Чи не з’явиться на мапі Європи ще одна гаряча точка? Ймовірність такого розвитку подій створюють результати парламентських виборів у Ірландії.

8 лютого у країні пройшли вибори до Дойл Ерен - нижньої палати парламенту. Це не були чергові планові вибори - неспроможність прем'єр-міністра та партій влади укласти коаліційну угоду призвела до розпуску попереднього скликання парламенту 14 січня цього року та оголошення позачергових виборів.

Проте результати цих виборів, схоже, лише додатково посилили політичну кризу і навіть можуть розбурхати привидів вогняного минулого.

Повернення забутого конфлікту

Ірландська політика доволі рідко потрапляє до центру уваги українських оглядачів та суспільства загалом. І це - зважаючи на схожість багатьох проблем у питаннях конфліктного врегулювання та співіснування радикально протилежних постімперських ідеологій.

Довгий час на передовій політичної боротьби перебувала партія Sinn Féin (гельською "Ми самі по собі"), яка багатьма вважалася політичним крилом парамілітарної Ірландської республіканської армії.

Саме депутати цієї партії стали заручниками упертості британської прем'єрки Маргарет Тетчер та померли під час Голодного страйку 1981 року. Саме представники Sinn Féin вели усі переговори від імені католиків Півночі, які й дали змогу укласти мир у 1998 році. 

Проте після бурхливих 1980-1990-х Sinn Féin стала малопомітною у владних коридорах. Її представники у британському парламенті традиційно не відвідували засідань Палати громад, а на ірландських виборах партія отримувала свої 10-15%, що не дозволяло впливати на політичний курс.

Все змінилося із початком виходу Сполученого Королівства з ЄС та розглядом болючого питання врегулювання кордону.

Свого часу саме відкритість кордону між Республікою Ірландія та Північною Ірландією і безперешкодність руху були одними із засад миру та стабільності у нестійкому регіоні. Прикордонні громади вже десятки років співіснували та ділили спільну землю, вся економіка цих районів повністю залежала від відкритості кордону.

Перші дні нової Британії: що змінив Brexit для України та Європи

Але так склалося, що вихід із Європейського Союзу та відкритий ірландський кордон не могли перебувати в площині одного договору таким чином, аби це задовольняло обидві сторони. 

Саме в цей час, коли від уряду Ірландії очікували певної активності в контексті розробки нового договору чи певного впливу на хід переговорів, тодішній ірландський істеблішмент зайняв вичікувальну позицію.

Прем'єр-міністр Варадкар повністю слідував курсу Європейського Союзу в переговорах, а парламент міноритарного уряду не ризикував виходити з власної ініціативи. 

Із часом подібний підхід до вирішення проблем став не лише помітним у справах Brexit, але й загалом став визначальним трендом у роботі парламенту. І саме тому цей час став зірковим для опозиційних та малих партій - саме таких, як Sinn Féin. 

Причому питання кордону - далеко не єдине, яке забезпечило успіх ще донедавна вічним опозиціонерам. Обіцянки доступного житла, більші державні витрати на соціальні програми, підтримка банківської сфери - увесь спектр приємного лівого наративу, який напрочуд вдало спрацював на цих виборах.

Доповніть його ще вищезгаданими обіцянками про нову Ірландію та безпеку ірландців по обидва боки кордону - і ви отримаєте в результаті ті рекордні для партії 24,5%, які вона отримала на цих виборах. 

Коаліційні розклади

Доволі багато оглядачів вже встигли охрестити результати виборів "перемогою націоналістичних сил".

І з чим вже точно можна погодитися - наступні тижні й навіть місяці стануть в Ірландії часом запеклого політичного протистояння.

Для отримання більшості у парламенті необхідно 80 зі 160 місць у парламенті. З попередніх результатів випливає, що проєвропейські центристи з Fianna Fáil отримують близько 38 місць, Sinn Féin - 37 місць, а ліберально-консервативна партія чинного прем’єра Fine Gael - 35 мандатів.

Решту 50 місць між собою ділять міноритарні партії (з яких найбільшу долю отримає Зелена партія - 12 мандатів).

Коаліція між Fianna Fáil та Fine Gael не дає більшості, до того ж така коаліція достатньо малоймовірна - сам розбрат цих двох партій і призвів до дочасних виборів.

Коаліція Sinn Féin - Fine Gael просто ідеологічно нереальна. Тому реально можливий варіант коаліційної угоди - це трійка Fianna Fáil - Sinn Féin - Зелена партія, плюс-мінус незалежні депутати та малі фракційні групи.

Проте і цей варіант має свої підводні камені: лідер Fianna Fáil, Майкл Мартін, обіцяв своїй партії та виборцям ніколи не співпрацювати з республіканцями з Sinn Féin.

Тому хоча цей альянс все ще залишається ймовірним, він беззаперечно викличе внутрішньопартійну кризу у центристів, а можливо, й навіть відставку їхнього лідера.

Тому головний результат виборів - не в 24,5% голосів за Sinn Féin.

Головне - те, що партія закріплює свою перемогу за будь-якого подальшого розкладу переговорів і зміцнює позиції ще більше. Можливо настільки, щоб сформувати уряд меншості, що вже і планується у керівництві партії. 

Шанс на єдину Ірландію

Немає великого резону описувати зміни в соціальній та економічній політиці самої Ірландії після приходу республіканців до влади – швидше за все, це буде відверте загравання лівих із бюджетниками, а надалі - класичне розширення соціалки.

Набагато цікавішим виглядає майбутнє двох Ірландій.

Наразі Sinn Féin - єдина партія, яка має своїх обраних депутатів та активно працює по обидва боки кордону. І вона ж - єдина партія, яка одним зі своїх пріоритетів визначає об'єднання Північної Ірландії з Республікою Ірландія.

На відміну від 1990-х, республіканці змінили свій наратив. На їхню думку, війна давно закінчилася, а отже, єдиний шлях - це ненасильницький. Звісно, це відверне від них старих активістів (може, це і на краще), але дасть важливий козир у руки - тепер насиллям можна буде вважати відмову офіційного Лондона розглядати питання возз'єднання, а не навпаки.

Угода Страсної п'ятниці чітко зазначає, що возз'єднання залишається можливим, але лише шляхом загального північноірландського референдуму.

Раніше це була швидше "заспокійлива стаття" для католиків та парамілітарних активістів з їхніх лав. Але минуло понад 20 років.

Католики, які раніше були меншиною на Півночі, тепер, лише за офіційними даними, складають від 50 до 55% населення.

Британська розвідка щороку моніторить ситуацію, фіксуючи з 2016 року стабільне зростання прихильників об’єднання.

Небезпечний для протестантів поріг у 50% підтримки було перетнуто у 2019 році. 

* * * * *

У Сполученого Королівства є 11 місяців на врегулювання своїх відносин із європейськими державами після Brexit та укладення нової системи договорів.

Проте Лондону варто уважніше дивитися і по інший берег Ірландського моря. Можливо, республіканці та націоналісти вже не такі жорстокі у своїх методах боротьби, але, як сказав один британський експерт: "Знаєте, вони нікуди не поділися. Вони досі тут".

А тепер їхні політичні колеги мають усі можливості до формування політичного порядку денного на Зеленому Острові.

Автор: Олександр Краєв,

Рада зовнішньої політики "Українська призма"