Загибель іранського генерала Касема Сулеймані у результаті повітряного удару США у Багдаді призвела до справжнього соціального вибуху на Близькому Сході. В багатьох містах Іраку, Ірану, Сирії, Лівану, Ємену та навіть Індії та Пакистану люди виходили на вулиці з портретами загиблих, спалюючи американські прапори та закликаючи до мітингів під посольствами США.

Майже напевно протести не обмежаться самими лише мітингами. Саме тому Вашингтон перекидає до регіону додаткові військові сили та просить терміново залишити Ірак усіх громадян США.

Але попри це, наслідків не уникнути.

Причому вдарити вони здатні не лише по близькосхідному регіону. У зоні ризику опинилася і Україна.

Генерал-дипломат

Резонанс, який викликала ракетна атака, пов’язаний насамперед із постаттю загиблого.

Генерал Касем Сулеймані – легендарна особистість для жителів усього регіону. До нього – і це не є перебільшенням – з повагою ставилися навіть вороги. А в Ірані він мав популярність, яка межувала ледь не з ритуальним поклонінням.

Сулеймані – один із найвпливовіших силовиків у Тегерані, командувач елітного спецпідрозділу "Аль-Кудс".

Його називали одним із найнебезпечніших людей у світі та головним координатором регіональних операцій Ірану за кордоном. Звісно, багато чого є відвертим перебільшенням: його образ був штучно розкручений ЗМІ. Протягом десятків років про нього виникло стільки чуток, легенд і міфів, що мало хто скаже, де там правда, а де фантазії.

Хоча насправді він не був аж таким незамінним генієм, а просто вправним і дуже ефективним менеджером і бойовим командиром. Тому його загибель не послабила військово-політичний потенціал Ірану, але стала тяжким символічним та ідеологічним ударом.

На завданнях, які він здійснював, варто зупинитися окремо.

"Аль-Кудс" – це єдина структура в складі Збройних сил Ірану (Корпусі вартових ісламської революції), яка відповідає за спецоперації за межами країни.

Вбитий генерал займався, по суті, також зовнішньою політикою в регіоні.

Він відповідав за координацію різноманітних проіранських та іранських сил у регіоні: від палестинських територій та Лівану до Іраку та Ємену. А в Сирії, Лівані та Іраку Сулеймані мав практично безперешкодний доступ до політичних лідерів цих держав.

У Лівані головним "активом" Ірану був відомий шиїтський рух "Хезболла", який також має політичну партію, що перемогла на останніх виборах у травні 2018 року. У Сирії діють іранські військові підрозділи, радники та проіранські бригади ополчення. В Іраку головними союзниками Ірану вважають "Сили народної мобілізації".

І тут варто нагадати, що внаслідок авіаудару США разом з іранським генералом був убитий не менш відомий іракський політик – Абу Магді Аль-Мугандес, командувач військових підрозділів тих самих "Сил народної мобілізації" в структурі Іракської армії.

Відплата за напад на посольство

Коли Дональд Трамп повідомив про точковий ракетний обстріл у Багдаді, здійснений за його санкцією, то спершу зупинився на загибелі лише Сулеймані.

При цьому в США підкреслюють, що одна з причин ліквідації генерала – те, що він, за переконанням Вашингтона, "санкціонував" нещодавній напад антиамериканських демонстрантів на посольство США в Багдаді.

Між тим до подій під американським посольством був не меншою мірою причетний другий загиблий, Абу Магді Аль-Мугандес. Керовані ним "Сили народної мобілізації" брали участь в облозі дипмісії, але, як стверджується, були проти спроби штурму та намагалися його зупинити.

При цьому вбивство американцями не лише іранського, але й іракського високопосадовця посилює "віддачу", з якою Штати напевно стикнуться.

Обидва загиблих були "живими ідолами" – легендами іраксько-іранської війни 1980-1988 років (до слова, у 1983 Аль-Мугандес, як вважають, був причетний до нападу на посольства США та Франції у Кувейті через підтримку Заходом Іраку в тій війні), а також активними учасниками боротьби з окупаційними силами США в Іраку (2003-2007).

Були у їхній біографії також сторінки, коли обидва виявлялися ситуативними партнерами американців. Обидва загиблих були серед найефективніших воєначальників під час боротьби з "Аль-Каїдою" (2003-2008) та архітекторами протистояння "Ісламській державі" у 2014-2018 роках.

Так чи інакше, але це вбивство змусить діяти проти США іранські та іракські еліти.

Місцеві політики в Іраку, поза сумнівом, намагатимуться паразитувати на цій темі, культивуючи антиамериканізм для заробляння політичних балів.

Вже лунають заклики до виведення всіх американських військ з Іраку і денонсації відповідного договору зі Штатами від 2008 року. Впливові іракські політичні та духовні лідери навіть закликають до організації боротьби проти США, вперше за довгий час публічно називаючи їх "агресорами". 

Цей заклик не слід недооцінювати, адже свого часу, після 2003 року, саме партизанська боротьба підштовхнула Вашингтон до ліквідації своєї окупаційної адміністрації та передачі влади іракським лідерам. Причому підрозділи, які тоді здійснювали партизанську війну проти США, нікуди не зникли. Вони трансформувалися у різноманітні воєнізовані підрозділи, деякі з яких інтегрувалися до складу Збройних сил Іраку.

Важливо розуміти, що більшість чинних іракських політиків так чи інакше пов’язані з Іраном, який за часів Саддама Хусейна охоче надавав притулок його критикам. Відтак, після його повалення інших політиків, окрім умовно проіранських, в Іраку не було.

Ракетний удар зруйнував хиткий статус-кво. Тепер, користуючись спалахом антиамериканських настроїв, Іран та радикальні політики можуть роздмухати справжню війну із США на території охопленого протестами та кризою Іраку.

І одним лише Іраком це не обмежиться.

Іранський фронт

В Ірані загибель Сулеймані взагалі стала національним трауром.

І якщо США планували послабити антиамериканський режим в Ірані, то цього не сталося. Навпаки, напад об’єднав іранців навколо режиму, а вулиця почала вимагати у влади "помсти за великомученика Сулеймані".

Іран має чимало можливостей для відповіді Сполученим Штатам. Звісно, публічно оголошувати війну Тегеран не стане, але варто чекати на гібридне протистояння на територіях, де присутні як американські, так й іранські та проіранські сили. Потенційно найгарячіші точки: Сирія, Ірак, Ліван, Ємен, Палестина, Перська затока, Ормузька протока, Саудівська Аравія, Ізраїль.

У хід можуть піти усі засоби неоголошеної війни: диверсійно-підривні операції, кібератаки, вибухи, точкові вбивства офіцерів, захоплення нафтових та інших суден, напади на посольства і консульства, розгортання підривної боротьби проти американських контингентів у Сирії та Іраку, провокування політичних криз, повстання у Палестині, перекриття Ормузької протоки.

І, зрештою, не виключений остаточний розвал "ядерної угоди" 2015 року та підвищення ставок у ядерних перегонах.

Та головне – те, що загибель Касема Сулеймані завдала удару по всій близькосхідній політиці США, поховавши регіональний порядок, збудований самими американцями.

Рикошет по інтересах Америки

За найімовірнішою версією, Дональд Трамп пішов на такий крок заради посилення рейтингів перед виборами у США, під впливом збройного й нафтового лобі та антиіранських "яструбів".

Однак ракетний удар не лише остаточно спалив мости для мирних переговорів з Іраном щодо "ядерної угоди" та знищив вплив Штатів в Іраку, але також поставив під загрозу "іранської помсти" американські війська, розквартировані у регіоні. А у разі ескалації конфлікт може мати негативні наслідки й для рейтингів самого Трампа, адже більшість американців не підтримують нову війну на Близькому Сході.

Американська зрада: що станеться з Сирією після виведення військ США

Вбивство Сулеймані ставить у незручне становище союзників США у регіоні, насамперед Ізраїль і Саудівську Аравію. Обидві країни, хоча й підтримують жорсткий антиіранський курс Трампа, насправді не готові до війни та не бажають воювати.

Ізраїль перебуває у стані політичної кризи після двох невдалих дострокових парламентських виборів і готується до третіх у березні. Саудівська Аравія обгрунтовано сумнівається, що США стануть на їхній захист у випадку війни (ця довіра вже підірвана після ударів по саудівських нафтових об’єктах у вересні 2019 року). Ер-Ріяд не готовий до бойових дій і значно слабший у військовому плані, аніж Іран. Подальша ескалація буде здатна відштовхнути саудитів від Вашингтона і змусити їх шукати альтернативних глобальних союзників, наприклад – Росію і Китай.

А Ірак відтепер взагалі остаточно втрачений для США.

Політична система, створена американцями після повалення Хусейна, зламана та дискредитована. Потужний удар по ній завдали масштабні антиурядові протести, які розпочалися в Іраку у жовтні 2019 року. Авіаудар США ставить хрест на цій системі та остаточно цементує іракський антиамериканізм, героїзує іранських кураторів регіону та посилює геополітичних противників США: і це, знову ж таки, Росія і Китай.

Україні, як і Євросоюзу, дестабілізація на Близькому Сході також невигідна.

По-перше, це призводить до напруження у суміжних регіонах.

По-друге, ескалація протистояння загрожує новим потоком біженців з Близького Сходу та Африки до Європи. Це, якщо станеться, додатково посилить ультраправі сили у державах ЄС, які не є прихильними до України.

По-третє, загострення ірансько-американського конфлікту розвалює і без того хитку "ядерну угоду" з Іраном, розв’язуючи руки Тегерану у виробництві ядерної зброї, що може спровокувати ядерні перегони на Близькому Сході, адже інші регіональні гравці вже натякали на свій намір також отримати ядерну зброю (Туреччина, Саудівська Аравія, ОАЕ). А ерозія глобальної системи нерозповсюдження – це удар по усіх слабких країнах та системі світової безпеки.

По-четверте, зростання цін на нафту через загострення у Перській затоці – це неприємна новина для ЄС, Китаю і для України, а для Росії – навпаки, воно є бажаним.

І по-п’яте, ніхто не може бути впевненим, що нинішнє напруження не призведе до "великої угоди" ключових світових гравців із Росією, щоби гарантувати її неучасть у конфлікті на боці Ірану. 

Яких саме поступок Кремль попросить у цьому разі – не хочеться навіть припускати.

Автор: Ілія Куса,

експерт з міжнародної політики 
Українського інституту майбутнього