Втім, покинувши зону вільної торгівлі ЄС, Велика Британія може розглядати чотири моделі подальшого розвитку подій, а саме норвезьку, турецьку, швейцарсько-українсько-канадську і СОТ.

Норвезький спосіб полягає в тому, що Британія вийде з митного союзу, але залишиться у складі спільного ринку і буде підпорядковуватися Суду європейської асоціації вільної торгівлі. Ця опція не дає можливості впливати на спільні тарифи та аграрну сферу всередині спільноти, маючи, втім, незалежну торговельну політику. Турецька опція пропонує вихід зі спільного ринку та митного союзу, а натомість утворюється новий митний союз з ЄС.

Найбільш імовірним залишається варіант, коли Британія підписує угоду або серію угод про вільну торгівлю з ЄС.

Наприклад, відносини між Швейцарією та ЄС регулюються 120 двосторонніми угодами. У швейцарському випадку Лондон все ще буде у складі спільного ринку Євросоюзу, але без доступу до аграрної політики та важелів впливу на інституції Брюсселя.

Це буде радше обмежена форма асоціації з євроспільнотою. Також не варто забувати й про вітчизняний досвід поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі з ЄС, що діє з 1 січня 2016 року. 

Але найбільше британці прагнуть повторити досвід канадців у підписанні угоди про вільну торгівлю з ЄС (Comprehensive Economic and Trade Agreement).

Переговори над цим документом велися вісім років, потім його зрештою підписали 30 жовтня 2016 року, і зараз триває процес ратифікації угоди країнами ЄС. Згідно з узгодженим документом, митні тарифи між Канадою та ЄС знижуються на 98%. Проте в документі залишається місце квотам та тарифам щодо певної аграрної продукції, а торгівля послугами не всюди лібералізується. Але канадський досвід важливий британцям у першу чергу доступом до ринку.

Не варто виключати і сценарій, коли Британія вийде з ЄС без торговельної угоди. І тоді Лондон торгуватиме з 27 країнами ЄС в рамках Світової організації торгівлі – а це означає тарифи на торгівлю між цими державами та відсутність преференцій на ринок послуг Євросоюзу. 

Переговорні позиції

Тим часом за останні 5-10 років торгівля Великої Британії поступово впадає в кризу, зважаючи на зростання торговельного дефіциту.

Дефіциту не спостерігається в торгівлі між США та Великою Британією. Впродовж 2011–2016 рр. британський експорт до США зріс на 26%, і за 2017 рік експорт в 99,5 млрд фунтів стерлінгів переважав над імпортом, що складав 66,3 млрд.

Ситуація з торгівлею між Британією та ЄС станом на 2018 рік виглядає таким чином. Євросоюз залишається найбільшим торговельним партнером Британії – експорт до ЄС склав 291 млрд фунтів (45%), а імпорт – 357 млрд фунтів (53%).

Більшу частину британського експорту до Євросоюзу, а саме 41%, складають послуги (юридичні, наукові, технічні, розважальні, інженерні). Регіонами Сполученого Королівства, що найбільше експортують до ЄС товари, є Уельс, Північна Ірландія, північний схід Англії. Основними торговельними партнерами в ЄС є Ірландія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Франція, а беручи світовий вимір, до цих країн додаються США, Китай та держави Перської затоки.

Щодо імпорту пальма першості належить Німеччині, Нідерландам, Франції, Іспанії та Бельгії – не рахуючи решти держав, зокрема США, Китаю та Японії. Торговельний дефіцит між Британією та ЄС нараховує 66 млрд фунтів. Загалом нині існуючі тарифи ЄС є низькими на британські товари, але є високими на продукцію аграрного сектора.

Політичний досвід Терези Мей, яка була прем’єр-міністром Великої Британії в 2016-2019 роках, показує, що лише наявність чітко артикульованої позиції, насамперед серед істеблішменту, дасть змогу дійти згоди з єврочиновниками.

Тим більше, що ключові тези, які пропонувала Мей (Британія залишає спільний ринок, британські компанії, які будуть торгувати всередині ЄС, мають узгодити правила ведення бізнесу з місцевим законодавством), залишаються актуальними викликами перед нинішніми очільниками Туманного Альбіону.

Саме тому Лондон пропонує ЄС сміливу та амбітну угоду про вільну торгівлю. 

Перевірка на здатність домовлятися

Проблема врегулювання економічних відносин між Лондоном і Брюсселем залишилася у спадок від Мей новому прем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону. Затвердження угоди про вихід з ЄС 10 січня 2020 року Палатою громад лише доводить той факт, що Джонсон якнайшвидше прагне завершити цей процес.

Подальший графік виглядає так: 27 січня угоду про вихід з ЄС ратифікує британський парламент, 30 січня Європарламент надає згоду на введення в дію цього документа, а 31 січня о 23:00 Велика Британія формально перестає бути членом Євросоюзу. Після цього настає перехідний період тривалістю в 11 місяців, коли всі питання, пов’язані з торгівлею, зберігають статус-кво.

Перехідний період може бути подовжений до двох років, якщо до 30 червня включно Лондон висловить таке бажання.

Основна стратегія уряду Джонсона щодо зовнішньоекономічних питань чітко сформульована – це угода про вільну торгівлю з ЄС та відсутність регулювань.

Але основний переговірник від Брюсселя Мішель Барн’є вважає, що угоду цього року навряд чи можна буде підписати, зважаючи на британську непоступливість до регуляторної політики ЄС.

У 2020 році, швидше за все, вдасться вирішити лише дві складові майбутньої угоди про вільну торгівлю між Британією та ЄС – фінансовий сектор та рибальство. Фінанси є вкрай важливим елементом, адже Брюссель не прагне втратити доступ до можливостей Сіті – однієї з фінансових столиць світу, і це є сильним козирем для британців у переговорах.

Навіть більше, узгодження фінансових питань може стати випробуванням сторін на здатність домовлятися.

Іншим питанням, не менш дражливим для прихильників Brexit, є відновлення британського суверенітету над навколишніми територіальними водами, адже це більше політичне рішення, ніж економічне.

Загалом перед прем’єр-міністром Борисом Джонсоном та міністром торгівлі Елізабет Трасс стоїть нелегке завдання: отримати угоду про вільну торгівлю з ЄС, яка враховувала б інтереси обох сторін, і з низьким рівнем регуляторних функцій, адже від ступеня діалогу з Брюсселем залежатиме успішність британського бізнесу в Європі.

До того ж не виключається варіант того, що побачивши перепони в Євросоюзі, Британія почне нарощувати свою економічну присутність поза Європою, все частіше виступаючи ситуативним союзником Сполучених Штатів.

Автор: Єгор Брайлян,

історик, редактор Toynbee Prize Foundation