Нова грузинська реальність: чи увійшли відносини ЄС та Тбілісі у період кризи
13 лютого, вперше у своїй історії, Парламентський комітет асоціації Грузія-ЄС не спромігся ухвалити спільну заяву. Чи означає це, що нинішні відносини між Грузією та ЄС – у стані кризи?
Багато з тих, хто спостерігає за політикою в Грузії, погоджуються, що саме зараз грузинська влада є об'єктом як ніколи раніше гострої та інтенсивної критики з боку міжнародної демократичної спільноти.
Критика лунає як з боку США, так і від європейців. Два найважливіших питання в центрі уваги – виборча система країни та нещодавній арешт лідера провідної опозиційної партії "Європейська Грузія" Гігі Угулави.
Важливе питанням у цій ситуації: наскільки така критика може вплинути на поведінку уряду Грузії? І чи буде уряд, що опинився під такою зливою критики, залишатися відданим євроінтеграційному курсу?
Мажоритарка залишається?
Чому питання виборчої системи – таке гаряче? Наразі в Грузії існує змішана система, згідно з якою 73 зі 150 депутатів обираються в одномандатних виборчих округах, а 77 – через загальнодержавні партійні списки.
Теоретично в цьому немає нічого поганого. В таких усталених демократіях, як США, Велика Британія чи Франція, вже давно функціонує система відносної більшості або інші види мажоритарної системи, але ніхто не ставить під сумнів їхню демократичну природу.
Однак досвід показує, що в Грузії, як і в багатьох інших посткомуністичних напівдемократіях, вибори за мажоритарною системою грають на руку саме чинному уряду.
На парламентських виборах 2016 року партія влади "Грузинська мрія" перемогла, отримавши близько 48% голосів за загальнонаціональним списком, але при цьому вигравши фактично всі одномандатні округи (у двох із них кандидати-переможці формально були незалежними, але підтримували "Мрію").
Як наслідок, партія влади отримала понад 75% депутатських мандатів.
Таке траплялося і раніше: мажоритарний компонент допомагає керівним партіям забезпечити собі супербільшість у парламенті.
Хоча опозиція все ще має шанс виграти вибори, як це сталося в 2012 році, коли "Мрія" перемогла вперше, цей випадок поки що залишається унікальним в історії Грузії.
Стисло пояснити, чому мажоритарні системи приносять користь саме чинній владі — завдання не з легких: тут присутня комбінація звичного зловживання "адміністративним ресурсом" (зазвичай мається на увазі тиск на державних службовців, а також різні методи підкупу та залякування виборців), а також структурної слабкості партійної системи.
Незалежно від причин, у грузинському суспільстві існує міцний консенсус серед продемократичних груп щодо необхідності переходу до повністю пропорційної системи.
Раніше ми вже писали, як через свій страх програти на наступних виборах у 2020 році "Грузинська мрія" порушила свою обіцянку провести їх за пропорційною системою. Це створило кризу довіри не тільки в межах Грузії, але й у відносинах між її урядом та міжнародною демократичною спільнотою.
Так, тринадцять членів фракції "Мрії" — включаючи майже всіх відповідальних за перемовини із західними партнерами — також відчули себе ошуканими власним керівництвом і вийшли з партії на знак протесту.
Кінець епохи "співжиття"
Варто також поглянути на ширший контекст. Падіння популярності, а також зростаючі внутрішні суперечки посилили відчуття невпевненості всередині партії влади.
Контроль над правоохоронними органами та судовою владою дозволив владі використовувати їх проти опозиції, громадянського суспільства та ЗМІ.
Процес призначення нових суддів до Верховного суду Грузії, який розпочався в грудні 2018 року, показав, що "Грузинська мрія" мала на меті закріпити свій контроль над судовою владою (це спонукало більше десятка депутатів покинути партію в січні минулого року).
Видатні лідери партії влади почали публічно повторювали, що "співжиття було помилкою". Під "співжиттям" вони зазвичай мають на увазі надання опозиції дозволу виступати в якості легітимного політичного гравця.
Вже відкрито лунали погрози нових арештів.
10 лютого за сумнівними звинуваченнями до трьох років ув’язнення було засуджено Гігі Угулаву, одного з лідерів "Європейської Грузії", другої за важливістю опозиційної партії. Суддя, який виніс вирок, колись був особистим адвокатом лідера партії влади Бідзіни Іванішвілі.
Крім того, наразі проводяться кримінальні розслідування щодо декількох інших впливових опозиційних лідерів. А низка громадських активістів, які взяли участь у протестних акціях влітку 2019 року, отримали тривалі тюремні строки.
На додачу головний телевізійний канал опозиції Rustavi-2 змінив власників, а лідерів незалежних та прихильних до опозиції телекомпаній, таких як Mtavari Arkhi, TV Pirveli та Formula, неодноразово викликали до прокуратури, і деяким із них загрожує кримінальне переслідування.
ЄС занепокоєний
Як такі внутрішні зміни вплинули на відносини Тбілісі із Заходом?
Наразі "Грузинська мрія" демонстративно виявляє повагу до міжнародної демократичної спільности, раз за разом надсилаючи своїх високопоставлених представників у Вашингтон, Брюссель та Страсбург, щоб ті обґрунтували дії влади.
Проте подальші дії влади не дають жодних сподівань на те, що до західних порад насправді дослухаються.
Звичайно, не варто перебільшувати можливості ЄС впливати на ситуацію у Грузії. Євросоюз або будь-який інший міжнародний гравець володіє лише обмеженими ресурсами для впливу на внутрішньополітичні процеси в країні.
Також стійким є страх, що якщо Захід натисне занадто сильно, то Іванішвілі може обрати зближення з Росією.
Яке б не було ставлення останньої до уряду "Грузинської мрії", досить очевидно, що Москва вважає за краще збереження у Грузії чинної влади.
Однак новітня історія породила сподівання як у міжнародної демократичної спільноти, так і у грузинської громадськості, що Захід має вагомий вплив на Грузію, і жоден грузинський уряд не може довго встояти проти подвійного тиску з боку громадськості і західних партнерів.
Це зумовлено міцним внутрішнім консенсусом всередині Грузії: слідування європейським моделям та тісна приналежність до Європи є єдиним бажаним шляхом розвитку країни.
Це припущення тепер піддається випробуванню: чи зійде з рук уряду "Грузинської мрії" псування стосунків з Європою?
Автор: Гія Нодія,
професор Державного університету Іллі (Тбілісі)
Стаття підготовлена в рамках проєкту "Розуміння угод про асоціацію між ЄС та Україною, Молдовою і Грузією", який реалізується консорціумом, до складу якого входять Центр європейських політичних досліджень (Брюссель), Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (Київ), "Реформатікс" (Тбілісі) та "Експерт-груп" (Кишинів) за фінансової підтримки Уряду Швеції