Ухвалення закону "Про повну загальну середню освіту" ввечері 16 січня виглядало рутинним. Він не викликав помітних суперечок у залі та отримав аж 327 голосів "за".

Хоча насправді цей закон має надважливе значення. І не тільки для продовження реформи освіти. 

З його ухваленням Київ нарешті виконав ключові рекомендації Венеціанської комісії щодо мови освіти, які стосувалися навчання мовами Євросоюзу – а отже, і угорською. 

Як відомо, саме мовна стаття освітнього закону в 2017 році стала точкою відліку для українсько-угорського конфлікту, який досі обмежує відносини України з НАТО (ЄвроПравда детально писала про цей закон, зокрема в останній публікації "Компроміс заради НАТО: що може змінити зустріч Зеленського та Орбана").

Та чи можна розраховувати, що оновлення мовних норм у законі про середню освіту поставить крапку в конфлікті з Угорщиною?

На жаль, ні: угорці не вважають, що суперечку вже владнано. Навпаки, перша реакція на новий закон виявилася негативною; виконання вимог "Венеціанки" угорці немов і не помітили. 

Але це не означає, що примирення взагалі неможливе. 

Мова конфлікту

Варто коротко нагадати: вся критика закону про освіту, яка лунала від угорців, стосувалася так званої "мовної статті", яку Верховна рада змінила в останній момент, 5 вересня 2017 року, безпосередньо в сесійній залі. Тоді цю статтю сформулювали настільки "розмито", що вона не давала чіткої відповіді, якою мовою мають навчатися представники нацменшин після четвертого класу. 

Зокрема, у 7-й статті зазначено, що "одна або декілька дисциплін можуть викладатися двома чи більше мовами – державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу". Але "декілька" – це скільки? І що конкретно означає фраза про "викладання предмета двома мовами"?

Гострі та заполітизовані дискусії щодо цієї статті, які вилилися у протистояння між Україною та Угорщиною на міжнародній арені, не лишали й натяку на компроміс, тому не було іншого варіанта, крім звернення до незалежного арбітра. Ним стала Венеціанська комісія, яка ще у грудні 2017 року дала чіткі рекомендації, як варто вдосконалити норми про мову освіти, гарантувавши права нацменшин. 

Мов Євросоюзу, в тому числі угорської, стосувалися три ключові рекомендації:

• продовжити перехідний період запровадження мовної статті;
• вивести приватні школи з-за меж її дії, дозволивши їм навчання будь-якою мовою до останнього класу;
• використати гнучкість 7-ї статті та надати "детальніші та збалансованіші рішення" щодо мови навчання нацменшин. 

Першу рекомендацію Україна виконала торік, продовживши перехідний період до 2023 року. Відтепер реалізовані і дві наступні. 

Що змінилося?

То як саме змінив мовні норми новий закон "Про середню освіту"?

По-перше, тепер у школах, де навчаються угорці (а також румуни, словаки, поляки, болгари та інші меншини, для яких рідною є одна з мов Євросоюзу), з’явилися чотири "стадії" навчання з визначеним рівнем викладання української мови. 

1. До четвертого класу включно угорці зможуть навчатися повністю рідною мовою – без обов’язкового викладання предметів українською;
2. Не пізніше п'ятого класу українська має увійти у навчання в обсязі не менше 20%, тобто обсяг викладання мовою меншини знижується до 80%;
3. Далі щороку обсяг викладання державною мовою має зростати, сягнувши 40% у дев'ятому класі;
4. І, нарешті, у старших класах, які за новим законом мають назву "профільної середньої освіти" та не є обов’язковими, державна мова має забирати не менше 60% навчання.

Варто звернути увагу: усюди в законі йдеться саме про час викладання, а не про кількість предметів. Це, зокрема, дає змогу викладати один предмет двома мовами, дозволяючи угорсько- або румуномовним школярам поступово опановувати терміни державною мовою, яка не є для них рідною. 

Немає також жодних обмежень щодо того, які саме предмети можна викладати рідною мовою – це рішення ухвалює сама школа "з урахуванням особливостей мовного середовища". Це важливо, бо дозволяє уникнути ситуації, коли "важкі предмети", як то хімію чи фізику, угорські діти були би змушені вивчати нерідною мовою.

Що ж стосується приватних шкіл, то Рада, по суті, дослівно записала у законі те, що радила "Венеціанка". 

За новими нормами школи, що не мають державного фінансування, отримали право "вільного вибору мови освітнього процесу", але при цьому "зобов’язані забезпечити опанування учнями державної мови відповідно до державних стандартів". Причому цей дозвіл для приватних шкіл стосується не лише мов Євросоюзу, а всіх можливих – від російської до китайської чи суахілі.

Чи є шанс на примирення з Угорщиною?

Ті, хто були причетні до розробки нового закону, запевняють, що це – максимальний можливий рівень компромісу щодо мови освіти. Украй широка підтримка закону у Раді це підтверджує – навіть в ОПЗЖ за нього проголосували двоє депутатів. Та й, будемо відверті, рівень викладання мовами меншин у державних школах (до 80% у 5 класі, до 60% у 9-му) є достатньо високим.

Але запитайте угорські організації Закарпаття, чи задовольняють їх ці зміни – і ви майже напевно не почуєте схвальної відповіді. 

Перша жорстка критика вже з’явилася.

Науково-дослідний центр імені Антонія Годинки (працює на базі угорського інституту ім. Ракоці ІІ в Берегові) вже оприлюднив свій висновок, що закон про середню освіту є "черговим кроком українізації".

Мейнстримна думка серед організацій угорців України: "має повернутися все, як було до 2017 року, із дозволом на 100% викладання угорською мовою". Це створює глухий кут, адже реальність така, що так, як було до ухвалення закону про освіту, вже не буде.

Парадокс полягає в тому, що насправді збереження 100% освіти своєю мовою для угорців – не самоціль (як не дивно це звучить). Не дарма з угорського боку лунають закиди, мовляв, новий освітній закон України "ліквідовує угорські національні школи", відкриваючи шлях до асиміляції угорців та втрати ними ідентичності. 

Річ у тім, що мова освіти для угорської громади – це інструмент збереження власної ідентичності. 

А отже, Україна має довести, що не має на меті її розмивання. 

І вже є приклади, які дозволяють зробити такі висновки. Це, зокрема, доводить досвід кількох угорських шкіл Закарпаття, де зважилися впровадити українську мову навчання – і це не стало катастрофою.

Наприклад, угорська школа в селі Яноші, що під Береговом. Попри те, що всі її учні – етнічні угорці, частина з них вчиться у класах з українською мовою навчання, тобто їм викладають усі предмети (за винятком іноземних мов) українською. І від того учні цих класів не стають менш угорцями!

Інший приклад – Ясіня, що на Рахівщині. ЗОШ №1 має дві початкові ланки – в одній діти навчаються до четвертого класу включно українською, в іншій – угорською мовою. А з п'ятого класу всі переходять спільно в старшу ланку, де всі предмети викладаються державною мовою. І попри це, діти вільно розмовляють обома мовами – і угорською, і українською.

Так, наразі це – винятки. У більшості угорських шкіл Закарпаття діти досі навчаються та спілкуються лише угорською, і в сільській місцевості багато школярів закінчують школу, взагалі майже не розмовляючи українською. Простий перехід на викладання українською у цих школах не має сенсу – учні просто не розумітимуть вчителя. 

Але лишати ситуацію, як є, також неприпустимо. А тепер – ще й незаконно. 

Змінити це, знайти вчителів, які будуть готові до двомовного викладання – неймовірний виклик для Міносвіти.

Однак це можливо.

Причому приклади з Яношів та Ясіні доводять інше: що освіта українською в школах нацменшин не обов’язково автоматично означає асиміляцію та втрату ідентичності, але відкриває для дітей перспективи в Україні, яких вони позбавлені, якщо не знають державної мови.

Що думає Будапешт?

До та відразу після ухвалення закону про середню освіту віцепрем’єр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба зробив кілька дуже оптимістичних заяв, що саме цей новий закон має допомогти налагодити відносини з Угорщиною. 

Ці сподівання можуть видаватися безпідставними, адже офіційний Будапешт наразі мовчить і точно не буде підтримувати новий закон. На тлі критичних заяв угорців Закарпаття схвальних заяв з Будапешта годі й чекати. А от нові докори – цілком реальні. 

Ба більше, якщо з Угорщини взагалі не надійде публічної реакції, це буде найкращим можливим знаком.

У Віктора Орбана люблять повторювати, що треба брати до уваги не те, що він чи його оточення говорять, а те, що вони роблять. Відтак, якщо Петер Сійярто прийме запрошення Дмитра Кулеби і приїде до Києва на засідання міжурядової україно-угорської комісії, яка не засідала вже сім років, то це буде той сигнал з Будапешта про те, що примирення можливе.

Наступним кроком може стати вже і зустріч на найвищому рівні між Володимиром Зеленським та Віктором Орбаном (і далі за списком, який нещодавно сформувала ЄвроПравда).

До порозуміння між Україною та Угорщиною – довгий шлях, який потребує терпіння та великих зусиль з обох сторін. Але воно можливе, якщо Україна не робитиме помилок та буде перетворювати природну поліетнічність України на власну силу, а не слабкість.

А ухвалення закону про середню освіту може стати першим кроком до цього. Навіть якщо поки що це не є очевидним.

Автори:

Дмитро Тужанський, Ужгород;

Сергій Сидоренко,
"Європейська правда"