Небезпечніша за "жовті жилети": куди заведе Францію пенсійна реформа Макрона
У грудні 2019 року Францію охопила найбільша за останні роки хвиля протестів.
За підрахунками Міністерства внутрішніх справ, 5 грудня у страйках взяли участь 806 тисяч людей, тоді як профспілки повідомляли про 1,5 мільйона.
Це у два з половиною рази більше, ніж на наймасовіших маніфестаціях "жовтих жилетів" у листопаді минулого року. На вулиці вийшли водії громадського транспорту, пожежники, вчителі, поліціянти, шахтарі, енергетики та навіть оперні й театральні артисти.
Усі вони об'єдналися в єдиному бажанні – зупинити реалізацію пенсійної реформи, однієї з основних передвиборчих обіцянок Еммануеля Макрона.
Знайти кошти на підвищення пенсій
Підготовка цієї реформи тривала в уряді аж два роки, супроводжувалася спекуляціями, жорсткою критикою з боку профспілок та масовими протестами, які у грудні фактично паралізували країну.
І ось нарешті 10 січня урядовий законопроєкт був оприлюднений. То які зміни чекають на французів?
Універсальна система. Головна ідея пенсійної реформи полягає в тому, щоб уніфікувати процес визначення і нарахування пенсій усім громадянам, незалежно від фаху чи стажу, оскільки зараз існує 42 спеціальних режими, які по-різному визначають вік, з якого можна піти на пенсію, та її розмір.
Наприклад, користуючись одним із таких спеціальних режимів, машиніст метро може вийти на пенсію в 55 років, тоді як вчителю доведеться працювати до 62.
Система балів. Щоби зробити процес визначення пенсій однаковим для усіх, пропонується ввести так звану систему накопичення балів.
Наразі для більшості працівників державного сектора розмір їхньої пенсії вираховується на основі зарплати, яку вони отримують протягом останніх шести місяців на роботі, тоді як для задіяних у приватному секторі ця сума обраховується на основі найвищої зарплатні за 25 років кар’єри.
За новою системою усі громадяни, незалежно від професії, отримуватимуть рівну кількість пенсійних балів "за кожен євро внесків", які будуть обраховуватися з урахуванням усієї кар’єри.
Пенсійний вік. Власне, саме ця зміна викликала найбільше критики та обурення як серед працівників, так і серед профспілок.
Раніше уряд озвучував наміри підвищити вік виходу на пенсію з 62 до 64 років.
Проте через масові протести й суспільний тиск саме цей пункт вирішили модифікувати і подати як поступку мітингувальникам.
Законопроєкт так і залишає пенсійний вік на позначці 62, проте вводить поняття "збалансований вік", яке означає, що лише ті, хто вийде на пенсію в 64, зможуть претендувати на повну пенсію, тоді як пенсіонери з 62 років отримуватимуть менші виплати.
Терміни впровадження. Законопроєкт пропонує запровадити універсальну систему нарахування пенсій з 2022 року для народжених з 2004 року і з 2025 для народжених з 1975 року.
Мінімальна пенсія. Один із пунктів, на яких постійно наголошує уряд, намагаючись знайти підтримку серед населення – це підвищення мінімальної пенсії до 1000 євро з 2022 року.
За планами це вдасться реалізувати за рахунок вивільнених грошей, які раніше йшли на доплати по спеціальних режимах.
Чому французи проти?
Перш за все (і це зрозуміло), на вулиці вийшли бенефіціари тих спеціальних режимів, проти яких, власне, і спрямована реформа: працівники SNCF (Національної залізничної компанії), газовики, енергетики, шахтарі, працівники банків, водії та кондуктори громадського транспорту.
Звичайно, вони не хочуть прощатися зі своїми пільгами та привілеями й переконані, що влада наступає на їхні права.
Однак, за даними Міністерства соціальної політики, із 17,2 млн французьких пенсіонерів лише 1,1 млн (6%) користуються такими спеціальними режимами.
Тоді стає зрозумілим, що традиційною солідарністю (яка, безумовно, притаманна французам) важко пояснити таку підтримку протестів (на початку грудня – 68%, на початку січня – 60%), тим більше, що відповідно до соціальних опитувань 55% французьких громадян розуміють необхідність оновлення пенсійної системи.
Тоді чому дії уряду наражаються на такий спротив?
По-перше, погана комунікація з боку влади. Протести почалися ще до того, як прем’єр-міністр розкрив деталі нововведень, а законопроєкт уряду був оприлюднений лише кілька днів тому.
Увесь цей час ЗМІ традиційно "зі своїх джерел" повідомляли про якісь деталі реформи, що часто суперечили одна одній.
Люди, не розуміючи, що конкретно збирається робити влада, піддавалися на спекуляції, які поширювали і профспілки.
По-друге, недовіра до влади та політичних еліт.
Минулорічний звіт Edelman Trust Barometer показав, що 73% французів не довіряють своїм парламентарям, а 70% вважають, що демократія функціонує у Франції не найкраще.
Насправді, після руху "жовтих жилетів", який показав розрив між бідними й багатими та загострив недовіру до еліт, усі ініціативи влади народ зустрічає з насторогою або навіть ворожістю, і в цьому плані чергова велелюдна хвиля протестів розкриває структурні проблеми французького суспільства.
По-третє, французи, які витрачають рекордні 30% національного ВВП на соціальне забезпечення (найбільший відсоток серед країн Організації економічного співробітництва та розвитку) і які традиційно мають ліві погляди стосовно соціально-економічного життя країни, просто не можуть добровільно відмовитися від пільг і привілеїв та погодитись на підвищення пенсійного віку.
Навіщо Франції пенсійна реформа?
Президент Еммануель Макрон говорить про те, що головна мета реформи – забезпечити рівність, справедливість та прозорість для усіх громадян.
Проте мітингарі переконані, що їх хочуть змусити працювати більше за менші гроші.
Насправді, зараз за багатьма показниками французькі пенсіонери мають чудові умови для життя. Офіційний вік виходу на пенсію для чоловіків та жінок – 62 роки, і це п’ятий найнижчий показник серед 35 розвинених країн, що входять до ОЕСР.
Причому фактичний середній пенсійний вік (часто французи виходять на пенсію раніше завдяки вже згаданим спеціальним режимам) становить 60 років, в той час як для ЄС такий показник складає 63 роки.
Крім того, французькі громадяни мають чи не найвищі пенсії у співвідношенні до зарплати, яку вони отримували. Якщо у Франції середнє співвідношення пенсії до зарплатні складає 74%, то в Німеччині – 48%, а Швеції – 45,5%.
І, напевно, найцікавіший показник для порівняння: із середньою тривалістю життя 82,2 року для чоловіків і 87,7 для жінок французькі громадяни проводять на пенсії 20,2 і 26,9 року відповідно, тоді як в середньому по ЄС – 18,2 та 23,1 року.
Тобто на абсолютну більшість французів очікує довга та забезпечена старість. Бідність серед пенсіонерів у Франції становить лиш 9,5%, тоді як у Британії – це 17%, а Німеччині – 20%.
Проте існує і зворотний бік медалі такої забезпеченої та зручної старості.
11,2% зарплатні середньостатистичного француза йде на внески до пенсійного фонду, а разом з внесками його роботодавця вони доходять до 28%. Вищими вони є тільки в Італії (33%).
І, напевно, найбільш показовий виклик для Франції – 14% свого ВВП вона витрачає на пенсійне забезпечення (найбільше в ЄС після Італії та Греції).
Населення Франції старішає, тому підняття пенсійного віку за прикладом інших європейських країн, які вже подолали цей шлях, видається невідворотним.
За підрахунками, якщо не провести реформу, до 2025 року дефіцит пенсійної системи складатиме 17 млрд євро.
Власне, цю проблему і покликана вирішити пенсійна реформа Макрона.
Складний вибір Макрона
Ще перед публікацією законопроєкту прем’єр-міністр Франції Едуар Філіпп закликав усі зацікавлені профспілки до спільного обговорення найгостріших для працівників питань.
Як видно із проєкту закону, поки що поступки мітингарям були незначні: збережено офіційний пенсійний вік у 62 роки; передбачена можливість виходу на пенсію раніше для небезпечних для здоров’я професій; реформа торкнеться громадян, народжених після 1975 року (раніше пропонувалося з 1963-го).
Проте, як видно з коментарів представників профспілок, такі пом’якшення не задовольнили нікого, а протести триватимуть і надалі.
Наразі на законопроєкт чекає обговорення в Раді міністрів та його представлення в Національній асамблеї наприкінці лютого.
Наскільки радикально він зміниться до фінального голосування, сказати важко, адже на нього ще чекають обговорення з профспілками та в парламенті.
Цікаво також буде спостерігати за позицією президента Макрона, який допоки не виступав з активною підтримкою та популяризацією цієї реформи – ключовою в його передвиборчій програмі.
Серія протестів "жовтих жилетів" та падіння рейтингу змушує лідера держави поводитися обережніше.
Проте на фінальному етапі Еммануелю Макрону доведеться вийти з-за спини прем'єра, який взяв на себе тягар просувати настільки непопулярний в народі законопроєкт, і проявити рішучість, якщо він не хоче втратити решту підтримки серед ліберального електорату, який привів його до влади у 2017-му.
Автор: Ярослав Супрун,
головний редактор аналітичного центру "Ad Astra"