Зе-ПАРЄ: чи зможе українська команда не програти росіянам у Страсбурзі

У понеділок у Страсбурзі почнеться нова сесія Парламентської асамблеї Ради Європи. Уперше від січня 2015 року в ній повноцінно братимуть участь і українська, і російська делегації. П'ять років тому сесія завершилася поразкою росіян: попри всі їхні старання, на них наклали нові санкції, і вони на знак протесту надовго поїхали зі Страсбурга.

Зараз повторення такої перемоги – украй нереальне.

І проблема – не у бажанні Києва. Українські депутати напевно спробують покарати РФ – але цю битву вони майже гарантовано програють, адже за п'ять років і ПАРЄ, і Європа загалом радикально змінилися.

Та не всі результати зимової сесії Асамблеї є наперед визначеними.

У Страсбурзі на нас чекає украй важливе голосування, здатне гарантувати агресорові новий рівень імунітету в асамблеї. А ще – вже у вівторок – ми цілком можемо посваритися (або, навпаки, зберегти добрі відносини) із сусідньою Польщею. За тиждень ми можемо розширити – або, навпаки, зруйнувати коаліцію на підтримку України.

Тут Україна має шанси на успіх, але вони дуже залежать від дій та мотивації депутатів. Як від "Слуги народу", так і від чинної опозиції. Детальніше про це – нижче у статті.

Чому Росія виграє цю битву?

Минулого тижня Верховна рада вирішила, що Україна повертається до роботи в ПАРЄ. За це проголосували 348 депутатів, це рішення підтримала більшість депутатів усіх фракцій, крім однієї.

Тоді ж нова глава української делегації Єлизавета Ясько пообіцяла: Україна обов’язково вимагатиме відновити санкції проти росіян у ПАРЄ. Вже на початку сесії Київ оскаржить повноваження депутатів від РФ і буде боротися за це до останнього.

До слова, п'ять років тому ситуація була дуже схожою.

Щоби зняти з РФ санкційний тиск, до Страсбурга полетіла потужна російська делегація, яку очолив спікер Держдуми Сергєй Наришкін. Росіяни мали підтримку багатьох західноєвропейських депутатів, готових закрити очі на агресію заради "діалогу" з Кремлем. Тоді, попри впевненість росіян у перемозі, їх вдалося обіграти.

На жаль, зараз шанси повторити це – украй низькі. Це варто розуміти наперед, щоби не було надмірного розчарування.

І річ не в тому, що ми маємо нову делегацію на чолі з молодою представницею "Слуги народу". Адже п'ять років тому Рада також була представлена молодою та "зеленою" командою – тоді щойно відбулися вибори, і для більшої частини депутатів та сесія була першою.

Тож сама по собі політична молодість – ще не вирок. А причин нашої імовірної поразки у Страсбурзі вистачає і без неї.

Перша причина – те, що ставлення "до діалогу з Росією" за ці роки змінилося. І йдеться не лише про скандальне минулорічне рішення ПАРЄ про повернення росіян без жодних поступок з їхнього боку.

На початку 2015 Путін був майже нерукоподаваний. Ще було свіжим обурення європейців через катастрофу MH17. Усе це тепер у минулому. Найліпшою ілюстрацією став Парад перемоги у Москві. У 2015 туди не приїхав жоден лідер держав-членів ЄС, і навіть відкрито проросійський президент Чехії Земан в останній момент відмовився від поїздки.

Парад-2020 обіцяє стати принципово іншим. Свою участь наперед гарантував президент Франції Макрон. До Москви напевно приїдуть кілька проросійських лідерів зі Східної Європи, на кшталт Земана та Орбана. І навіть Трамп не виключив своєї присутності на параді.

Друга – це відмінність новин з Донбасу в 2015 та 2020 роках.

П'ять років тому європейські медіа писали про Надію Савченко, яку Україна зробила делегатом у ПАРЄ. Росія вела активну війну, змінюючи лінію фронту, та готувала оточення Дебальцевого. А за два дні до сесії ПАРЄ російські війська обстріляли житлові квартали Маріуполя.

А зараз – фронт стабільний, Україна навіть погоджується на відведення військ. Заяв про агресію лунає радикально менше. Київ і сам веде переговори з росіянами, "нормандські зустрічі" проходять "мирно". То навіщо Заходу за цих умов відмовлятися від "діалогу" з Росією?

Третя причина – поки що потенційна, але саме вона зрештою може мати вирішальний вплив.

Це – проблема внутрішньої української ворожнечі, якої у 2015 році не було. А перед новою делегацією України у ПАРЄ цей виклик стоїть "на повний зріст".

Досвід роботи в асамблеї, окрім Юлії Львочкіної з ОПЗЖ, мають депутати із "Євросолідарності" та "Батьківщини" – політсил, які перебувають у жорсткій опозиції до Зе-команди.

В Україні їхня співпраця є майже нереальною (особливо коли йдеться про партію Порошенка). Але збереження такого підходу у ПАРЄ автоматично, неуникно приведе до поразки України. І шукати винних буде марно. Чи зможе опозиція втриматися від експорту внутрішніх конфліктів до Страсбурга? Чи знайдуть вони сили для того, щоби не "тролити" недосвідчених новачків, а допомогти їм увійти в роботу асамблеї? Чи зрозуміють партійці від СН, що їм треба покладатися на колег з опозиції і просити у тих допомоги, а не продовжувати воювати з ними у ПАРЄ на радість росіянам?

Від відповідей на ці питання залежить надто багато.

Адже ми маємо всі шанси, як каже приказка, перемогти у війні – навіть програвши нинішню битву.

Навіщо їхати до Страсбурга, якщо ми програємо?

Авторові цих рядків достеменно відомо, що у Києві розмірковували над тим, щоби оголосити бойкот асамблеї після того, як минулого року нас "кинули" двічі.

Адже ПАРЄ не лише пробачила росіян у червні 2019-го, проігнорувавши свої власні попередні рішення.

Удруге асамблея пішла на грубе порушення міжнародних норм у вересні, з ініціативи тодішньої президентки ПАРЄ, швейцарської соціалістки Ліліан Морі Паск'є. Вона спробувала пошантажувати Україну, щоби змусити Київ спрямувати офіційну делегацію до Страсбурга на святкування 70-річчя Ради Європи. А у підсумку – лише загострила конфлікт. У ювілейній осінній сесії ПАРЄ, Україна, як відомо, участі не брала.

А тому щойно з’ясується, що і цього разу Україна не змогла поновити санкції проти Росії – неодмінно постане питання: а навіщо було повертатися? Та на це є відповідь: боротися у ПАРЄ потрібно для того, щоби не стало ще гірше.

Чи хочемо ми, щоби ПАРЄ пішла далі? Щоби почалося м’яке визнання анексії Криму чи відбілювання дій РФ на Донбасі?

Якщо так, то ігнорування ПАРЄ буде найкращим шляхом допомогти Росії в цьому. Без тиску України, без наших голосів та доказів це неодмінно станеться, рано чи пізно.

І не варто тішити себе тим, що, мовляв рішення ПАРЄ, ухвалені без України, не будуть легітимними. З точки зору міжнародного права це – не аргумент. Так само як ніхто (крім самої Росії) не мав і не має сумніву в легітимності рішень щодо РФ, ухвалених за останні роки, коли російські депутати бойкотували асамблею.

А тому боротися – єдиний можливий для України варіант.

До слова, вже на цій сесії планують ухвалити ще одне "прощення" для росіян.

28 січня на вечірньому засіданні асамблея розглядатиме нову санкційну процедуру, що має прийти на заміну тієї, яку знищили минулого літа на вимогу Росії.

Нова процедура напевно буде ухвалена, і вона точно буде складнішою, ніж та, що існувала досі. Однак проєкт цього рішення для України категорично неприйнятний. Документ, який підготував один з ідеологів повернення Росії до ПАРЄ, лідер групи соціалістів, німець Франк Швабе, робить неможливими будь-які санкції проти агресора.

Тому Україна зобов’язана зробити все, щоби запобігти цьому, змінивши принаймні ті норми, які загрожують нам найбільше.

Польська загроза

Складно сказати, чи є це чиїмось єзуїтським планом, чи це просто збіг – але розклад нинішньої сесії ПАРЄ успіху України не сприяє.

Адже вже у вівторок вранці українські депутати мають шанси посваритися з тими, хто поки що готовий нас підтримати у боротьбі проти проєкту Швабе.

Йдеться про наших сусідів, поляків. Цього разу у Страсбурзі обговорюватимуть системні проблеми з демократією у Польщі через судову реформу, яку просуває правляча польська партія "Право і справедливість" (ПіС).

Ця проблема – не нова. Варшава ще з 2016-го постійно перебуває у конфлікті з європейськими інституціями через судову реформу, ініційовану після того, як ПіС прийшла до влади у країні. "Європейська правда" неодноразово писала про цю проблему (див. статтю "Останні дні старої Польщі: як скандальна судова реформа штовхає країну далі від ЄС"). Її суть у тому, що нова реформа робить польських суддів залежними від виконавчої влади. Через це польська опозиція звинувачує правлячу партію в узурпації влади.

Останнім часом ситуація лише загострилася.

У січні Єврокомісія офіційно попросила Суд ЄС вжити заходів проти Польщі через її дії.

Немає сумніву у тому, що рішення ПАРЄ буде жорстким.

"Дії всупереч європейським нормам", "сумніви у незалежності системи правосуддя та прихильності держави до принципів верховенства права" і тому подібні фрази нерідко звучать у рішеннях ПАРЄ щодо таких держав, як Азербайджан чи Туреччина, а 10 років тому були припустимими і щодо України.

Але стосовно держави-члена ЄС таких рішень ПАРЄ, здається, ще не ухвалювала. Однак саме ці фрази є у проєкті рішення.

Не можна виключати й того, що асамблея поновить моніторингову процедуру, поставивши Польщу в один ряд із державами на кшталт України, Туреччини чи Сербії. І цілком можливо, що польська опозиція, яка готується до президентських виборів, просуватиме найжорсткіші формулювання у цьому документі.

Та виникає питання: як діяти Україні?

Попри певні тертя у відносинах між Києвом та Варшавою, у Страсбурзі поляки є нашими відданими партнерами. Причому йдеться про двопартійну підтримку – і з боку влади, і з боку опозиції. То як не образити жодну зі сторін? Тим більше, що новий санкційний механізм розглядатимуть наступним після польської резолюції, і у тому голосуванні Україні буде потрібна підтримка усієї польської делегації!

Простих порад тут немає.

Але цілком імовірно, що єдиним правильним рішенням буде, якщо українська делегація взагалі не голосуватиме. Так, це буде не найкращим кроком з точки зору захисту європейських цінностей (адже Польща дійсно проводить реформу всупереч європейським правилам!). Але саме такий шлях дозволить захистити українські інтереси.

І це – дуже наочна ілюстрація того, як має діяти українська делегація у наступні роки, щоби мати успіх у боротьбі проти Росії.

Це звучить цинічно, але таким є життя: події минулого року довели, що епоха під лозунгом "цінності понад усе" в ПАРЄ добігла завершення. І Україна не має права вдавати, що грає у шахи, коли до асамблеї повернулася держава, яка грає там "у Чапаєва". А тому і нам доведеться відступати від попередньої лінії. Формувати альянси з тими державами, з ким ми в останні роки встигли попсувати стосунки у ПАРЄ. З тими, хто не є взірцем демократії. З угорцями. З турками. З азербайджанцями.

Стараннями "адвокатів Росії" Рада Європи увійшла у непростий період свого існування.

Перемогти у ньому Україні буде нелегко – але програти ми не маємо права.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"