Федералізація у новій обгортці: чим небезпечна нова політика РФ щодо Молдови
У Кремлі вже провели "роботу над помилками", проаналізувавши попередні спроби нав'язати федералізацію Молдові. Переформатування політичних еліт у Кишиневі дало РФ шанс протестувати свою нову тактику.
В тому числі – щоби потім використовувати її у діалозі з Україною.
Як саме змінилася тактика Кремля та його "друзів" після зміни уряду та посилення влади президента Ігоря Додона? Розуміння особливостей російської стратегії щодо Молдови має дозволити Києву ефективніше протистояти їй.
Хроніка реваншу
Зміна влади у Молдові у 2019 році стала досить унікальною подією. Чи не вперше ЄС, Росія та США схвалили однаковий план для Молдови, хоча і з різних причин.
Однак технічне партнерство між президентом Ігорем Додоном та прем'єркою Маєю Санду тривало недовго. Після кількох місяців роботи уряд Санду відправили у відставку.
Наступною важливою віхою для Молдови стануть президентські вибори, заплановані на осінь 2020 року, та можливі дострокові парламентські вибори. Роль нового уряду полягає в тому, щоб створити необхідні умови для переобрання Додона і забезпечити просування його іміджу на всіх рівнях.
Вважається, що Ігор Додон має вищі шанси на перемогу на виборах через те, що він переглянув свою стратегію щодо кількох важливих політик.
По-перше, він відкрито не виступає проти Угоди про асоціацію з ЄС, хоча все ще робить вигляд, що Молдова повинна рухатись у напрямку до Євразійського економічного союзу, керованого Росією.
По-друге, він публічно став менш проросійським у питанні Придністров’я, що дає йому можливість схилити на свою сторону більшу частину того електорату, який сприймав президента як проросійського.
По-третє, Додон зробив ряд кроків, щоб забезпечити швидку перемогу собі та своїй партії, наприклад, розширив свій політичний контроль над державними інституціями.
Усі ці заходи свідчать про те, що Ігор Додон готується до президентських виборів та можливих дострокових парламентських виборів.
Головна мета для нього та його Партії соціалістів – здобути більшість у наступному парламенті або принаймні досягнути свого максимального поточного результату (36 місць зі 101).
Трансформація Додона
Президент Ігор Додон останнім часом стає дедалі обережнішим щодо російського порядку денного, принаймні у своїх публічних заявах.
По-перше, він зазначив, що питання Придністров'я не стане частиною порядку денного ще рік-півтора, тобто до президентських виборів.
По-друге, він зазначив, що наразі міжнародний контекст не є сприятливим для врегулювання, оскільки його не досягнути без внутрішнього та зовнішнього консенсусу.
По-третє, Ігор Додон переглянув свій підхід ще більше, заявивши, що зацікавлені сторони повинні зосередитись на демократизації Придністров'я, вільному переміщенні людей та товарів через територію Придністров'я та відновленні єдиного економічного простору у межах усієї Молдови.
Висловлювання Додона вказують на можливу зміну стратегії – він намагається бути переобраним на президентських виборах 2020 року, але для цього він має скоригувати свій образ, щоб не вважатися виключно проросійським політиком.
Одночасно Росія зробила певні висновки зі своїх попередніх спроб, зокрема, з плану Козака, який мав запропонувати рішення для врегулювання придністровського конфлікту.
По-перше, Кремль зрозумів, що угода щодо Придністров’я має отримати підтримку не однієї партії (навіть якщо вона представляє більшість), а двох чи більше.
Важливо, що партії при цьому не повинні представляти винятково проросійський електорат.
По-друге, спроби з врегулювання не слід розглядати як лише російський план, натомість вони мають враховувати спільну російсько-західну пропозицію.
Тому РФ прагне зацікавити Захід схвалити план молдовського "врегулювання".
По-третє, план з врегулювання має запропонувати більш витончені назви моделей – не "федералізація", як було раніше, а, наприклад, "спеціальний статус".
Ризики для України
Наразі в Молдові впроваджується політика "малих кроків", згідно з якою Кишинів та Тирасполь мають здійснювати кроки назустріч один одному, що зрештою поступово вело б до "особливого статусу" – формату, який має викликати в України особливе занепокоєння, оскільки реально він передбачає "федералізацію", лишень загорнуту в більш елегантну обгортку.
Більш того, де-факто цей процес вже перетворився на поступову передачу Тирасполю суверенних прав Кишинева.
До останнього часто докладає свою руку і ЄС, переконуючи Кишинів у необхідності здійснювати односторонні поступки.
В такому разі кейс Молдови може стати прикладом для регіону:
він означатиме перекладання відповідальності з Росії як агресора на держави-жертви.
Тим більше, регіональний конфлікт, спонсорований Росією, створено за тією самою формулою, що й конфлікт на Донбасі.
РФ наполегливо намагалася (і частково досягла цього на рівні наративів) змінити свою роль з ролі агресора і сторони конфлікту на роль медіатора, миротворця та гаранта плану врегулювання.
А на додачу Росія змальовувала конфлікт як внутрішній, тим самим звільняючи себе від будь-якої відповідальності за агресію та звинувачуючи Молдову в існуванні конфлікту.
Саме тому Київ повинен розглядати свої інтереси в Молдові насамперед як можливість продовження боротьби проти Росії.
Автор: Леонід Літра,
старший аналітик Центру "Нова Європа"
Публікація видана в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд "Відродження" у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.
Думки та позиції, викладені у цій публікації, є позицією автора та не обов’язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні, Міжнародного фонду "Відродження", Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE).